2.3.2. Методи класифікації економічної інформації

Метод класифікації- це сукупність правил створення системи класифікаційних угруповань і їх зв'язки між собою.

Розрізняють два основні методи класифікації:

1) ієрархічний;

2) фасетний.

Ієрархічний метод класифікації характеризується тим, що початкова множина об'єктів техніко- економічної інформації послідовно поділяється на угруповання (класи) першого рівня поділу, далі- на угруповання наступного рівня тощо.

Сукупність угруповань утворює при цьому ієрархічну деревоподібну структуру, яку часто зображають у вигляді розгалуженого графа; вузлами цього графа є угруповання. Кожному об'єктові в даному випадку на кожному рівні відводиться місце лише в одному класифікаційному угрупованні, тобто такі угруповання не повторюються і кожне з них поділяється лише по одній і тій же основі класифікації.

Недоліки ієрархічного методу класифікації:

 жорсткість структури, яка зумовлена фіксованістю ознак і їхньою послідовністю;

 не дає змоги агрегувати об'єкти за будь- яким раніше не передбаченим довільним поєднанням ознак;

 ускладнює автоматизовану обробку, оскільки утворюється нестандартний розподіл послідовності ознак.

Перелічені недоліки ієрархічного методу класифікації компенсуються фасетним (багатоаспектним) методом, за якого початкову множину об'єктів можна незалежно поділяти на класифікаційні угруповання щоразу з використанням однієї з обраних ознак.

Кожна ознака фасетної класифікації відповідає фасеті, що являє собою список значень найменованої ознаки класифікації.Наприклад, ознака “колір” містить такий список значень: “червоний”, “білий”, “чорний”,…,“зелений” тощо.

Отже, систему класифікації можна подати переліком незалежних фасетів (списків), які містять значення ознак класифікації.

Вибір певного методу класифікації залежить від мети досліджень економічних даних і повинен виконуватись з врахуванням задоволення вимог всього комплексу задач управління.

2.3.3.Методи кодування економічної інформації

Мета кодування номенклатур економічних даних полягає в тому, щоб подати інформацію в компактній і зручній формі.

Кодування дозволяє установити одноманітність представлення усіх ознак, привести інформацію до форми, зручної для введення і обробки за допомогою ЕОМ. Необхідність кодування обумовлена особливостями економічної інформації: її великими об’ємами, високою питомою вагою алфавітної інформації, перевагою логічних операцій в процесі обробки, зростанням об’ємів інформації, яка підлягає передачі по каналам зв’язку.

Коди полегчують розпізнавання ознак об’єктів і можливість їх контролю, спрощують і прискорюють запис інформації на любому носії і наведення всеможливих довідок. Застосування кодів суттєво полегшує групування інформації, яка складає значну питому вагу при обробці даних. Без застосування кодів виконання цієї операції було б значно утруднене в зв’язку з великою кількістю враховуваних об’єктів і їх складною, розгалуженою класифікацією.

Нагадаємо, що процес кодування- це присвоєння умовних позначень різним об'єктам визначеної номенклатури за встановленими правилами на базі прийнятого для цього алфавіту, а сукупність правил, за якими присвоюються коди окремим об'єктам номенклатур, представляють собою метод або систему кодування.

Цифри, букви, символи, які використовуються в кодовому позначенні, називаються алфавітом коду. Коди мають певну довжину (L)- кількість знаків в коді і структуру-порядок розміщення знаків у ньому. Так, наприклад, якщо сукупність елементів множини А систематизується по восьми групам, всередині груп-по 30 підгрупам і в кожній підгрупі більш, ніж за 100 видами, то структура коду може бути представлена таким чином (рис. 2.3):

Х

Х

Х

Х

Х

Х

група підгрупа вид

Рис. 2.3. Приклад зображення структури коду

Довжина кодового позначення для цієї сукупності рівна 6 (L=6).

По числу символів коди поділяються на однозначні і багатозначні. Якщо в даній сукупності не більше 10 об’єктів, то для їхнього позначення використовується однозначний код (числа від 0 до 9).

За формою коди можуть бути простими і складними . Прості коди передбачають кодування елементів однієї сукупності, а складні-об’єднання двох і більше сукупностей в один код.

Залежно від алфавіта, який використовується для кодування, розрізняють цифрові і алфавітно-цифрові коди.

За принципом побудови виділяють порядкову, серійну системи кодування, систему повторення, розрядну (позиційну) і комбіновану системи кодування.

Порядкова система застосовується для кодування одноозначних, стабільних і простих номенклатур. Вона передбачає присвоєння об'єктам цифрових номерів у порядку їх розміщення в номенклатурі з натурального ряду чисел без пропуску номерів. Нові позиції номенклатури одержують чергові кодові позначення в кінці систематизованого переліку, а це порушує встановлену класифікацію і внутрішній порядок розміщення кодованих позицій. Крім того, класифікатор, побудований за порядковою системою, не виділяє групи однорідних ознак. Таким чином:

переваги даної системи- простота побудови кодів, мала значність, густота записів.

недоліки- не передбачається групування об'єктів за ознаками; з появою нових об'єктів даної номенклатури порушується прийнята класифікація.

Серійна система служить для кодування аналогічних простих номенклатур, які мають неглибоку класифікацію, наприклад, за двома ознаками. При кодуванні старшій ознаці відводиться серія номерів, всередині якої всі елементи молодшої ознаки кодуються по порядку. Розмір серії встановлюється з врахуванням кількості елементів молодшої ознаки і необхідного резерву вільних номерів на випадок розширення номенклатури. Для нових елементів відводяться кодові позначення з резерву вільних номерів відповідної серії.

Переваги- найбільш економічна за кількістю розрядів, містить необхідний резерв вільних номерів для нових об'єктів.

Недоліки- важко встановити оптимальну кількість вільних номерів, важко запам'ятовувати, поява великої кількості нових позицій може змінити структуру коду.

Розглянемо приклад.

Приклад.

Розробити код професій робітників за порядковою і серійною системами кодування, згрупувавши професії за алфавітом. Проаналізувати системи, визначити їх переваги та недоліки.

Вхідні дані. На промисловому підприємстві є такі професії робітників: токарі, слюсарі, автокарщики, газо- і електрозварювальники, такелажники, малярі, слюсарі-монтажники, ковалі, камінщики, шклярі, машиністи автонавантажувачів, автоматчики, контролери, транспортні робітники, стругальники, наладчики, штампувальники, електромонтери, арміровщики, вантажники, давильники, зуборізчики, комплектувальники, начотчики, паяльщики.