36.Етнічні конфлікти.

політичного конфліктузіткнення двох чи більше різноспрямованих сил із метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії. У політології етнічний конфлікт розглядається з точки зору його впливу на стабільність політичної системи. Конфліктові притаманний феномен багатомірності,оскільки завершення одного конфлікту може спричинити інший конфлікт, дотого ж в іншій сфері. Основні способи врегулювання конфліктних ситуацій:виявлення конфлікту, дослідження конфлікту, врегулювання та управління конфліктом.

?67.Етнонаціонал. проблеми в Україні Актуальною проблемою в політиці є відродження української духовності, дерусифікація культури. Але цей процес відбувається повільно навіть за умов незалежності. У східних і південних регіонах нині можна спостерігати закриття україномовних газет, театрів та інших культур­них закладів.

Скорочується випуск літератури українсь­кою мовою, що нібито не витримала конкуренції за умов ринкових відносин. Конституція України визначає природно державною українську мову. Україна має за­безпечити її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя і водночас виявляти державне піклу­вання про вільний розвиток і використовування всіх національних мов.

11.Лібералізм (лат. liberalis — вільний) — політична та ідеологічна течія, що об´єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.

Ідейно-моральне ядро класичного лібералізму сформували такі положення:

- абсолютна цінність людської особистості та рівність усіх людей;

- автономія індивідуальної свободи;

- раціоналізація й доброчинність діяльності людини;

- визнання невідчужуваності прав людини на життя, свободу, власність;

- існування держави на основі загального консенсусу з метою збереження й захисту природних прав людини;

- договірний характер відносин між державою та індивідом;

- обмеження обсягу і сфер діяльності держави;

- захищеність від державного втручання в особисте життя людини і свобода її дій (у межах закону) в усіх сферах суспільного життя;

- утвердження вищих істин розуму як орієнтирів у виборі між добром і злом, порядком та анархією. Неолібералізм (грец. neos — новий і лат. liberals — вільний) — сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя.

Політичні системи

78. Сьогодні українське суспільство перебуває на етапі трансформації своєї політичної системи. Йдеться про перехід від тоталітарно-авторитарного режиму до демократичного. Цей процес охоплює всі сфери суспільного життя, зумовлює необхідність відповідної політичної культури, від якої насамперед залежать характер і напрями політичного процесу, стабільність і демократизм політичного режиму.

Для сучасної України найактуальнішим є досвід цивілізованих народів з організації ефективної діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади, їх взаємодії в межах демократичного режиму, стосунків центру та регіонів, традицій місцевого самоврядування, забезпечення прав і свобод громадян, їхньої відповідальності перед суспільством і державою. Особливо цінним для політичних суб'єктів України є іноземний досвід трансформації тоталітарних режимів у демократичні, переходу від заідеологізованого суспільства до плюралістичного, відродження національної культури і держави. Сучасна Україна, вже як незалежна держава, у черговий раз стала перед потребою реалізації принципу політичного і культурного плюралізму. Тому політична культура нового суспільства, яка формується в незалежній Україні, мусить бути культурою злагоди, громадянського миру, пошани до свобод і прав людини.

25.Етнополітика України Пріоритетним в етнонаціональній політиці України є збереження громадянського миру та міжнаціо­нальної злагоди. Це завдання можна висловити таким чином: Україна — це спільний дім, Вітчизна для всіх її громадян. Політикою держави визначено механізм вра­хування інтересів: а) української етнічної спільноти, яка формує основу українського етнополітичного поля (УЕП); б) російської національної групи, що компактно живе у східних та південних регіонах УЕП; в) етнічних груп, складників УЕП; г) населення Криму; д) предста­вників українського етносу, які живуть поза межами України.Власну етнонаціональну політику виробляють з урахуванням, по-перше, заміни імперських концепцій, по-друге, створення власної законо­давчої бази для демократичного розвитку.

