1.2.Вікові анатомо-фізіологічні особливості підлітків

Вікові особливості організму в значною мірою зумовлюють утримання і методику фізичного виховання. З урахуванням віку здійснюється добір засобів, визначаються допустимі навантаження, нормативні потреби. Підлітковий вік характеризується поступальним розвитком організму. Особливостями цього віку є поступове збільшення розмірів тіла, розширення пристосувальних можливостей організму. Формування скелета закінчується основному до 17—18 років. У віці 15—16 років особлива увага викладача фізичного виховання має бути повернена на формування правильної постави та розвитку стопи. Чим повноцінніша постава, тим кращі краще умови для функціонування внутрішніх органів організму в цілому. Зростання тіла узгоджується з змінами у будову кісткової системи. Надмірні фізичні навантаження можуть призвести до затримки зростання. З віком збільшується відносна частка м'язів у загальній вазі тіла. Вага тіла продовжує зростати приблизно до 25 років. Вага м'язової маси до ваги тіла у підлітків 15 років становить 32,6%. Нервові процеси в цей час вирізняються великою рухливістю. Сила збуджувальних процесів переважає над гальмовими процесами. У віці 11—18 років відзначається посилене збільшення серця. Лінійні розміри серця до 15—17 років збільшуються втричі. Обсяг порожнин серця в 13—15 років становить 250 см³ .Якщо протягом семи років (від 7 до 14) його обсяг зростає на 30—35%, то за чотири роки (від 14 до 18) — на 60—70%. Збільшення ємності порожнини серця випереджає збільшення просвітів судин. Серце нерідко «не встигає» за збільшенням загальних розмірів тіла. Частота серцевих скорочень у віці 15 років становить 76 ударів в хвилину. У забезпеченні постачання тканин киснем важливим є швидкість кровоплину. Час кругообігу крові в 14—16 років становить 18 с. Для зміцнення серцево-судинної системи важливе значення має різнобічна фізична підготовка, суворе дозування і поступове підвищення фізичних навантажень, систематичність занять фізичними вправами. З віком відбуваються зміни й у дихальної системі зі зростанням тіла потреба у кисні зростає й органи дихання працюють напружено. Так, хвилинний обсяг дихання в 14-річного підлітка становить на 1 кг ваги 110—130 мл, дорослого ж тільки лише 80—100 мл. Функціональні можливості апарату дихання ще не досить досконалі. Життєва ємність легень і максимальна легенева вентиляція менше, ніж в дорослих. Обсяг вентиляції становить 14—16 років — 45 л. Особливо велика роль фізичного виховання у розвитку дихального апарату. Викладач повинен брати до уваги правильне формування і підвищення рухливості (екскурсії) грудної клітини, зміцнення дихальних м'язів. Учнів необхідно навчити правильно дихати і допомогти їм набути навички грудного і діафрагмального (черевного) дихання. Треба враховувати, що успішний розвиток дихальної системи відбувається у єдності із розвитком інших систем організму, що у різні вікові періоди пред'являються різні вимоги до розвитку фізичних якостей. Розвиток тих чи інших фізичних якостей слід розглядати не лише з погляду вдосконалення рухових здібностей, а й обов'язково з точки зору забезпечення нормального перебігу процесу фізичного розвитку та підвищення функціональних можливостей підростаючого організму. Рівень розвитку фізичних якостей і рівень пристосовуваності організму до фізичних навантажень на швидкість, силу, гнучкість залежить від вікових особливостей організму. Високі показники гнучкості і швидкості може бути досягнуто до 18 років, сила м'язів збільшується до 20 років і більше; високий рівень витривалості спостерігається зазвичай до 23—25 років. Вправи на витривалість у віці 15—16 років необхідно суворо дозувати. У віці 15—16 років спостерігається значне збільшення м'язової є і вдосконалення нервово-м'язового апарату, створюються передумова розвитку сили. Однак у заняттях з учнями цього віку слід утриматися від силових вправ з граничними навантаженнями, оскільки умови розвитку сили створюються пізніше. Індивідуальні особливості фізичного розвитку учнів визначаються за даними медичного контролю. Фізіологічні можливості учнів одного віку можуть істотно відрізнятися. Тож у процесі фізичного виховання важливий індивідуальний підхід. Залежно від методичної організації, від обсягу, інтенсивності виконання та інших умов одні й самі вправи можуть надавати різний тренувальний ефект. Виходячи з цього засоби фізичної підготовки систематизують до груп з їхнім переважним значенням на вирішення конкретних педагогічних завдань. Для розвитку важливих фізичних якостей, застосовують вправи на швидкість, силу, загальну, швидкісну і силову витривалість, на координацію рухів та інші. Це переважно вправи з основ гімнастики, з різних видів легкої атлетики, спортивних ігор, важкої атлетики та ін. Щоб сформувати й постійно вдосконалювати допоміжно-прикладні навички застосовують природні рухи (стрибки, метання, лазання, плавання), вправи з прикладного туризму та ін. Підвищити стійкість організму до несприятливих генотоксичних впливів довкілля можна, застосовуючи відповідні вправи, що вдосконалюють певну якість, та одночасно надають неспецифічний тренувальний ефект. [16]