3.4. Освітні технології і методи навчання

дітей з ПМР

На відміну від дидактичних принципів, які визначають вимоги до організації навчального процесу, пояснюючи, для чого і чому необхідно вчити учня, методи навчання дозволяють одержати відповідь на інше питання: як це потрібно робити, тобто як вчити дитину з врахуванням мети, завдань і специфіки навчального предмету та особливостей того чи іншого контингенту учнів. Спеціальна педагогіка в процесі навчання осіб з особливими потребами розрізнює: спеціальні освітні технології, методи навчання та учіння, методи виховання.

• Методи навчання – це упорядковані способи взаємозв’язку діяльності вчителя й учнів, що спрямована на досягнення мети навчання: передачі знань і умінь та розвиток пізнавальних здібностей.

• Методи учіння – це впорядковані способи навчально-пізнавальної діяльності самих школярів.

• Під освітніми технологіями розуміють послідовну систему дій педагога, спрямовану на втілення в практику заздалегідь спроектованого педагогічного процесу. Отже, педагогічна технологія – це наукове проектування педагогічних дій, що гарантують успіх у навчанні.

Єдиної класифікації методів навчання в сучасній дидактиці немає. Тому, в основному, коротко розглянемо ті класифікації, які на сьогодні можуть зайняти чільне місце у спеціальній школі для дітей з ПМР, підкресливши їх як позитивні, так і негативні сторони. Крім того, зупинимося на сучасних доробках дидактики у цьому питанні, тобто розглянемо ті зміни у використанні методів навчання, що відбулися за останні роки у масовій школі і мають враховуватися та використовуватися у спеціальній школі.

Обізнаність вчителя з різними класифікаціями методів навчання необхідна через те, що тільки знайомство з багатьма методами дасть змогу педагогу, знаючи їх переваги та недоліки, вірно відбирати й застосовувати ті, які дадуть найбільший ефект для конкретних цілей в конкретному класі.

На сьогодні поширеними основами для класифікації методів навчання є:

1. джерело знань (розроблена до 60-х років ХХ ст.);

2. характер пізнавальної діяльності (70-ті роки ХХ ст., Н.Н.Скаткін і І.Я.Лернер);

3. специфіка діяльності вчителя та учня (Н.Н.Левіна, М.І.Махмутова, Т.І.Шамова), тобто бінарна система;

4. логіка навчальної роботи (В.І.Лозова, Е.І.Євдокимов, А.В.Троцько);

5. урахування попередніх основ для класифікації з виділенням відповідних груп методів (Ю.К.Бабанський).

Стисло охарактеризуємо названі вище класифікації методів навчання, розпочавши характеристику з тієї класифікації методів навчання, яка піддалась серйозній критиці в 60-ті роки ХХ ст. і яка на сьогодні домінує у спеціальній школі. Це класифікація методів за джерелом знань. Відповідно цій класифікації всі методи поділяються на: 1) словесні, 2) наочні; 3) практичні.

1. До словесних методів навчання відносяться:

• усний виклад знань (пояснення, розповідь вчителя, шкільна лекція);

• бесіда;

• диспут;

• рольова гра (роль героя чи персонажа із художньої літератури, вигаданого героя);

• драматизація (виконання ролі в вигаданій ігровій ситуації);

• робота з книгою.

Спільним для всіх словесних методів є використання слова (усного чи письмового) як джерела знань, хоча кожний з них має свої особливості.

Перевага цих методів відома, бо слово вчителя це:

• джерело знань, засіб управління пізнавальною діяльністю учня;

• можливість повторних викладів;

• економія часу на виклад і вивчення програмового матеріалу.

Основним недоліком цього методу є: недостатня пізнавальна активність школяра при значній активності вчителя та неможливість для вчителя враховувати особливості сприймання слова кожним учнем. Це особливо стосується шкіл для дітей з ПМР, адже багато учнів в силу специфіки свого розвитку взагалі не володіє навичками бесіди і тому їм необхідний значний час, щоб навчитися словесно формулювати свої висловлювання, міркувати під час бесіди, задавати питання вчителю, висловлювати свою думку, користуватися специфічними для бесіди мовленнєвими конструкціями. Все це означає, що в початковій освіті для дітей з ПМР бесіда є малопродуктивною в плані здобуття ними нових знань. У той же час цей метод може використовуватися для закріплення нового словника і мовленнєвих зворотів, при ознайомленні з новим матеріалом застосовуватися на початковому етапі для з’ясування того, що знають діти, а на завершальному – для перевірки стану засвоєння викладеного навчального матеріалу.