85.В основі діяльності НАТО, що має на меті захист безпеки її членів і виконання нових завдань, спрямованих на зміцнення безпеки і стабільності, лежить довгострокове партнерство між європейськими і північноамериканськими членами Альянсу. Руйнівні наслідки Другої світової війни зробили безпеку європейських країн залежною від допомоги Сполучених Штатів і Канади. Північноамериканські союзники утримували великі контингенти своїх збройних сил на території Європи. З перших днів існування Альянсу США і Канада відіграють дуже важливу роль у системі європейської безпеки - роль, яка є центральною для трансатлантичної безпеки і невід'ємною частиною існування Альянсу. За останні роки кількість північноамериканських сил в Європі поступово зменшувалась. Значна частина збройних сил, які може використовувати Альянс для оборони Європи, надається європейськими членами Альянсу вже багато років. Окрім цього, більшість миротворчих сил НАТО на Балканах, до складу яких також входять контингенти країн-партнерів і країн, що не входять в НАТО, також забезпечується європейськими членами Альянсу. Однак Сполучені Штати продовжують брати на себе значну частину витрат на безпеку Альянсу і непропорційно велику частку відповідальності за діяльність Альянсу в результаті дисбалансу між військовою спроможністю Сполучених Штатів та інших членів Альянсу. Скориставшись перевагами мирних дивідендів після закінчення холодної війни на початку 1990-х, європейські союзники і Канада не робили значних інвестицій в розвиток своєї обороноспроможності відповідно до нових завдань безпеки. Вони залишаються залежними від Сполучених Штатів у багатьох ключових галузях, таких як стратегічна транспортна авіація, необхідна для швидкого розгортання збройних сил, супутниковий зв'язок та інші галузі передових технологій. Недоліки європейської системи обороноспроможності вперше опинилися в центрі уваги під час балканських конфліктів 1990-х, які засвідчили, що європейські країни неспроможні запобігти поширенню конфлікту без допомоги Сполучених Штатів. Наприкінці 1990-х НАТО і Європейський Союз паралельно висунули ініціативи, спрямовані на посилення обороноспроможності і почали переговори щодо можливих форм стратегічного партнерства. Нині в Європі бракує необхідних ресурсів для початку і виконання військової операції, подібної до тих, що припинили конфлікти в Боснії і Косові. Однак Європейський Союз докладає зусиль, спрямованих на посилення військової спроможності ЄС і розвиток співпраці з НАТО

65.Західноєвропейська політ. Думка Нового часу Розглядаючи питання про фундаментальні політичні ідеї Нового часу, треба звернути увагу на те, що політична думка Нового часу формувалася під знаком ідеології Просвітництва, ідеології буржуазії — молодого прогресивного класу, який рвався до влади. Виникнувши в XVII ст. в Англії — найбільш передовій на той час капіталістичній країні, ідеї Просвітництва поширилися у Франції XVIIІ ст. та в інших країнах.Поряд з політичними ідеями, які обгрунтовують виникнення та затвердження капіталістичних відносин (лібералізм) або відстоюють давні суспільні порядки (консерватизм), у XVІ - першій половині XІX ст. у Західній Європі розвивався напрямок суспільно-політичної думки, представники якого у своїх працях цілком заперечували як давній, феодальний, так і новий, буржуазний, соціально-політичний лад, виступаючи захисниками інтересів пригнічених народних низів. У таких творах обгрунтовувалася необхідність принципово нових суспільних порядків, які засновані на рівності усіх членів суспільства, колективній власності, обов'язковій праці та суспільному самоврядуванні. Цей порядок отримав назву утопічного соціалізму. У творах одних соціалістів-утопістів майбутнє суспільство пов'язується із народовладдям, із широкою участю трудящих у керуванні суспільними справами. Соціалісти-утопісти вважали, що майбутня держава втратить насильницький характер, а головний зміст влади буде становити організація виробництва та споживання, розвиток науки та культури. Законним спадкоємцем та продовжувачем революційно-демократичних та соціалістичних традицій західноєвропейської соціально-політичної думки Нового часу стало вчення К. Маркса (1818 - 1883рр.) - марксизм. Марксизм - не просте продовження попередніх соціально-політичних ідей. Найважливішим з них було питання про шляхи затвердження ідеалу вільної особистості, який був проголошений ще епохою Просвітництва. У центрі уваги марксизму стало питання про сутність, тенденції розвитку та майбутнє буржуазного суспільства, усіх його інститутів з точки зору інтересів людської волі. За Марксом, земні основи держави коріняться у матеріальних економічних відносинах. Держава породжується не вільною волею людей, а є закономірним результатом розподілу праці та пов'язаного з ним утворення соціальних класів. Головним у марксистському аналізі політики як суспільного явища виступає положення про сутність класової боротьби як боротьби політичної, спрямованої на завоювання та утримання влади. Керуючись цією теорією, російські більшовики захопили владу, утримували її протягом багатьох десятиріч, нав’язували свій "досвід" іншим країнам. Проте крах тоталітарного режиму в 90-х роках ХХ ст. потягнув за собою кризу марксизму Таким чином, у творах західноєвропейських мислителів епохи Відродження та Нового Часу закладені засади та розроблені найважливіші положення політичної науки.

