- •1. Філософія і світогляд. Структура світогляду.
- •2. Основні історичні форми світогляду.
- •3. Філософія як особлива форма суспільної свідомості. Предмет і функції філософії. Поняття «філософія»
- •4. Проблема основного питання філософії в історії філософської думки.
- •5. Протилежність діалектичного і метафізичного поглядів на світ. Основні історичні форми діалектики.
- •6..Морально-етичний характер філософії Стародавньої Індії (джайнізм, буддизм, локаята).
- •7. Соціально-етичний характер філософської думки Стародавнього Китаю. Конфуцій про людину та її виховання. Даосизм про начало буття та ідеал мудреця.
- •Конфуціанство
- •Даосизм
- •8. Основні способи і форми буття філософії
- •9. Сутність і характерні риси атомістичного матеріалізму (Левкіп, Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар).
- •10. Система об'єктивного ідеалізму Платона.
- •13. Проблема "універсалій" у філософії Середньовіччя. Номіналізм і реалізм.
- •14. Сутність і основні риси вчення Томи Аквінського. Принцип гармонії віри і розуму, сутності і існування.
- •15. Натурфілософія епохи Відродження (м.Кузанський, б.Телезіо, Дж.Бруно) і нове природознавство (м.Коперник, л. Да Вінчі, г.Галілей).
- •16. Проблема методу пізнання у філософії Нового часу (ф.Бекон, р.Декарт). Емпіризм і раціоналізм.
- •17. Проблема субстанції у вченнях р.Декарта, б.Спінози, г.Ляйбніца.
- •18. Сутність і специфічні риси гегелівської філософії історії та філософії права.
- •19. Скептицизм д.Юма.
- •20. Сутність і характерні риси теорії суспільного договору ж.-ж.Руссо.
- •21. Географічний детермінізм ш.-л. Монтеск'є, його вчення про державу, теорія розподілу влад.
- •22. Механістичний характер французького матеріалізму XVIII ст. (Ламетрі, Дідро, Гольбах, Гельвецій).
- •23. Теорія пізнання і етика і.Канта. Категоричний імператив
- •24. Суб'єктивний ідеалізм і.Фіхте. Вчення про взаємозв'язок суб'єкта і об'єкта, теорії і практики. Сутність діалектики Фіхте.
- •25. Філософія „тотожності" ф.В.Й.Шеллінга.
- •26. Філософська система та метод г.В.Ф.Гегеля.
- •27. Ірраціоналізм а.Шопенгауера. Воля як підвалина буття.
- •28. Провідні ідеї, основні проблеми і характерні риси соціальної філософії та філософії історії Вольтера.
- •29. Філософська концепція ф.Ніцше. Ідея надлюдини в "філософії життя" Ніцше. Метафора "вічного повернення" як образ і сенс розвитку історії.
- •30. Ідея несвідомого і психоаналіз з.Фрейда. Структура психіки особистості за Фрейдом.
- •31. Виникнення позитивізму. Вчення о.Конта про три стадії розвитку людського мислення і пізнання. Класифікація наук за Контом.
- •32. Соціокультурні передумови становлення марксизму та його філософії. Розробка к.Марксом проблем відчуження людини і шляхів його подолання.
- •33. Діалектика Гегеля і Маркса, їхнє співвідношення. Концепція матеріалістичної діалектики, її зміст. Об'єктивна і суб'єктивна діалектика.
- •34. Сутність та основні течії філософії неопозитивізму.
- •35. Сутність і характерні риси філософії постпозитивізму (к.Поппер, т.Кун).
- •Історична школа філософії науки
- •36. Неотомізм, його антропоцентрична переорієнтація. Проблема співвідношення релігії і науки.
- •37. Християнський еволюціонізм п.Тейяра де Шардена.
- •38. Проблема буття людини у філософії екзистенціалізму. Різновиди сучасного екзистенціалізму.
- •39. Проблема спілкування і розуміння у філософській герменевтиці (х.-г.Гадамер).
- •40. Проблема походження держави в історії філософської думки. Основні ознаки держави, її історичні типи та форми. Шляхи становлення правової української держави.
- •Середні соціальні групи
- •42. Специфіка світогляду давніх русичів. Зародження філософської думки в Київській Русі. Розуміння філософії як "любові до мудрості" та її основні риси.
- •43. Філософська концепція г.С.Сковороди ("Філософія серця", концепція "сродної праці", принцип "нерівної рівності").