У роботі з дітьми, які мають ПМР, певну своєрідність має також метод роботи з книгою, а саме: для повноцінного засвоєння матеріалу дітям необхідна власна практична діяльність, підкріплена емоційним словом вчителя та яскравими образами матеріалу, що вивчається.

Шляхи подолання недоліків словесного методу:

1. Забезпечення інтересу школяра до процесу пізнання, змісту матеріалу. З цією метою (якомога частіше) підбирати матеріал, що відрізняється від викладеного у підручнику, поєднувати повідомлення з прикладами (Сенека: “Довгий шлях через пояснення, короткий і легкий – через приклади”).

2. Опора на життєвий досвід учня.

3. Застосування риторичних запитань.

4. Виділення вчителем стрижневих питань.

5. Використання засобів наочності.

6. Проблемність викладу.

7. Поведінка вчителя, а саме: його емоційність, переконливість, контакт з класом.

2. До наочних методів навчання відносяться:

• спостереження;

• ілюстрація;

• демонстрація.

Спільним для всіх наочних методів навчання є шлях набуття знань школярами – сприймання окремих предметів, явищ, процесів.

Основний недолік наочних методів навчання полягає в тому, що вони не забезпечують системність і систематичність засвоєння теорії, законів, понять, оскільки представляють школярам конкретні предмети або ілюструють їх.

Шляхи (або умови) підвищення ефективності наочних методів:

1. Підготовка учнів до здійснення спостережень (повідомлення мети та способів спостереження), сприймання ілюстрацій та демонстраційних засобів.

2. Забезпечення умов для задіювання учнем якомога більше органів чуття.

3. Активізація розумової діяльності школярів (аналіз явищ, порівняння, співставлення, узагальнення спостережень, демонстраційних та ілюстративних матеріалів).

4. Оформлення результатів спостережень та огляду ілюстративно-демонстраційних матеріалів. Специфіку в реалізації наочних методів навчання визначають особливості сприймання дітей з ПМР, найбільш характерними з яких є: уповільненість сприймання, залежність від минулого досвіду, неповнота аналізу і синтезу, труднощі в знаходженні спільних і відмінних деталей, недостатнє розрізнення предметів за формою і контуром. Тому педагог має не тільки демонструвати об’єкт, що вивчається, але й організовувати процес спостереження, навчати дітей способам і прийомам його проведення. У педагогічному процесі важливо забезпечити достатню практику таких спостережень для накопичення необхідного сенсомоторного і перцептивного досвіду, закріплення прийомів спостереження та словесних засобів, що при цьому використовуються.

3. В групу практичних методів навчання входять:

• вправи (усні та письмові);

• графічні роботи;

• технічні (робота з різними інструментами, розведення тварин);

• лабораторний метод.

Спільним для цих методів навчання є забезпечення поєднання знань з практичною роботою і, таким чином, поглиблення теоретичних знань та формування вмінь й навичок застосовувати їх в різних видах практичних робіт.

Основний недолік практичних методів – їх істотна залежність від рівня сформованості знань учнів і розрахунок (за В.Ф.Паламарчук) на застосування знань в ситуаціях, що наближені до життєвих (виміряти, співставити, тобто визначити ознаки і властивості предмета, зробити відповідні висновки).

Шляхи підвищення ефективності практичних методів:

1. Поєднання з іншими методами навчання (наочними і словесними).

2. Ознайомлення школярів (там, де це логічно) з матеріалами, апаратурою.

3. Роз’яснення ходу роботи (що зробити, як фіксувати результати).

4. Підготовка вчителем відповідних запитань.

