1.1. Спортивна працездатність та її вимірювання за допомогою проведення медико-педагогічного контролю та самоконтролю.

Працездатність - це здатність людини виконувати максимально можливу кількість роботи протягом певного (заданого) часу і з певною ефективністю. Працездатність, подібно роботі, підрозділяється на розумову і фізичну. Виходячи з наведеного вище визначення, розумова працездатність - це здатність виконувати певну кількість роботи, що вимагає значної активації нервово-психічної сфери; фізична працездатність - це здатність виконувати максимально можливу кількість фізичної роботи за рахунок активації опорно-рухового апарату. Природно, фізична працездатність залежить і від стану нервової системи, іннервуючої опорно-руховий апарат[54].

Велика кількість факторів впливає на працездатність людини. Це, в першу чергу, стан його здоров'я, рівень тренованості, досвід, фізичний і психічний стан, схильність до даної роботи (тобто талант), мотивація до праці і емоції, стан навколишнього середовища; організація праці. Фізична робота пов'язана з діяльністю опорно-рухового апарату, основну роль в цьому виконують скелетні м'язи.

Працездатність людини залежить від рівня його підготовки, ступеня закріпленості навичок та досвіду (техніка і стаж заняття спортом), його фізичного і психічного стану та інших причин і обставин. Працездатність людини, є одним з найголовніших якостей, яке свідчить про його фізичний стан і можливості адекватно реагувати на мінливі умови навколишнього середовища, тобто адаптуватися до них. Працездатність людини визначається потенціалом його систем енергопостачання, в першу чергу капілярної, кровоносної та респіраторної, які забезпечують інтенсивність енергетичних реакцій в організмі.

Розрізняють фізичну і спортивну працездатність.

Фізична працездатність – потенційні можливості людини виконувати фізичні зусилля без зниження заданого рівня функціонування організму, в першу чергу його серцево-судинної та дихальної систем. Позначають фізичну працездатність як та визначають за показниками потужності (Вт) і об’єму роботи (Дж).

Термін «фізична працездатність» вживається доволі широко, однак йому не дано поки що єдиного, теоретичного і практичного обґрунтованого значення. Запропоновані визначення працездатності за думкою спеціалістів, нерідко носять односторонній характер і не завжди враховують при цьому функціональний стан організму та ефективність праці[55].

Фізична працездатність – комплексне поняття. Воно визначається значною кількістю факторів: морфо-функціональним станом різних органів і систем, психічним статусом, мотивацією та ін., тому висновок про її величину можна скласти тільки на основі комплексної оцінки. Фізична працездатність може бути охарактеризоване показниками розвитку м’язової сили й побудови тіла за допомогою тестів, які дозволяють оцінити як загальну працездатність, так і головні якості : силу , гнучкість, спритність, витривалість тощо.

Підвищена працездатність це виконання визначених завдань у більш короткий інтервал часу, прояв великих силових якостей, психічної стійкості, координації рухів та інших властивостей.

Знижена працездатність буває наслідком втоми після виконаної інтенсивної роботи або має місце патології і характеризується великим часом її виконання, зменшенням сили, психічної стійкості та порушенням координації рухів.

Спортивна працездатність перебуває в тісному взаємозв’язку з функціональним станом серцево-судинної системи, яка є однією з важливих лімітувальних ланок у системі транспорту кисню до м’язів, що працюють. Провідна роль серцево-судинної системи особливо проявляється під час роботи з максимальною та великою потужністю (В.Л. Карпман, 1991; А.Г. Ященко, 1999; В.С. Міщенко, 2004). Стан серцево-судинної системи є одним із важливих критеріїв оцінки впливу спортивного тренування на організм людини. За показниками, що характеризують стан серцево-судинної системи, можна простежити зміни, пов’язані із коливанням рівня тренованості, а також якомога раніше виявити ознаки перевантаження (Ю.С. Ванюшин, 1998).

Діагностика стану спортивної працездатності у спортсменів і безперервне відстеження змін цього стану під впливом застосовуваних засобів і методів тренування складають одну з центральних завдань, що реалізуються в практиці спортивної медицини[57].

Спортивна працездатність людини - явище багатофакторне. До числа найбільш значущих чинників, що визначають спортивну працездатність, зазвичай відносять швидкісно-силові якості спортсмена, рівень розвитку його біоенергетичних можливостей (аеробних і анаеробних), техніку виконання вправ, тактику ведення спортивного поєдинку і психологічну підготовку.