- •44. Провідні ідеї, загальні та специфічні риси релігійної філософії в Україні і Росії (п.Юркевич, в.Соловйов, м.Бердяєв).
- •45. Сутність і структура свідомості. Мислення і мова.
- •46. Онтологія як вчення про буття. Філософська категорія буття. Різноманітність форм буття.
- •47. Поняття матерії, його історичний генезис. Сучасні уявлення про матерію та її види.
- •48. Проблема походження свідомості як філософська проблема. Відображення та його форми.
- •49. Духовне життя суспільства та його структура. Суспільна та індивідуальна свідомість. Рівні і форми суспільної свідомості.
- •50. Пізнання як засіб самореалізації людини. Основні види пізнання.
- •51. Чуттєве і раціональне пізнання, співвідношення та специфіка їх форм.
- •53. Поняття науки, її соціальні функції. Специфіка наукового пізнання.
- •54. Рівні, форми та методи наукового пізнання.
- •56. Основні принципи діалектики (принцип розвитку, принцип загального зв'язку).
- •57. Закони діалектики. Сутність та методологічне значення законів діалектики.
- •58. Категорії діалектики: одиничне, особливе і загальне, сутність і явище, зміст і форма, можливість і дійсність, причина і наслідок, необхідність і випадковість.
- •59. Софістика та еклектика - альтернативи діалектики як логіки.
- •60. Особливості філософського пізнання суспільства. Специфіка предмету соціальної філософії.
- •61. Основні методологічні принципи соціально-філософського пізнання (об'єктивність, історизм, системність, єдність теорії та практики).
- •62. Суспільство як система, що саморозвивається. Поняття суспільного виробництва, його класифікація.
- •63. Основні культурологічні концепції філософії історії (м.Данилевський, о.Шпенглер, а.Тойнбі, п.Сорокін).
- •64. Ідея прогресу в історії соціальної філософії. Проблема визначення критерія прогресу,
- •65. Суб'єкти суспільного розвитку. Поняття культурно-історичного суб'єкту. Місце та роль культурно-історичного уб'єкту в умовах переходу України до громадянського суспільства.
- •66. Суб'єкт, об'єкт та предмет пізнання.
- •67. Поняття способу виробництва матеріальних благ та його структура. Діалектика продуктивних сил та виробничих відносин на різних історичних етапах.
- •69.Сутність і основні школи філософії неофрейдизму (к.Г.Юнг, е.Фромм).
- •70. Спосіб і форми існування матерії (рух, простір, час).
- •71. Догматизм і релятивізм - альтернативи діалектики як теорії пізнання.
- •72. Проблема походження людини. Діалектика природнього (біологічного) і соціального в історичному та індивідуальному розвитку людини.
- •73. Практика як критерій істини. Структура й основні форми практики.
- •74. Сутність і значення творчості у діяльності людини. Основні форми творчості.
- •75. Діяльність як спосіб існування соціального. Діяльність і спілкування.
67. Поняття способу виробництва матеріальних благ та його структура. Діалектика продуктивних сил та виробничих відносин на різних історичних етапах.
Виробництво - це категорія, що характеризує сутність соціального, оскільки саме виробництво є діяльним родовим життям людини, тим способом, яким вона утверджує себе, як родова істота. Історія розвитку суспільства - це передусім історія розвитку виробничого суспільного життя, як особливого соціального виду життєдіяльності.
Виробництво - це діяльність сукупна, суспільна, це єдність пізнавальної та практичної діяльності. Ці характеристики виробництва передбачають їх розгляд як єдності матеріальних і духовних знарядь виробничої діяльності, матеріального і духовного способів освоєння природного та соціального. Єдність матеріальної та духовної сторони суспільного виробництва характеризує сутність суспільного способу життєдіяльності протягом всієї історії людства.
Однак реалізується ця єдність у специфічних історичних формах структурування суспільного виробництва. Потреби викликають до життя виробництво. Воно виникає і розвивається як процес, спрямований на задоволення матеріальних потреб людини. Потреба примушує людину визначити мету майбутніх дій. Кожна задоволена потреба породжує виникнення іншої. Це веде до удосконалення людиною знарядь праці.
Наслідком зміни знарядь праці є зміна форм зв'язку між людьми в процесі виробництва, сутність їх взаємодії з природою.
Визначення матеріального виробництва як одної реальної основи історії дає змогу глибше усвідомити дію об'єктивних суспільних законів. Матеріальне виробництво не існує поза суспільством. Матеріальне виробництво виникає і формується в процесі суспільного життя.