20. Конституційна ідея в Україні 18 ст. Конституція П.Орлика Конституція 1710 року була загальнополітичним актом волевиявлення Запорозького війська.Конституція складалася з преамбули (вступу) і 16-ти статей. У преамбулі подавалася коротка історія козацтва як виразника прагнень усього українського народу, піднесення і падіння козацтва після його «добровільного» переходу під проводом Б. Хмельницького під самодержавну руку Московської імперії. За допомогою всіх можливих способів і засобів ця імперія обмежувала і скасовувала права й вольності війська Запорозького, а на вільний козацький народ, якого не здолала збройно, віроломно накинула невольничу кормигу. Політику гетьмана І. Мазепи, його союз із Карлом XII преамбула характеризує як логічну й послідовну, обумовлену потребою визволення Вітчизни.Послідовні 16 статей Конституції передбачали: установлення національного суверенітету; визначення кордонів Української держави; забезпечення демократичних прав людини; визнання трьох складових чинників правового суспільства, а саме - єдності і взаємодії трьох гілок влади: а) законодавчої (виборної генеральної) ради, що мала скликатися тричі нарік: перша - на Різдво Христове, друга - на Великдень і третя - на свято Пресвятої Богородиці; б) виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина та обрані представники від кожного полку. На відміну від Московії, «самодержавіє гетьманському уряду неприлічно!»); в) судової (підзвітної і контрольованої). Такими в Конституції визначалися принципи побудови української держави. Кожна ж зі статей формулювала конституційні норми в усіх галузях державного та суспільного життя за головної умови - відторгнення майбутньої Української держави від Московської імперії. Одним із ключових моментів Конституції стало визнання кордонів України та забезпечення їхньої цілісності. «Як кожна держава складається і затверджується непорушною цілісністю кордонів, - записано в ній, -- так і Мала Росія, Вітчизна наша щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої Польської і від Московської держави, які відійшли в гетьманську область, не були насильно змінені і порушені...». Гетьман як керівник держави зобов'язувався Конституцією чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому війську. Цей документ визначав права всіх верств населення України: козацтва, селян, міщан, купецтва, усієї людності на території полків. Державний скарб відокремлювався від гетьманського. На утримання гетьмана виділялися суворо визначені окремі землі та кошти. Полковники й сотники обиралися демократично - вільними голосами козаків чи сотні. Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних державних актів, є пункти, які обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради -- своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків по одній заслуженій особі від кожного. Конституція підкреслювала, що в державі мала бути навічно утверджена єдина християнська віра і що Україна на обох берегах Дніпра стає вільною від іноземного панування. Цілком зрозуміло, що форма цього документа не позбавлена деяких хиб і помилок, адже писався він у надзвичайно складний час в умовах важкого економічного стану пограбованої Вітчизни. Але ж це перша Українська Конституція 1710 року!