Рівень розвитку швидкісно-силових якостей і біоенергетичні можливості спортсмена належать до числа властивостей людини, успадкованих від батьків або придбані в процесі життя (вони визначаються як фактори потенцій). Техніка виконання вправ, тактика ведення спортивної боротьби і психологічна підготовка визначають якою мірою наявні потенційні можливості реалізуються в конкретній обстановці спортивних змагань (ці якості зазвичай визначаються як фактори продуктивності).

Відповідно з цими особливостями, застосовувані в спортивно-медичної практиці діагностичні процедури суворо поділяються на стандартизовані лабороторного обстеження, орієнтовані на визначення факторів потенцій, і специфічні «польові» тести, що застосовуються з метою встановлення ступеня готовності спортсменів до виконання конкретних змагальних завдань. Стандартизовані лабораторні процедури складають основний зміст поглиблених етапних обстежень спортсменів, що проводяться на старті і після закінчення певних періодів підготовки, а спеціальні польові тести застосовуються для відстеження стану спеціальної працездатності напередодні і в процесі найбільш значущих змагань сезону.

Ефективність тренувальних програм багато в чому залежить від того, наскільки вони здатні задіяти функціональні можливості організму конкретного спортсмена. Нескінченні варіювання методичними принципами тренувань, засобами відновлення, фармацевтичними препаратами і т.п. - Все це може бути ефективним лише в тій мірі, наскільки забезпечується виконання максимальної кількості роботи за час тренування. Очевидно, що однією з основних завдань будь-якої тренувальної програми є створення бази для розвитку конкретних фізичних якостей (сили, витривалості, збільшення м'язової маси та ін), тобто підвищення спортивної працездатності спортсмена.

В результаті виконання будь-якої роботи (фізичної або розумової) наступає стомлення - оборотне зниження працездатності. Це природна захисна реакція організму при тривалій або напруженій роботі. При цьому відбуваються оборотні порушення деяких фізіологічних і біохімічних реакцій організму, які не виходять за межі природних фізіологічних коливань і зникають самі собою, без втручання ззовні. Стомлення проявляється у досить різкому падінні серцевої продуктивності, розладі регуляторних функцій з боку ЦНС та ендокринної системи, у збільшенні потовиділення, порушення водно-сольового балансу, зміні ряду біохімічних показників крові, сечі та ін.

Розрізняють гостре і хронічне, загальне і локальне, приховане ( компенсується, наприклад, вольовими зусиллями) і явне (некомпенсуєме зазначеним чином) стомлення. Для нас важливо акцентувати увагу на двох основних характерних ознаках втоми - його оборотності і помірної виразності.

Процеси втоми і відновлення повинні розглядатися як взаємопов'язані сторони підвищення спортивної працездатності. Унікальність втоми як фізіологічного явища в тому, що під час відпочинку початковий рівень працездатності не просто відновлюється, а відбувається його підвищення, тобто настає так звана суперкомпенсації. (Рис. 1)

Рис. 1.1 Підвищення рівеня працездатності (суперкомпенсація)

Відновлення роботи є наслідок виведення її на вихідний рівень. На відміну від відновлення, суперкомпенсації представляє собою підвищення працездатності на більш високий, ніж вихідний, рівень, в результаті педагогічних і фармакологічних впливів після виконаної роботи. Адаптація до фізичного навантаження на увазі облік швидкості відновлення і підвищення фізичної працездатності при збільшенні обсягу та інтенсивності навантажень в результаті тренувального процесу[57].

У фазі суперкомпенсації організм здатний виконати більший обсяг роботи в одиницю часу, ніж до тренувального впливу, тобто в наявності підвищення спортивної працездатності. У ній і полягає ефект тренування. Це природна реакція організму на виникле стомлення. Звичайно, для повної компенсації і подальшої суперкомпенсації необхідний повноцінний відпочинок організму.

Існування феномена суперкомпенсації дозволяє планомірно підвищувати спортивну працездатність. Для цього потрібні повторні навантаження і повторні втоми, проте кожне наступне навантаження (тренування) повинна припадати на фазу (період) суперкомпенсації втоми від попередньої. (Рис.1.2).

Планомірне повторення навантажень саме у фазу суперкомпенсації призводить до підвищення працездатності. При побудові тренувального процесу важливо враховувати, що навантаження мають бути в міру інтенсивними і обов'язково індивідуально підібраними, але ні в якому разі не надмірними, а період відновлення (відпочинку) - достатнім.

Рис. 1.2. Рівень працездатності при повторному навантаженні.