Зміна засобів праці веде до зміни способів виробництва матеріальних благ. Кожний новий спосіб виробництва є якісно новим етапом, новим ступенем у розвитку суспільства. Виробляючи умови, в яких людина проживає, вона тим самим виробляє саму себе. Зі зміною способу виробництва змінюється весь уклад життя суспільства - виникають нові організації, установи, змінюються погляди людей, їхня психологія. Будь-які зміни, що відбуваються в способі виробництва, структурі соціальної системи, викликають якісні перетворення в усіх її сферах.
Значення матеріального виробництва не обмежується тим, що воно - необхідна умова існування суспільства і людини.
Матеріальне виробництво - це визначаюча реальність, яку кожне покоління застає як дещо, що склалося, відносно стійке. Люди не можуть її конструювати. Вони повинні узгоджувати свої дії з цією суспільною реальністю, та як вони узгоджують їх з реальністю природною. Тому якщо якісь заклики не погодженні з процесом матеріального виробництва, то вони або передчасні, або нездійсненні.
Аналіз матеріального виробництва дозволив пояснити системність, цілісність суспільства.
В матеріалістичному розуміння історії нерозривно пов'язані ідея детермінованості людини об'єктивними умовами буття і визнання свободи, активності, творчості. Кожна людина - продукт обставин, що склалися; але і людина може змінювати обставини.
Виробництво з точки зору марксистської теорії можна розглядати і в більш широкому змісті слова як життєдіяльність суспільства, як суспільне виробництво, в якому матеріальне відіграє головну, визначальну роль.
Поняття "суспільне виробництво", якому К.Маркс надав велике значення, фіксує той факт, що люди виробляють не тільки речі, матеріальні блага і цінності. Беручи участь в суспільному виробництві, вони виробляють і відтворюють свою соціальність: суспільні відносини, групи і інститути, а в кінцевому випадку суспільство і самих себе, свою власну суспільну сутність.
Матеріальне розуміння історії виводить, нас таким чином, на людину - головну дійову особу, яка втілює в собі загадку, мету і зміст історичного процесу. Але шлях до вирішення загадки лежить через дослідження об'єктивних законів суспільства, в якому індивіди, виробляючі необхідні для життя матеріальні блага, створюють одночасно і себе, і суспільство.
Матеріальне виробництво є основою суспільного розвитку. Це - своєрідна передумова історії. Коли людство хоч би на годину зупинило процес матеріального виробництва, то воно б спотворило історію розвитку цивілізації.
Матеріальне виробництво - передусім це діяльність, спрямована на освоєння навколишнього природного середовища. Провідну роль в системі матеріального виробництва відігравали:
1) аграрне виробництво;
2) промислове виробництво;
3) інформаційне виробництво.
Саме на третьому етапі розвитку виробництва відбулася зміна пріоритетів: виробництво ідей, знань, інформації, тобто духовне виробництво виходить на перший план.
Спосіб виробництва матеріальних благ - це історично визначений спосіб здобування матеріальних благ для життєдіяльності людей, поєднання продуктивних сил і виробничих відносин, робочої сили і засобів виробництва, людей і природи у процесі виробництва, спосіб взаємодії самих людей в цьому процесі. Спосіб виробництва має суспільний характер.
Вирізняють спосіб виробництва матеріальних благ і технологічний спосіб виробництва. Технологія - це система прийомів і засобів виготовлення продукту незалежно від соціальних умов, в яких воно здійснюється. Для технології питання: кому належать засоби виробництва, предмети праці та її результати, як розподіляється виготовлена продукція, які умови праці та відпочинку людей - не є суттєвими, в той же час для способу виробництва вони є основними.
Головні процеси способу виробництва такі:
1) безпосереднє виробництво;
2) розподіл;
3) обмін;
4) споживання.
Кожна з цих частин відіграє певну роль у системі виробництва. Якщо є якісь вирішення у хоча б одній ланці способу виробництва, це веде до спотворення способу життя людей у суспільстві.
Марксисти перебільшували роль виробництва, деякі західні вчені - роль споживання. В результаті вийшли два спотворені способи життя.
Співвідношення різних елементів виробництва має бути оптимальним.
Спосіб виробництва матеріальних благ має два боки: відношення людини до природи (продуктивні сили) і відношення людини до людини (виробничі відносини).
Діалектика розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
Суттєвими характеристиками будь-якого способу виробництва є продуктивні сили і виробничі відносини. Як основні параметри механізму його функціонування і розвитку, вони самі зазнають певних змін у цьому процесі, що в свою чергу, обумовлює виникнення якісно нових рис у способі виробництва, його продуктах. Таким чином, у структурному відношенні спосіб виробництва постає як єдність продуктивних сил і виробничих відносин.
