84.Етнонаціон. Спільноти як субекти і обекти політ. Відносин

Етнос - давньогрецький термін, що етимологічно означає „народ”, „плем'я”, „зграя”. „Етнос” вживається як науковий термін для визначення всіх типів етнічних спільностей, причому давні греки, відрізняючи себе від негреків, саме останніх називали етносами. Етноси є найдавнішими природними людськими спільнотами, котрі виникають задовго до появи класів і держав. Етнічна група - спільнота людей, споріднених або хоча б близьких за історичним походженням, етногенезом, мовою спілкування, нинішньою або минулою територією проживання, рисами матеріальної і духовної культури, звичаями та інши­ми ознаками. Народність - це історично сформована мовна, терито­ріальна, економічна і культурна спільність людей, яка пере­дує нації. Вона характеризується тими самими ознаками, що й нація, але відрізняється від неї рівнем економічного й соціального розвитку. Націю можна розуміти як етнічну і як державно-політичну спільність.

?87. Українська геополітика має суттєве політологічне напрацювання. Основною проблемою осмислення геополітики стала дилема "Схід - Захід" як основний вектор напруженості. Про це свідчать такі яскраві зразки української думки, як "Історія русів", "Історія Малоросії" М. Маркевича, "Де русские народности" М. Костомарова, "Історія України-Руси" М. Грушевського, "Листи до братів-хліборобів" В. Липинського, твори М. Драгоманова, І. Франка та ін. Усвідомлення української само ідентичності відбувалося значною мірою у контексті "Схід - Захід", "Православна Русь – католицька Європа". Проблеми геополітики значно змінювалися на всіх етапах українського державницького існування. Основною "віссю" геополітики князів Київської Русі був напрям "північ - південь", яку М. Грушевський називав "чорноморською орієнтацією". Київські князі намагалися розбудувати державу "від моря до моря", яка б була частиною греко-візантійського та західного світу. Разом з тим, уже в ті часи Київська держава започаткувала декілька векторів розвитку. Геополітичні устремління Галицько-Волинської держави були переважно західні, князі якої бачили можливість збереження держави за підтримки західних сусідів, але чимало зусиль змушені були тратити на оборону від східних завойовників. Визнанням Галицько-Волинської держави було одержання у 1253 р. князем Данилом Романовичем королівської корони від Папи Римського.

81. Фашизм (лат. fascio — пучок, в'язка) — ідейно-політична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної та найвищої реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості; екстремістський політичний рух, різновид тоталітаризму. Історично фашизм сформувався на ідеях расової та національної винятковості, антисемітизму. Як політична течія найповніше реалізувався в Італії часів правління Беніто Муссоліні (1883—1945) та Німеччині за режиму Адольфа Гітлера (1889—1945). Фашисти будь-якої національності формували свою ідеологію на засадах національної винятковості, месіанської ролі свого народу. Неофашизм як політична течія виник у 60-х роках XX ст.; тоді ж сформувались його ідеологія та організаційні структури. З 70-х років ці організації проводять загальні зльоти. 80—90-ті роки позначені активними спробами неофашистів координувати свої дії в міжнародному масштабі. Резиденція світового координаційного неофашистського центру — Всесвітнього союзу нацистів — знаходиться у США. Неофашизм — різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну базу яких становлять маргінальні верстви населення. Його ідеологи висловлюють расистську ідею про “вищу” і “нижчу” раси в таких концепціях, як “перевага англосаксонської раси Неофашисти розглядають людину як нікчемність, яка не має самостійного значення.