Інакше стомлення перейде в перевтому. Останнє супроводжується функціональними порушеннями, що призводять до стійкого зниження працездатності, яке стає важкооборотий. Прогресуюче розвиток перевтоми при спортивних напругах - перетренованість супроводжується цілим комплексом розладів. Ранніми ознаками є втрата апетиту, розлад сну, стійке небажання тренуватися, страх перед виконанням складних вправ. Спортсмен стає дратівливим, легко вступає в конфлікти з товаришами і тренером або, навпаки, відрізняється млявістю, байдужим ставленням до навколишнього.

Небезпека перевтоми полягає насамперед у тому, що воно може стати причиною серйозного захворювання - виснаження нервової системи. Шкода від перетренованості величезний і нічим не виправданий. Виснаження нервової системи призводить до більш швидкому, ніж в нормі, старіння організму.

Ймовірно, межа спортивної працездатності визначається оптимальними рівнями продукції та утилізації енергії, необхідної для здійснення рухових дій у будь-якому виді спорту. Провідними факторами, від яких залежить продукція та утилізація енергії, є генетична обумовленість і тренування. Спадковість забезпечує організм певними можливостями енергопродукціі. Для досягнення успіху в спорті необхідно максималізувати або ж контролювати здатність виробляти енергію і використовувати її найбільш ефективним чином.

Спортивні фізіологи досліджують різні методики спортивного тренування і особливості харчування, щоб знайти шляхи підвищення спортивної працездатності. Спортивні психологи використовують досягнення психологічної науки для того, щоб зрушити психологічні бар'єри фізичної працездатності. Інженери і біомеханіки вивчають оптимальні шляхи виконання техніки спортивних вправ.

Існують три основні групи бар'єрів, що перешкоджають досягненню високого рівня спортивної працездатності, але які певною мірою можна контролювати: фізіологічні, психологічні та біомеханічні.

Фізіологічні бар'єри обмежують можливість енергопродукції. Психологічні перешкоджають можливості керувати енергією. Біомеханічні лімітують можливість використовувати енергію з найбільшою ефективністю. Ці три групи бар'єрів можуть бути пов'язані між собою. Правильно організований тренувальний процес є самим надійним шляхом підвищення спортивної працездатності.

Сучасна підготовка волейболістів і волейбольних команд - складний і багаторічний педагогічний процес керований тренерами. Проблема успішного виступу спортсменів на змаганнях висуває з особливою актуальністю питання про розробку раціональних научно-обгрунтованих і практично ефективних систем тренувань. Для успішного управління тренувального процесу необхідна така його організація, яка давала б максимальний ефект при мінімальних затратах часу, коштів і енергії.

Це завдання можна успішно вирішити тільки на основі точних знань стану спортсмена і характеру впливу на нього тренувальних навантажень. Тому ефективність управління знаходиться в прямій залежності від надходження достовірної, повної та своєчасної інформації про гравця або команди.

Управління фізичною підготовкою волейболістів немислимо без дослідження їх внутрішньої сфери, аналізу її поточного стану і прийняття на цій основі оперативних коригуючих рішень. Гарним інструментом у цій справі може послужити вдало підібрана тестова програма, що є надійним помічником викладача в його повсякденній роботі. Наявність постійної інформації, обробка та аналіз даних фізичного стану що займаються допоможе ефективно планувати навчальний процес, складаючи якісні навчальні програми.

Вірно організований процес спортивних тренувань неможливий без систематичного контролю за станом спортсменів та їх тренувальним навантаженням.

У процесі управління підготовкою волейболістів контроль розглядається у трьох аспектах:

- перший - як елемент загального керівництва процесом;

- другий - як набір спеціальних заходів контрольної служби;

- третій - як забезпечення зворотного зв'язку з метою спостереження за

станом системи тренування.

Контроль повинен бути корисний тим, для кого він призначений; бути тісно пов'язаний з організацією процесу, вміти передбачити відхилення; вказувати характер коригуючих дій; бути гнучким. Вихідні дані повинні бути лаконічні і зрозумілі.

Система контролю служить для отримання інформації про поточний стан процесу підготовки волейболістів, всіх його складових частин, а від інформаційного забезпечення залежить ефективність управління.