Розвиток продуктивних сил є головним критерієм суспільного прогресу. Продуктивні сили - це матеріальні фактори виробництва, завдяки яким воно може здійснюватися, як цілеспрямований процес перетворення. До продуктивних сил належать люди, що здійснюють суспільне виробництво, а також засоби цього виробництва, головним компонентом яких є знаряддя праці. Крім цього для здійснення процесу виробництва необхідні ще виробничі будівлі, зв'язок, транспорт, тобто певна інфраструктура. Ідеться про умови праці, котрі разом із знаряддями праці і становлять засоби праці.
До цього комплексу належать також історично набутий досвід виробництва, уміння, знання, навички, різні форми об'єднання виробничих зусиль на основі розпорядку та кооперації праці, духовні компоненти. У своїй діяльності людина оволодіває різними силами природи, перетворює їх у засоби виробництва. Вогонь, сила води, вітру, електрична та атомна енергія-це стихійні сили, які перетворюються з допомогою знань та техніки в продуктивні сили людини. Отже, до продуктивних сил суспільства належать суспільне вироблені сили самої людини, а також різноманітні сили природи, освоєні нею і поставлені на службу суспільному виробництву.
Суспільні фактори виробництва - це продукти діяльності, властивості яких заздалегідь визначені людиною і тому забезпечують виконання конкретних функцій. Їх субстратом може бути як чиста речовина природи, так і речовина, що пройшла відповідну обробку в процесі виробничої діяльності суспільства.
В процесі виробничої діяльності знаряддя праці, предмет праці втрачають свою функціональну самостійність. Відповідно весь продуктивний процес перетворюється на механізм реалізації сутнісних сил людини.
Предметний зміст праці і доцільна діяльність людини постають діалектичною єдністю матеріальних і духовних сил, у взаємодії яких відбувається дійсний рух реального історичного процесу.
Для процесу праці потрібне не просто засоби виробництва й людина, а такий агент, який володів би такими властивостями, які необхідні для перетворення предмета праці на продукт, який задовольняє суспільні потреби.
Теоретичною стороною практичної виробничої діяльності є наука, котра виступає духовним регулятором виробництва. Наука і виробництво все тісніше пов'язуються одне з одним.
Варто зазначити, що науково-технічна революція постійно чинить зростаючий вплив на всі сфери суспільного життя, розвиток самої людини, слід врахувати, що вона є одним з соціальних процесів, і саме тому здійснюється як практична реалізація людської діяльності у конкретній системі суспільних відносин. НТР обумовила корінні зміни в усій системі продуктивних сил.
НТП приведе до існування індустріального і постіндустріального суспільства. Існують різі концепції, які розглядають ці суспільства. Одночасно виникають концепції, де йдеться про негативні наслідки НТР.
Вплив НТР на людину, її життя і діяльність залежить насамперед від суспільних умов, конкретно - історичної системи суспільних відносин, основу яких становлять виробничі відносини.
Виробничі відносини - це конкретно - історичний спосіб привласнення людиною умов своєї праці. Саме власність - це той конкретно-історичний спосіб, яким поєднується жива та уречевлена праця, праця та її умови.
Продуктивні сили становлять зміст способу виробництва. Але зміст не існує сам собі, поза конкретною формою. Цією формою і є виробничі відносини.
У процесі виробництва складається не тільки багаторівневі системи зв'язків людини з природою, але й також багаторівнева система спілкування людей між собою, форми якої стають все більш різноманітними внаслідок постійного розвитку продуктивних сил.
Виробничі відносини становлять основу всієї системи суспільних відносин. Вони визначають формування соціальної сутності людини. Соціальні характеристики будь-якого способу виробництва закладені у виробничих відносинах. Тому що, виробничі відносини відображають властивості форм власності, а також несуть у собі особливість конкретної соціальної системи.
Здійснюючи процес виробництва, люди вступають у певні відносини не тільки з природою і між собою, але із засобами виробництва. Саме це відношення і визначає різні типи виробничих відносин.
Виробничі відносини - є перш за все відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, існують в конкретних формах і типах, зумовлених якісним станом продуктивних сил, а також формою власності на засоби виробництва.
Зміна способу виробництва починається з зміни продуктивних сил, тобто із свого змісту. Однак виробничі відносини не залишаються пасивними у цьому процесі. Вони виявляють не тільки самостійність, але й активність, впливаючи на розвиток продуктивних сил.