Розглянута класифікація методів навчання за джерелом знань, як зазначалося, в 60-ті роки була піддана серйозній критиці як така, що не відображала характер пізнавальної діяльності учня. Як альтернативний, М.Н.Скаткін та І.Я.Лернер запропо­нували інший підхід до класифікації методів, а саме: на основі характеру пізнавальної діяльності. В результаті виділені такі методи:

1. Пояснювально-ілюстративний (інформаційно-репродуктивний) метод. Суть його полягає в тому, що вчитель за допомогою слова, книги, наочних матеріалів, досвіду організує сприймання учнем знань і їх фіксації в пам’яті.

2. Репродуктивний метод – учень відтворює знання, повто­рює способи діяльності за зразком, що показав йому вчитель.

3. Частково-пошуковий метод – вчитель організовує участь школярів в розкритті тих чи інших питань теми, що вив­чається. Учень може формулювати питання за навчальним матеріа­лом, що вивчається, підбирати докази за заданою вчителем темою, висувати гіпотезу, приймати участь в евристичній (від грец. ευριςχω – знаходжу, відкриваю) бесіді. Учитель вміло поставленими питан­нями спрямовує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи їх знання та досвід спостережень.

4. Дослідницький метод – учні беруть участь в науковому пізнанні: виявляють проблему дослідження, висувають гіпотези, планують шляхи її перевірки, вивчають літературу, оці­нюють результати, роблять висновки про можливості застосуван­ня здобу­тих знань. Такий проблемний виклад вчить учнів самостійно напрацьо­вувати способи навчальної роботи. При цьому педагог організовує навчальний процес таким чином, щоб спонукати учня пр­авиль­но діяти: мислити, передбачати результати діяльності, спів­ставляти їх з одержаним, робити висновок.

В останні роки розповсюджується класифікація за специ­фі­кою діяльності учителя та учня в процесі нав­­чан­ня, або так звана бінарна (від лат. той, що складається з двох частин, компонентів, подвійний) система, яка передбачає чергування та поєднання методів викладання матеріалу на одному уроці різними вчителями. Зазначимо, що в логопедичній практиці бінарна система навчання набула оригінальну і цікаву форму – це поєднання на уроці діяльності вчителя-класовода і вчителя-логопеда.

Бінарні уроки і заняття відносяться до занять нового типу. В них зусилля педагогів можуть бути поєднані на різних рівнях: задуму, тобто концептуальному; понятійному і методичному. При цьому зміст навчання (наприклад, тема навчання) може бути один і той же, а методики взаємодії різних педагогів з учнем на уроці (занятті) – різні.

Бінарна система як метод навчання учнів з ПМР є найбільш прийнятною для застосування на методичному рівні, передбачаючи чередування та поєднання методів взаємодії вчителя-класовода й вчителя-логопеда. В інституті спеціальної педагогіки підготовлена така методична розробка з декількох тем курсу рідної мови для 2-го класу. Передбачається, що логопед працює на уроці в основному з групою невстигаючих учнів, забезпечуючи школярів індивідуальними картками та надаючи їм індивідуальну допомогу з актуалізації знань й умінь, що необхідні для засвоєння цієї теми.

Якщо ж в основі класифікації методів навчання лежить логіка шляху навчальної роботи, то виділяються такі методи:

• аналітичний (аналіз);

• синтетичний (синтез);

• аналітико-синтетичний;

• індуктивний (індукція – рух знання від конкретних тверджень до загальних положень; в дидактиці індуктивний шлях формування понять базується на емпіричному матеріалі);

• дедуктивний (дедукція – рух знання від більш загального до конкретного; виведення наслідків з посилань відповідно до законів логіки);

• метод аналогій (аналогія – схожість предметів за будь-якими ознаками чи відношеннями; умовивід за аналогією – висновок про властивості одного предмета на підставі його схожості з іншим предметом).

Враховуючи всі розроблені класифікації, Ю.К.Бабанський виділив три основні групи методів:

1. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності за такими напрямами:

а) Аспект передачі і сприйняття навчальної інформації:

• словесні;

• наочні;

• практичні.

б) Логічний аспект:

• індуктивні;

• дедуктивні.

в) Аспект характеру пізнавальної діяльності:

• пояснювально-репродуктивні;

• інформаційно-пошукові.

г) Аспект управління учінням школяра:

• самостійна робота;

• робота під керівництвом вчителя.