26. Політ. Погляди І.Франка Видатний український поет, письменник, публіцист і громадсько-політичний діяч Іван Франко (1856-1916) був одним із організаторів Русько-української радикальної партії, брав участь у виданні її друкованих органів, видавав журнал За політичну діяльність переслідувався австрійською владою. Політичні погляди І. Франка еволюціонували від громадівського соціалізму й захоплення марксизмом до позицій національної демократії та критики марксизму. Світогляд поета формувався в умовах загострення боротьби трудящого селянства й робітництва Західної України проти соціального гніту. Погляди І. Франка на державу були близькими до марксистських. Виникнення держави він пов'язував з виникненням приватної власності та суспільних класів. Найважливішою ознакою держави вважав відокремлений від суспільства управлінський апарат, що виступає як чинник насильства стосовно суспільства. Всі експлуататорські держави були і є відчуженою від народу політичною силою, яка протистоїть народові й панує над ним.погляди І. Франка на державу визначили і його негативне ставлення до марксистської ідеї держави диктатури пролетаріату. Така держава також матиме чиновницьке адміністративний апарат, який стоятиме над народом, і соціальна нерівність не буде подолана. У зв'язку з цим соціалістичне суспільство І. Франко уявляв як співдружність людей праці, засновану на господарській рівності, повній громадянській і політичній свободі, несумісній з державою. Політична свобода полягає у відсутності політичного тиску та управління зверху, держави як органу примусу. Народ знизу управляє сам собою, працює сам на себе, сам здобуває освіту й захищається. У майбутньому суспільстві утвердиться справжнє народовладдя. Головними осередками влади народу будуть громади, що виконуватимуть усі функції управління суспільством. І. Франко віддавав перевагу безпосередній демократії, хоча не заперечував необхідності і представницької демократії. Органи представницької демократії утворюються на рівні вільного союзу громад, представники яких формують єдиний представницький орган для вирішення важливих питань- зовнішньої торгівлі, суду, оборони та ін.

83. У Конституції України (переважно в розділі II) визначено такі групи основних прав: громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні, сімейні. Громадянські права — можливості людей, що характеризують їхнє фізичне та біологічне існування, задоволення матеріальних, духовних та деяких інших потреб. Політичні права — можливості людини і громадянина брати участь у громадському та державному житті, вносити пропозиції про поліпшення роботи державних органів, їхніх службових осіб та об'єднань громадян, критикувати вади в роботі, безпосередньо брати участь у різних об'єднаннях громадян. Економічні права — можливості людини і громадянина, що характеризують їхню участь у виробництві матеріальних благ. Соціальні права — можливості людини і громадянина із забезпечення належних соціальних умов життя. Екологічні права — права людини і громадянина на безпечне екологічне середовище. Культурні права — можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу (нації) та всього людства. Сімейні права — можливості людини і громадянина вільно розпоряджатися собою в сімейних правовідносинах. Основні права громадян нерозривно пов'язані з їхніми обов'язками. Основний, обов'язок громадянина — встановлені Конституцією держави вид і міра його необхідної обов'язкової поведінки. Щоб людина могла успішно реалізувати свої права, отримувати від суспільства певні матеріальні й духовні блага, вона повинна виконувати покладені на неї обов'язки, віддавати суспільству свою працю, свої зусилля, піклуватися про державні та громадські справи.

87. Сутність і структура політичного процесу. Політичний процес є сукупною діяльністю всіх суб'єктів політики, за допомогою якої відбувається формування, розвиток і функціонування політичної системи суспільства в певних тимчасових і просторових межах. Поняття «політичний процес» охоплює різні форми, способи і напрями політичної діяльності різних суб'єктів. Політичний процес - сукупна діяльність суб’єктів політики, завдяки чому забезпечується функціонування та розвиток політичної системи. Характер і конкретний зміст політичного процесу визначається особливостями політичної системи і існуючого режиму. Демократичній системі відповідає тип політичного процесу, відмінний широтою участі громадян в управлінні державою, забезпеченні прав і свобод особи. Тоталітарна система припускає інший тип політичного процесу, що виключає реальне політичній участь і свободу соціального і політичного вибору. По своїй структурі політичний процес складається з суб'єктів, носіїв політичної дії і об'єкту - мети, яка повинна бути досягнута. Політичний процес включає також засоби, методи, ресурси, виконавців. Політичний процес складається як з цілеспрямованих свідомих зусиль суб'єктів політичної діяльності (індивідів, соціальних груп, політичних партій, державних органів і ін.), так і в результаті взаємодій, які виникають спонтанно, незалежно від волі і свідомості учасників процесу. Така сукупність цілеспрямованих і спонтанних дій суб'єктів і учасників політичного процесу виключає яку-небудь чітку заданість або приреченість політичного процесу в розвитку подій і явищ. В результаті може вийти по відомій приказці: «Хотіли як краще, вийшло як завжди». В ході реалізації своїх ролевих функцій і позицій суб'єкти і учасники політичного процесу демонструють свою функціональну значущість, здатність відтворювати, розвивати, змінювати або руйнувати елементи політичної системи. Таким чином, політичний процес розкриває як поверхневі, так і глибинні зміни, що відбуваються в політичній системі, характеризує її перехід від одного стану до іншого. З погляду структури політичний процес складається з ряду стадій, що послідовно сколюються (але завжди що залишаються внутрішньо пов'язаними один з одним) і циклічно повторюються. Розрізняють наступні стадії політичного процесу: конституювання, утворення політичної системи; відтворення компонентів і ознак даної системи; ухвалення і виконання політико-управлінських рішень; контроль функціонування і напрями розвитку політичної системи. Основні стадії політичного процесу виражають динаміку розвитку політичної системи, внаслідок чого в ній відбуваються зміни і перетворення. Тому в кожному новому циклі політична система не копіює себе, а збагатив новими сторонами і властивостями (наприклад, поява виборчої системи або нового законодавства, політичних блоків, партій і т.д.), в ній відбуваються політичні зміни. Але головні процес все ж таки - повторення на новий лад того, що існувало раніше - само відтворювання. На стадії відтворювання політичної системи повторюються і закріплюються, видозмінюються і обновляються історичний тип політичної системи, її класова природа, зв'язки з іншими підсистемами суспільства. Відтворюються політичні відносини і інститути, політичні норми і цінності, символи, мова. Відтворюються самі учасники політичного процесу як виразники певних політичних позицій, носії відповідних поглядів, виконавці тих або інших політичних ролей. Контроль функціонування і розвитку політичної системи досягається шляхом попередження і усунення відхилень поведінки частин політичної системи і учасників політичного процесу від орієнтирів і стандартів діяльності, що задаються. Результат політичного процесу залежить від сукупності незалежних змінних (наявність ресурсів, сприятливих або несприятливих умов, тобто зовнішнього оточення; від втручання несподіваних, випадкових чинників і т.д.) і залежних, ув'язнених в самому політичному процесі вибраних засобів, методів, виконавців і т.д. і відносин між ними. Велика частина незалежних змінних може і повинна бути врахований в проекті політичного процесу, так само як залежних, проте саме ця друга група чинників понад усе здатна порушити процес. Разом з тим на політичний процес усередині окремих країн надають значну дію зовнішній чинник, світополітичні та світогосподарські відносини і зв'язки, вся сукупність реалій міжнародного характеру.

12. Основні модерні політ. Течії Заходу Теорії модернізації (модернізм) -сукупність поширених на Заході в політології і соціології концепцій суспільно-економічного та політичного розвитку, що пояснюють процес переходу від стабільного традиційного до сучасного індустріального та постіндустріаль-ного суспільства, що безперервно змінюється. їх прояв обумовлений формуванням критичного ставлення до традиційної науки про поведінку. В 20-і роки досягла розквіту класична форма біхевіоризму (тобто поведінки). На той період припадає пік впливу біхевіоризму на ідеї та методи соціології. Біхевіоризм, безперечно, сприяв нагромадженню величезного емпіричного матеріалу, що, проте, зростав з неймовірною швидкістю і масовістю. Хоча біхевіоризм дав позитивний ефект у вивченні поведінки індивідів у малих групах, проте, зовсім недостатньо застосовується в суспільстві. Звідси поява нових тенденцій в соціології Заходу, серед яких важливе місце і займає модернізм. Суть модернізму полягає в тому, що, не відкидаючи в цілому поведін-ковий підхід до вивчення суспільства, до політики, прагне подолати його крайності і недоліки. Модерністи намагаються доповнити пове-дінковий підхід інституціональним, тобто вивченням політичних і соціальних інститутів і механізмів їх функціонування.

