2.3. Становлення економічної думки Стародавнього Сходу

Історичні умови: 1) панування натурального виробництва; 2) замкненість господарських зв'язків рамками рабовласницького помістя; 3) слабкий розвиток товарно-грошових відносин.

Особливості економічних поглядів. Предмет дослідження – закони ведення домашнього господарства і зростання його дохідності. Метод дослідження – опис господарської практики та накопичений досвід /емпіризм/. Економічне знання має догматичний характер.

Пам'ятки економічної думки Стародавнього Сходу – це, як правило, зведення законів та твори з мистецтва управління державою.

"Повчання гераклеопольського царя своєму синові" (22 ст. до н. е.) – пам'ятка давньоєгипетської думки. Головні настанови: 1) необхідність ефективного функціонування апарату управління, який знаходиться між фараоном та населенням; 2) апарат управління повинен працювати "як один загін"; 3) добираючи людей в апарат управління, треба наближати "до себе людину за справи її", не робити різниці між синами знатними та простими.

Кодекс законів вавилонського царя Хаммурапі (18 ст. до н.е.): 1) відображав швидкий розвиток приватновласницьких відносин та товарно-грошового обігу; 2) забороняв продаж та відчуження земельних ділянок воїнів; 3) зменшував лихварський відсоток /до 20%/; 4) визнавав право приватної власності, в тому числі на землю; 5) захищав інтереси учасників правових угод.

"Артхашастра" (4 ст. до н.е.) – пам'ятка суспільно-економічної думки Стародавньої Індії. Головні тези: 1) державний апарат має регулювати все господарство /особливо його провідну галузь – сільське господарство/, будівництво та охорону іригаційних споруд; 2) регламентувалося формування доходів держави: прибутки державних господарств, а також податки.

Конфуцій /Кон Фу-Цзи/ (551-479 рр. до н. е.) – засновник пануючої релігії Стародавнього Китаю. Збірник "Лунь‑юй" ("Бесіди і судження") був записаний його учнями. Конфуцій: 1) ідеал держави знаходив у минулому; 2) захищав інтереси родової знаті; 3) пропонував програму морального вдосконалення кожної людини, як шлях до стабілізації соціально-економічного устрою; 4) виступав за регламентацію патріархальних відносин для зміцнення державного устрою; 5) пропонував розподіляти багатство справедливо, зменшити податки; 6) вважав, що держава – велика родина, а голова її – батько народу.

Автори пам'яток економічної думки Стародавнього Китаю пропонували багато цінних ідей щодо можливостей кількісного аналізу економічних явищ, організації натурального виробництва, формування принципів державного регулювання.

2.4. Господарство первісних племен на території Українських земель. Трипільська культура

Перші люди на території Українських земель з'явилися 1,5 млн. років тому в період палеоліту. Селилися, в основному, в південній частині України, оскільки клімат був холодним. Вони уміли виготовляти з каменя знаряддя праці: гострокінечники, скребла, рубала. Полювали на мамонтів, зубрів, лосів, ловили птахів, займалися рибальством, збиральництвом. На території України палеоліт продовжувався від появи людини до 9 тисячоліття до наший ери.

Мезоліт /9‑6 тисячоліття до н.е., середнє кам'яне століття/ – клімат змінився, наступив післяльодовиковий період. Крупні звірі вимерли. Люди полювали на дрібних звірів і птахів. Великого поширення набуло рибальство за допомогою вудки і сіток, ловля раків, збирання молюсків. Почалося приручення тварин. З'явився перший вид транспортних засобів – водний (плоти, човни). Вироблено лук, стріли, гарпун. Для мезоліту характерний високий рівень виготовлення мікролітів. З'явився макроліт – кам'яні знаряддя для обробки дерева.

Протонеоліт /перехід від мезоліту до неоліту/ характеризувався виснаженням мисливських ресурсів, кризою привласнюючого господарства, зародженням відтворюючого господарства. Зароджується землеробство, з'являються перші постійні поселення.

В період неоліту (6‑4 тисячоліття до н.е.) утворюється відтворююче господарство. Удосконалюється техніка обробки каменя: пиляння, свердління, шліфування. Виникає наземний транспорт; лижі, сани, волокуші. З'явилося прядіння і ткацтво.

Епоха мідного століття /середина 4 тисячоліття до н.е. – 2 тисячоліття до н.е./ на території України зафіксувалася у трипільській культурі. Трипільці обмінювали хліб і худобу на коней у кочових племен. У інших племен перейняли способи виробництва кераміки.

За мідним століттям настав бронзовий період, що охопив в Україні 2 тисячоліття до нашої ери. У цей період знаряддя праці виготовляються з бронзи, відбувається відособлення племен тваринників, розвивається землеробство, городництво, з'являються ремесла, обмін стає постійним і носить регіональний характер. З початком 1 тисячоліття до н.е. бронзові знаряддя праці поступово витісняються залізними.

Залізне століття /12‑8 ст. до н. е./ охарактеризувалося розповсюдженням залізних знарядь праці, що було обумовлене наявністю покладів залізняку, а також більшою продуктивністю залізних знарядь праці в порівнянні з бронзовими. Разом із землеробством і кочовим тваринництвом, високого розвитку досягають ремесло і торгівля.