Тому однією з форм роботи лікаря зі спортивної медицини, тренера-педагога є організація та проведення педагогічного та медико-педагогічного контролю (МПК) за тренувальними заняттями та змаганнями. Висунуте раніше М.А. Семашком положення «Без лікарського контролю не може бути фізичної культури» сьогодні не тільки не втратило свого значення, але й з кожним роком набуває ще більшої актуальності. Тому 20 липня 2009 року було прийнято наказ Міністерством охорони здоров’я України «Про медико-педагогічний контроль за фізичним вихованням учнів у загальноосвітніх навчальних закладах».

Слід зазначити, що зв'язок медицини і фізичної культури, а також контроль за фізичними навантаженнями, відомі з найдавніших часів. Так, Гіппократ (460-377 рр. до н.е.) вважав, що довголіття людини визначене тим, наскільки правильно вона приймає «їжу для життя», якою, на його думку, були заняття оздоровчим бігом, гімнастикою, плаванням тощо. Він першим поставив питання щодо правильного дозування фізичних навантажень залежно від статі, віку й фізичного розвитку, а також намагався визначити показання та протипоказання відносно застосування фізичних вправ.

Медико-педагогічні контроль – це дослідження, які проводять лікар зі спортивної медицини і тренер педагог (чи реабілітолог) безпосередньо під час проведення тренувального заняття з метою оцінки впливу фізичних навантажень на організм людей, які займаються фізичною культурою і спортом або проходять курси реабілітації.

Медико-педагогічний контроль є основною частиною комплексного, поглибленого медичного обстеження фізкультурників та спортсменів. За допомогою цих спостережень можна вирішувати найрізноманітніші завдання, які однаковою мірою цікавлять лікаря, тренера чи реабілітолога. Найважливішим завданням медико-педагогічного контролю є отримання свідчень про загальний вплив на організм навчально-тренувальних занять (НТЗ), що дає можливість визначити ступінь відповідності фізичних навантажень функціональним можливостям спортсменів, а отже, коригувати тренувальний процес. Робота спортивного лікаря з тренером дозволяє також визначити рівень спеціальної тренованості спортсменів.

Основними задачами медико-педагогічного контролю є:

1. Оцінка санітарно-гігієнічних умов проведення тренувальних занять та змагань.

2. Оцінка відповідності засобів і методів фізичного виховання, які застосовують у педагогічній роботі тренера чи реабілітолога, віковим особливостям і рівню рухової підготованості осіб, які займаються фізичними навантаженнями.

3. Визначення об’єму та інтенсивності тренувальних навантажень та їх відповідність функціональним можливостям організму.

4. Визначення функціонального стану і рівня тренованості спортсмена.

5. Оцінка змін у стані здоров'я спортсмена.

6. Оцінка й вибір педагогічних, медичних та психологічних засобів і методів відновлення (реабілітації) фізкультурників та спортсменів.

Успішне проведення медико-педагогічного контролю можливе тільки за наявності взаєморозуміння та підтримки, хорошого контакту між лікарем і тренером.

Існують різні форми організації медико-педагогічного контролю, які можна класифікувати так:

- безпосередньо на тренувальному занятті;

- до тренувального заняття і через 20-30 хвилин після нього;

- дослідження періоду відновлення через 4-6 годин, 24-48 годин після

тренування;

- дослідження в день тренування ( вранці та ввечері );

- дослідження по мікро циклах ( тижневих, місячних );

- дослідження після відпочинку.

Характеристику цих форм організації медико-педагогічного контролю знаходимо в аналізі існування таких форм лікарського контролю (ЛК):

1. Оперативний ЛК передбачає оцінку термінового тренувального ефекту (тобто змін, які виникають під час тренування та через 20-30 хвилин після нього).

2. Поточний ЛК передбачає оцінку відставленого тренувального ефекту (змін в організмі, які виникають на більш пізніх фазах відновлення).

3. Етапний ЛК, відповідно, передбачає оцінку кумулятивного ефекту (тобто змін у функціональному та психофізіологічному стані, фізичній працездатності, тренованості, як правило, у річному тренувальному циклі).

Під час проведення медико-педагогічних спостережень можуть бути використані різні за арсеналом медичні методи та засоби дослідження. Вибір їх залежить від поставлених завдань медико-педагогічного контролю, форм їх організації, а також від тих можливостей, які мають лікар, тренер чи реабілітолог.

Усі методи можна розділити на дві групи: прості та складні. До простих медичних засобів, які не потребують складного обладнання та високої вартості, а також спеціально підготовленого для цього персоналу, належать: анамнез, візуальні спостереження за зовнішніми проявами втоми, визначення ЧСС і АТ, вимір ваги тіла, деяких показників, які характеризують функціональний стан серцево-судинної, дихальної, нервової та нервово-м'язової систем, а також проведення проб з фізичними навантаженнями

Відповідно, до складних медичних засобів належать інструментальні методи дослідження: електрокардіографія, полікардіографія, спірографія, електроміографія, хронаксіметрія, міотонометрія, газометрія, телерадіометрія тощо.