Виробничі відносини можуть сприяти розвитку продуктивних сил, сповільнювати його або навіть гальмувати.
Обумовленість удосконалення виробничих відносин характером і рівнем розвитку продуктивних сил є об'єктивною закономірністю нормального функціонування способу виробництва.
В будь-якій соціальній системі відповідність між продуктивними силами і виробничими відносинами виникає як наслідок постійного оновлення засобів виробництва, а також форм і методів організації, управління виробничими процесами. Порушення цієї відповідності веде до зниження продуктивності праці, стримує рух суспільного прогресу.
Продуктивні сили становлять матеріальну основу практичній діяльності, але розвиток цієї матеріальної основи забезпечується чи стримується системою виробничих відносин. Тому певна відповідність продуктивних сил і виробничих відносин стає необхідною умовою прогресивного розвитку суспільства.
Вчення про матеріальне виробництво дає змогу осмислити сутність механізму суспільного розвитку, що важко як для теоретичного розуміння соціальних явищ, так і для вдосконалення практичних дій людей, спрямованих на перетворення свого сумнівного буття.
Спосіб виробництва складають дві сторони: продуктивні сили та виробничі відносини.
Основним, найважливішим і вирішальним елементом виробництва виступає сама людина, яка використовуючи в процесі виробництва свої знання, виробничі навички та досвід, приводить в дію знаряддя праці.
Жива праця людини шляхом приведення в рух знарядь праці перетворює можливість у дійсність. Саме праця продукує матеріальні блага, необхідні для життя суспільства.
Продуктивні сили суспільства постійно змінювались і вдосконалювались протягом всієї історії людства. Разом з тим полегшувалася боротьба людей з природою, зростала продуктивність праці, збільшувалось виробництво матеріальних благ.
Історія розвитку знарядь виробництва від кам'яних та дерев'яних знарядь до сучасних машин та новітніх технологій - це історія підкорення людиною сил природи, постійно зростаючої могутності людини у боротьбі з природою, створення величезних матеріальних можливостей для розвитку культури суспільства.
Матеріальна виробнича діяльність людей стала основою виникнення і розвитку суспільних зв'язків та відносин, тобто людського суспільства.
Продуктивні сили становлять лише одну сторону суспільного виробництва. Адже в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й одне з одним.
Ці взаємовідносини людей у процесі виробництва дістали назву "виробничі відносини" і представляють другу складову способу виробництва.
Продуктивні сили та виробничі відносини є нерозривними і у взаємозв'язку становлять "спосіб виробництва". Вони завжди перебувають у тісному зв'язку і діалектичній єдності. Виробничі відносини, перебуваючи в діалектичній єдності з продуктивними силами, не пасивні щодо останніх, а впливають на розвиток продуктивних сил. Більш того, нові прогресивні виробничі відносини, що відповідають у певний момент часу характерові та рівневі розвитку продуктивних сил, виступають головним джерелом і вирішальним рушієм матеріального виробництва. Якщо ж виробничі відносини застаріли, не відповідають рівневі розвитку продуктивних сил, то вони уповільнюють, а то й гальмують, значною мірою розвиток останніх.
Виробничі відносини - це результат людської діяльності, однак, складаються вони хоч і свідомо, але не довільно, а в залежності від того якої суспільної форми, умов соціального розвитку потребують продуктивні сили.
Висновки
Проаналізувавши літературу, наукові праці з питань соціальної філософії можна зробити висновки відносно суспільства.
Головна відмінність між твариною і людиною полягає в способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування. Людське - суспільним, соціальним, як життєдіяльність.
Соціум є особливий спосіб життя особливих істот, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкування, генетично-функціональний зв'язок між якими спричиняє до створення відмінного від природного предметно-духовного світу культури. Діяльність і спілкування -всезагальні умови соціального.
Соціум як історія постає у вигляді творчості людей в усіх галузях суспільного життя - створення матеріальних і духовних цінностей, перетворення природи, формування нових якостей у людині.
Матеріальне в суспільстві - це, звичайно люди, продуктивні сили і виробничі відносини. До матеріальних утворень відносять групу соціальних відносин, державу, деякі соціальні інститути.
68. Соціальне прогнозування та сучасна глобалістика. Передбачення майбутнього - необхідна умова доцільної діяльності людей. Проблеми сучасної глобальної ситуації. Концепції технологічного детермінізму і "соціально-екологічного песимізму" як альтернативи майбутнього.