75.Ідеї полі. і нац.. відродження України напри. 16-на поч.. 17 ст. Кінець 16-початок 17 століть були часом пробудження національної свідомості українського народу, його духовного піднесення. Утверджувались відчуття рідної землі. Вітчизни, зв'язку поколінь, історичного обов'язку сприйняти й зберегти духовні надбання свого народу -культуру, мистецтво, мову, звичаї та обряди, віру предків - тобто все, без чого неможливе існування нації. Збереження і розвиток духовної культури, культурно-національне відродження стає історичною необхідністю. Національно-культурне відродження в Україні було тісно пов'язане із внутрішніми суспільно-економічними зрушеннями, а також із поличною й ідейною боротьбою, викликаною наростанням визвольного руху і тих політичних і культурних процесів у Європі, які дістали назву Відродження. Культурне відродження в Україні відбувалося у надто складних умовах - переважна частина українських земель протягом 14-16 століть перебувала у складі Литви, Польщі, інших держав. Соціальне пригнічення поєднувалося з національно-духовним - принижувалися та викорінювалися місцеві культура, мова, традиції, православна віра. Сприймаючи чужу віру, а з нею й мову, зав'язуючи родинні стосунки, входячи в коло політичних і культурних інтересів польської шляхти, українське панство відмовлялося від свого історичного коріння, своєї національності. Все, що було до того рідним і дорогим -мова, віра, надбання вітчизняної освіти й культури,, тепер здавалося "мужицьким", застарілим, осоружним. Притуплялася і згасала національна самосвідомість. Одначе селяни, козаки, міщани, дрібна шляхта й духовенство, котрі трималися православ'я, вже починали гуртуватися на захист своїх соціальних і національних прав та інтересів, народ підіймався на боротьбу, яка згодом переросла у Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького. Тим часом в освічених колах визріває переконання, що примусова полонізація й покатоличення загрожують самому національному існуванню народу, що польсько-католицькій експансії конче необхідно протиставити свою вітчизняну систему духовних цінностей, свою культуру -один з найдійовіших засобів відродження самосвідомості, зміцнення волі народу до боротьби Так постало завдання створення національної світської школи. Ідея громадське - політичної значимості освіти поширювалась серед різних верств суспільства. Визрівало переконання, що освіченість впливає не тільки на формування особистості, а й визначає місце в суспільстві, забезпечує розквіт самого сусшльства.Розвиток шкільної освіти в Україні наприкінці 16 - першій половині 17 ст. базувався на досягненнях шкільництва попередніх часів. Школи розташовувалися здебільшого при церквах і монастирях. Спеціально підготовлені дяки навчали дітей письму старослов'янською мовою, початкам арифметики, молитвам, співу.Певний вплив на формування освітньої справи мала епоха Відродження, яка породила гуманізм і реформацію. Так в Україні виникають протестантські школи.Основна увага приділялася вихованню молоді в дусі віровчення. Ці школи сприяли також проникненню у вітчизняну системувиховання й освіти західноєвропейського впливу, зокрема ідей гуманізму.

70. Соціалізм і соціал-демократія: історія і сучасність. Соцдержава – це правова держава, яка проводить активну соціальну політику спрямовну на забезпечення прав і свобод людини, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення. Соціал-демократія розвинена в таких державах , як Швеція,Фінляндія, Данія. Кожна держава є соціальною з огляду на виконання нею соцфункцій. Особливістю сучасної соцдержави є здійснення нею активної соцполітии, спрямованої на забезпечення прав людини, працевлаштування населення, підтримку малоімущих, сімї і материнства, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення. Політичні права людини доповнюються соціально-економічними правами, що передбачають надання всім членам суспільства певного мінімуму матеріальних та соціальних благ. Започаткувавши соціальну політику соціально-демократичні партії, які в повоєнні роки тривалий час перебували при владі в деяких західно-європейських країнах, зокрема у Швеції та Німечинні створено ними в 60-х роках державність дістала назву “держава загального благоденства” а згодом стала позначатись науковим поняттям “соцдержава”. Активну соціальну політику проводить і соціальна держава. Однак відбувається це за відсутності правової держави і громадянського суспільства, що призводить до довільного розподілу державою матеріальних благ і соціальних послуг, зрівнялівки і зниження стимулів до трудової діяльності, спричиняє застій виробництва.

ие мер в отношении к нарушителям.