Медико-біологічний контроль служить для отримання інформації про стан здоров'я, фізичний розвиток, функціональні можливості та індивідуальних особливостях кожного волейболіста і вироблення пропозицій для більш успішного вирішення завдань підготовки волейболістів.

У процесі медико-біологічного контролю застосовуються наступні методи: анатомо-морфологічне обстеження; пульсометрія; вимірювання артеріального тиску; електрокардіографія, визначення фізичної працездатності (за тестом PWC170, тестуючі вправи та ін); точність відтворення м'язових зусиль; тремографія; теппінг-тест; час реакції на світловий подразник: простий, складної, на об'єкт, що рухається; оцінка коротких інтервалів часу; визначення пропускної здатності зорово-моторної системи; біохімічні методи (визначення в крові сечовини, лактату, глюкози, гемоглобіну, в сечі білка і ін.)

У практиці спорту високого ґатунку під час проведення МПС фахівці надають перевагу саме складним інструментальним методам діагностики. Це пов’язано з тим, що перебіг захворювань у спортсменів та зміни у їхньому функціональному стані, на відміну від осіб, які не займаються спортом, мають прихований характер, а деякі передпатологічні стани, як, наприклад, перенапруження серця, не завжди виражені в поганому самопочутті – вони можуть бути виявлені тільки за допомогою спеціальних методів дослідження.

Але не варто забувати і про більш прості методи дослідження, адже саме опитування чи візуальне спостереження можуть дати тренерові й лікарю загальне уявлення про функціональний стан організму, а також дозволять за зовнішніми ознаками визначити ступінь утоми.

Під педагогічним контролем у спорті слід розуміти "сукупність способів отримання інформації про направлення і причини морфологічних і функціональних змін, що відбуваються в організмі конкретного спортсмена (В. В. Петровський).

Основне завдання контролю полягає не в тому, щоб фіксувати ті або інші недоліки в різних видах підготовки спортсмена, скільки в вмінні на основі отриманої інформації своєчасно вносити корективи, що сприяють ефективній підготовці.

За останні роки в навчально-тренувальному процесі волейболістів зросла роль педагогічного контролю. Необхідність підвищення його ефективності викликана зростанням вимог до різних сторін підготовки гравців. Дані педконтроля дозволяють стежити за виконанням намічених планів підготовки спортсменів, визначити ефективність використовуваних засобів і методів, знаходити нові шляхи для вдосконалення навчально-тренувального процесу.

Таким чином, враховуючи актуальність питань, пов'язаних з педагогічним контролем в процесі підготовки волейболістів, особливу увагу набувають питання:

• оцінка ефективності застосовуваних засобів і методів;

• вибір показників і обгрунтування контрольних нормативів для оцінки

різних сторін підготовки спортсмена;

• виявлення динаміки спортивних результатів і прогнозування

досягнень гравців;

• відбір талановитих спортсменів.

Ефективність педагогічного контролю у спорті має безпосередній вплив на якість управління тренувальним процесом. Відомо, що управління тренувальним процесом включає в себе три стадії: збір інформації, її аналіз і планування.

У ході підготовки тренер повинен зібрати різноманітну інформацію про фізичний стан спортсмена, про його техніко-тактичної майстерності, про рівень розвитку вольових якостей, про навантаження і т. п. Крім цього, тренер повинен постійно зіставляти показники техніко-тактичної майстерності, з результатами тестування і даними про навантаження. Тільки так можна підібрати найбільш ефективні для кожного з них або команди в цілому засоби і методи тренування.

Педагогічний контроль здійснюють в процесі тренувальних занять і змагань. Ці два розділи контролю доповнюють один одного. У процесі тренувальних занять педагогічний контроль здійснюється за наступними пунктами:

- Контроль за ставленням займаються до тренувального процесу;

- Контроль за застосовуваними засобами тренування;

- Контроль за ефективністю засобів тренування;

- Контроль за станом тренованості.

У підготовці спортсменів-волейболістів важливе значення має планування готовності гравця (команди) на рівень вищих спортивних досягнень. При цьому тісним чином повинні бути взаємопов'язані організація і система оцінки ефективності процесу підготовки.

Схематично це можна зобразити так: