7. Чинники, що сприяють розвитку корупції в Україні

Можна безкінечно говорити про різні чинники, що сприяють розростанню корупції в Україні, але не можна обійти головні причини, які приховуються в сутності політичного режиму, що перетерпів з комуністичних часів в основному термінологічну перебудову. Питання про необхідність радикальних змін основних соціально-політичних й економічних відносин, створення повноцінного громадського суспільства з порядку денного довго ще не буде знято. Без такого суспільства неможливий повноцінний захист інтересів і прав громадян, неможливе перенесення мети державної машини із забезпечення інтересів еліти на забезпечення інтересів величезної більшості населення, запобігання відчуження народу від влади й об'єднання його для реалізації загальнонаціональних завдань.

Викладене потребує вирішення цілого ряду питань, у тому числі в законодавчому порядку, в першу чергу контрольних повноважень Верховного Суду. Разом з цим доцільно все ж таки знайти у Кримінально-процесуальному кодексі України місце для норми, яка б давала можливість вищестоящому суду оперативно контролювати діяльність місцевих і районних судів. Суди повинні нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків. На жаль, прийняття Закону України "Про судоустрій України" не призвело до кардинальної перебудови судової системи та здійснення судової діяльності на більш високому професійному рівні.

Таким чином, можна зробити висновки щодо рівня діяльності державних органів і судів стосовно обмеження масштабів і впливу корупції на життєво важливі сторони суспільного життя країни, а також рівня організаційно-правового забезпечення цієї діяльності.

Високий рівень латентності корупційних проявів та їх аналіз не дозволяють достатньо об'єктивно судити про масштабність корумпованості державних органів влади та управління, ефективність боротьби з нею.

Органи, які ведуть боротьбу з корупцією, поки що спрямовують свої зусилля на викриття корупційних проявів у владних структурах районної ланки і лише в окремих випадках серед народних депутатів місцевих рад.

Вивчення проблеми боротьби з корупцією висвітлило гострі проблеми кадрової політики в регіонах. Простежується негативна тенденція щодо зростання корумпованого серед голів місцевих рад.

Судова практика не стала стримуючим фактором для злочинців, які вчинили посадові злочини. Вона не направлена на рішуче викоренення корупційних проявів кримінального характеру. Понад 90 % осіб, засуджених за останні путь років до позбавлення волі за отримання хабара при обтяжуючих обставинах, призначена міра покарання нижче найнижчої межі [14, с. 31].

Безумовно, керівниками державних структур проводяться заходи по декларуванню доходів кожного із службовців. У той же час вони проводяться формально, оскільки подібне декларування є не що інше, як підтвердження державою своєї неспроможності забезпечити державного службовця (середнього і нижчого рівня) хоча б прожитковим мінімумом для того чи іншого регіону, контролюючи його прибутки за певний період. Якщо проаналізувати доходи службовця середнього рівня регіону, то вони в два, а іноді і в три рази нижчі за середню заробітну плату по цьому ж регіону. То чи має право держава в особі відповідного керівника контролювати те, чим вона не в змозі забезпечити?

На виконання ст. 9 Закону України "Про державну службу" щорічно в центральній пресі подаються публікації про доходи вищих посадових осіб держави, які читачами сприймаються скептично, оскільки не відображають об'єктивно їх доходи та дають можливість запропонувати найбіднішими громадянами держави створити Фонд матеріальної підтримки керівників держави [6].

Держкомстатом України не розроблена система статистичних показників, які характеризують тіньову економічну діяльність та методики економіко-правового аналізу умов тінізації і криміналізації економіки держави. Не дивлячись на прийняту Кабінетом Міністрів України 5 січня 1998 р. Постанову "Про Урядову робочу групу з питань відслідковування процесів тінізації економіки та розроблення пропозицій, рекомендацій щодо припинення її зростання", така система досі не розроблена.

Мають місце суттєві недоліки також в організації виконання Закону України "Про боротьбу з корупцією", особливо у попереджувально-профілактичній роботі керівників міністерств і відомств. Одним з найбільших недоліків в організації виконання цього Закону є те, що значна частина правопорушників уникає передбаченої ним відповідальності.

Фактично не спрацьовує Закон в частині притягнення до відповідальності народних депутатів за корупційні діяння. За останні роки такі факти відсутні. Корупційних діянь збоку суб'єктів вищого посадового рівня не виявлено.

Таким чином, проведений аналіз і вивчення стану реалізації вимог антикорупційного законодавства в центральних і місцевих органах державної виконавчої влади та його застосування правоохоронними органами свідчить про те, що ефективність дії, зокрема Закону України "Про боротьбу з корупцією", ще не достатня.

Ситуація, що склалася, потребує, на наш погляд, суттєвого удосконалення Закону України "Про боротьбу з корупцією". Більш як десятирічна практика його застосування виявила цілий ряд серйозних недоліків [7].Передбачені ним норми адміністративної відповідальності не повною мірою вирішують питання боротьби з цим явищем, вони неадекватні процесам, що відбуваються в суспільному житті. Законне охоплює основні форми і способи викоренення корупції в економіці та фінансово-банківській системі, хоча саме вони стали матеріальною основою корупції в державі. Вбачається також, що в цьому законі необґрунтовано звужено як коло органів, на які покладені функції боротьби з корупцією, так і коло суб'єктів корупційних діянь. Поза межами його дії залишились навіть працівники контролюючих і наглядових органів. Тому обмежувати коло суб'єктів корупційних діянь лише державними службовцями і депутатами, як це зроблено в діючому Законі, означає штучно звужувати межі боротьби з корупцією у ринковій економіці.

Відповідних змін потребує також норма, яка визначає термін притягнення до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення. Це пов'язано, по-перше, з тим, що корупційні діяння є латентними і не завжди виявляються в межах встановленого законом двомісячного терміну з дня їх вчинення, а, по-друге, цей строк щодо депутатів є явно недостатнім з огляду на існуючу процедуру отримання згоди на їх притягнення до відповідальності.

Неврегульованим залишається питання щодо відповідальності за корупційні діяння військовослужбовців та інших осіб, які мають спеціальні звання і працюють в апаратах Міністерства оборони, Службової безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, прокуратури, судів. Між тим саме корумпованість значної частини працівників цих органів суттєво впливає на загальний стан боротьби з корупцією. Є багато інших програм у чинному законодавстві, що серйозно стримує боротьбу з корупцією.

На сьогодні без вирішення проблеми боротьби з корупцією неможливо припинити економічну злочинність в державі Тому Кабінету

Міністрів України необхідно розробити проекти законів "Про механізм виявлення та протидії "відмиванню" коштів, одержаних протиправним шляхом" і "Про органи громадського контролю", в яких передбачити систему контролю за доходами державних службовців незалежно від їх категорії та рангу.

Ще однією слушною пропозицією буде створення за участю правоохоронних органів держави, Державної податкової адміністрації, Державної прикордонної служби, судів, Департаменту Держфінмоніторингу: Національного банку України та Міністерства Фінансів Єдиного автоматизованого банку даних про всіх правопорушників антимонопольного, податкового, фінансового, адміністративного та кримінального законодавства у сфері ліцензування, квотування, експортно-імпортних операцій, митних правил тощо, тим самим поставити під контроль протиправну діяльність таких осіб.

Безумовно, подібних теоретичних пропозицій можна надати безліч. Але якщо продовжувати боротися з корупцією в державі таким чином, як це здійснюється на сьогодні (тобто мовчки і спокійно), то результат зовсім не покращиться, а навпаки — через десяток років Україна перетвориться в загальне корупційне гніздо, яке не лише ліквідує демократичні принципи держави, створивши цим самим умови для соціальної революції.