- •1. Філософія і світогляд. Структура світогляду.
- •2. Основні історичні форми світогляду.
- •3. Філософія як особлива форма суспільної свідомості. Предмет і функції філософії. Поняття «філософія»
- •4. Проблема основного питання філософії в історії філософської думки.
- •5. Протилежність діалектичного і метафізичного поглядів на світ. Основні історичні форми діалектики.
- •6..Морально-етичний характер філософії Стародавньої Індії (джайнізм, буддизм, локаята).
- •7. Соціально-етичний характер філософської думки Стародавнього Китаю. Конфуцій про людину та її виховання. Даосизм про начало буття та ідеал мудреця.
- •Конфуціанство
- •Даосизм
- •8. Основні способи і форми буття філософії
- •9. Сутність і характерні риси атомістичного матеріалізму (Левкіп, Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар).
- •10. Система об'єктивного ідеалізму Платона.
- •13. Проблема "універсалій" у філософії Середньовіччя. Номіналізм і реалізм.
- •14. Сутність і основні риси вчення Томи Аквінського. Принцип гармонії віри і розуму, сутності і існування.
- •15. Натурфілософія епохи Відродження (м.Кузанський, б.Телезіо, Дж.Бруно) і нове природознавство (м.Коперник, л. Да Вінчі, г.Галілей).
- •16. Проблема методу пізнання у філософії Нового часу (ф.Бекон, р.Декарт). Емпіризм і раціоналізм.
- •17. Проблема субстанції у вченнях р.Декарта, б.Спінози, г.Ляйбніца.
- •18. Сутність і специфічні риси гегелівської філософії історії та філософії права.
- •19. Скептицизм д.Юма.
- •20. Сутність і характерні риси теорії суспільного договору ж.-ж.Руссо.
- •21. Географічний детермінізм ш.-л. Монтеск'є, його вчення про державу, теорія розподілу влад.
- •22. Механістичний характер французького матеріалізму XVIII ст. (Ламетрі, Дідро, Гольбах, Гельвецій).
- •23. Теорія пізнання і етика і.Канта. Категоричний імператив
- •24. Суб'єктивний ідеалізм і.Фіхте. Вчення про взаємозв'язок суб'єкта і об'єкта, теорії і практики. Сутність діалектики Фіхте.
- •25. Філософія „тотожності" ф.В.Й.Шеллінга.
- •26. Філософська система та метод г.В.Ф.Гегеля.
- •27. Ірраціоналізм а.Шопенгауера. Воля як підвалина буття.
- •28. Провідні ідеї, основні проблеми і характерні риси соціальної філософії та філософії історії Вольтера.
- •29. Філософська концепція ф.Ніцше. Ідея надлюдини в "філософії життя" Ніцше. Метафора "вічного повернення" як образ і сенс розвитку історії.
- •30. Ідея несвідомого і психоаналіз з.Фрейда. Структура психіки особистості за Фрейдом.
- •31. Виникнення позитивізму. Вчення о.Конта про три стадії розвитку людського мислення і пізнання. Класифікація наук за Контом.
- •32. Соціокультурні передумови становлення марксизму та його філософії. Розробка к.Марксом проблем відчуження людини і шляхів його подолання.
- •33. Діалектика Гегеля і Маркса, їхнє співвідношення. Концепція матеріалістичної діалектики, її зміст. Об'єктивна і суб'єктивна діалектика.
- •34. Сутність та основні течії філософії неопозитивізму.
- •35. Сутність і характерні риси філософії постпозитивізму (к.Поппер, т.Кун).
- •Історична школа філософії науки
- •36. Неотомізм, його антропоцентрична переорієнтація. Проблема співвідношення релігії і науки.
- •37. Християнський еволюціонізм п.Тейяра де Шардена.
- •38. Проблема буття людини у філософії екзистенціалізму. Різновиди сучасного екзистенціалізму.
- •39. Проблема спілкування і розуміння у філософській герменевтиці (х.-г.Гадамер).
- •40. Проблема походження держави в історії філософської думки. Основні ознаки держави, її історичні типи та форми. Шляхи становлення правової української держави.
- •Середні соціальні групи
- •42. Специфіка світогляду давніх русичів. Зародження філософської думки в Київській Русі. Розуміння філософії як "любові до мудрості" та її основні риси.
- •43. Філософська концепція г.С.Сковороди ("Філософія серця", концепція "сродної праці", принцип "нерівної рівності").
- •44. Провідні ідеї, загальні та специфічні риси релігійної філософії в Україні і Росії (п.Юркевич, в.Соловйов, м.Бердяєв).
- •45. Сутність і структура свідомості. Мислення і мова.
- •46. Онтологія як вчення про буття. Філософська категорія буття. Різноманітність форм буття.
- •47. Поняття матерії, його історичний генезис. Сучасні уявлення про матерію та її види.
- •48. Проблема походження свідомості як філософська проблема. Відображення та його форми.
- •49. Духовне життя суспільства та його структура. Суспільна та індивідуальна свідомість. Рівні і форми суспільної свідомості.
- •50. Пізнання як засіб самореалізації людини. Основні види пізнання.
- •51. Чуттєве і раціональне пізнання, співвідношення та специфіка їх форм.
- •53. Поняття науки, її соціальні функції. Специфіка наукового пізнання.
- •54. Рівні, форми та методи наукового пізнання.
- •56. Основні принципи діалектики (принцип розвитку, принцип загального зв'язку).
- •57. Закони діалектики. Сутність та методологічне значення законів діалектики.
- •58. Категорії діалектики: одиничне, особливе і загальне, сутність і явище, зміст і форма, можливість і дійсність, причина і наслідок, необхідність і випадковість.
- •59. Софістика та еклектика - альтернативи діалектики як логіки.
- •60. Особливості філософського пізнання суспільства. Специфіка предмету соціальної філософії.
- •61. Основні методологічні принципи соціально-філософського пізнання (об'єктивність, історизм, системність, єдність теорії та практики).
- •62. Суспільство як система, що саморозвивається. Поняття суспільного виробництва, його класифікація.
- •63. Основні культурологічні концепції філософії історії (м.Данилевський, о.Шпенглер, а.Тойнбі, п.Сорокін).
- •64. Ідея прогресу в історії соціальної філософії. Проблема визначення критерія прогресу,
- •65. Суб'єкти суспільного розвитку. Поняття культурно-історичного суб'єкту. Місце та роль культурно-історичного уб'єкту в умовах переходу України до громадянського суспільства.
- •66. Суб'єкт, об'єкт та предмет пізнання.
- •67. Поняття способу виробництва матеріальних благ та його структура. Діалектика продуктивних сил та виробничих відносин на різних історичних етапах.
- •69.Сутність і основні школи філософії неофрейдизму (к.Г.Юнг, е.Фромм).
- •70. Спосіб і форми існування матерії (рух, простір, час).
- •71. Догматизм і релятивізм - альтернативи діалектики як теорії пізнання.
- •72. Проблема походження людини. Діалектика природнього (біологічного) і соціального в історичному та індивідуальному розвитку людини.
- •73. Практика як критерій істини. Структура й основні форми практики.
- •74. Сутність і значення творчості у діяльності людини. Основні форми творчості.
- •75. Діяльність як спосіб існування соціального. Діяльність і спілкування.
21. Географічний детермінізм ш.-л. Монтеск'є, його вчення про державу, теорія розподілу влад.
Розглядаючи державу, він був одним з перших, хто розмежував поняття суспільства і держави. Виходячи з цього, він пов'язував появу держави з певним етапом історичного розвитку суспільства. Згідно з Монтеск'є, головна мета держави — примирити суперечності, що виникли між людьми у суспільстві, і скерувати їх у русло правової форми вирішення спорів між приватними особами, використовуючи загальну силу, якщо окремі індивіди не захочуть підпорядковуватися створеному правопорядку..
Значну увагу мислитель приділяв формам правління. Він обгрунтував теорію множинності природних форм правління, які відповідають загальному духові нації. В історії держави він виділяв чотири типові форми правління: демократію, аристократію, монархію і деспотію.
Монтеск'є розрізняє природну і політичну свободу. Природна свобода існує тільки у досуспільному стані; як і рівність, вона — "предмет турботи дикунів" і забезпечується звичаями. На зміну досуспільному станові приходить суспільство, як результат природного бажання людей жити у колективі. Але у суспільстві люди втрачають природну свободу і рівність, оскільки між ними починаються війни, розбрат, боротьба за владу. Щоб покласти цьому кінець люди змушені приймати закони, які регулюють відносини між людьми і створюють державу для управління суспільством
22. Механістичний характер французького матеріалізму XVIII ст. (Ламетрі, Дідро, Гольбах, Гельвецій).
23. Теорія пізнання і етика і.Канта. Категоричний імператив
Родоначальником німецької класичної філософії вва-жається+Іммануїл Кант. В його творчості умовно виділяють два періоди: докритичний (до 1770 р.) та критичний. Для першого властиве захоплення природничими науками, натурфілософською проблематикою. Другий період присвячений вивченню походження пізнавальної діяльності, її закономірностей та меж.
Головні твори "критичного періоду": "Критика чистого розуму" (1781), "Критика практичного розу-му"( 1788л "Критика здатності судження"(1790), присвячені осмисленню філософії як науки, гносеології, проблем людської свободи та моральності і т.ін. Кант визначає філософію як науку про відношення будь-якого знання до суттєвих цілей людського розуму. Філософія, з його точки зору, має відповісти на такі питання: "Що я можу знати?", "Що я маю робити?", "Чого я можу сподіватись?" Відповідь на ці запитання може дати лише трансцендентальна філософія, яка є системою усіх принципів чистого розуму, А оскільки розум, з його точки зору, має практичне і теоретичне застосу-ваня, то і філософія поділяється ним на практичну і теоретичну. Практична філософія — філософія моральності, філософія звичаїв містить принципи, які визначають всю нашу поведінку. Теоретична філософія має бути теорією наукового пізнання, яка б містила в собі усі принципи чистого розуму, побудовані виключно на поняттях теоретичного знання.
Знання, на його думку, є судженнями, тобто поєднанням уявлень та понять у свідомості й через свідомість. Судження можуть бути аналітичними та синтетичними. Аналітичні судження, на думку Канта, усі є апріорними. Вони не вимагають звернення до досвіду, а, отже, не дають насправді нового знання. Що ж до синтетичних суджень, слід відзначити, що вони можуть бути як емпіричними, так і апріорними. Вони завжди дають нове знання.
Отже, Кант виділяє два види знання: досвідне (апостеріорне) та незалежне від досвіду (апріорне). Джерелом апріорного, вважає Кант, є сама структура людських пізнавальних здатностей. Апріорні знання — це знання, що передують досвіду і обумовлюють його. Апріорні знання існують у трьох видах пізнання: математиці, теоретичному природознавстві та в метафізиці як теоретичній філософії.
Розробляючи проблеми гносеології, Кант відштовхувався від концепції "речей у собі". Процес людського пізнання, на його думку, починається з досвіду. Існує дві чисті форми чуттєвого наочного уявлення (чуттєвого досвіду): простір та час. Вони упорядковують відчуття, розміщуючи їх у просторі та часі, і є принципами апріорного знання. Суб'єкту протистоїть незалежна від нього об'єктивна реальність ("річ у собі"). Речі у собі, діючи на наші органи чуття, викликають відчуття, які не дають ніякого знання про речі як такі. Світ людини, вважає Кант, це предмети та явища ("світ речей для нас"), які упорядковуються людською свідомістю. Таким чином, у Канта виникає два світи: перший — світ явищ, який існує в нашому досвіді, у просторі та часі; і другий — світ речей у собі, який не досліджений для пізнання і перебуває поза простором і часом, за межами людської свідомості. Цей останній Кант визначає як трансцендентний світ.