34. Наратологія як наука про оповідні структури.

• Н – теорія оповіді, метод редукції будь-якого тексту в сукупності його структурних одиниць; = структурна теорія оповіді

• Вивчає природу та форми функціонування притаманні всім типам наративів;

• Створення системи правил, за якими оповіді створюються і розвиваються; або пошук одної універсальної розповідної моделі;

• 2-а аспекти дослідження/інтерпретації тексту – формальна структура оповіді (події, часопростір) та способи її подачі;

• Барт: Н. – процесуальність (як спосіб буття “сообщающего” тексту) оповіді здійснюється за ради самої розповіді, а не прямого впливу на дійсність; оповідь має лише символічну функцію;

• Інгарден: процесуальність розповіді мислиться як та, що розгортається в контексті своєї фундаментальної детермінованості зі сторони останньої (кульмінаційної) фрази розповіді, яка і робить її цілісною;

• текст як глобальна семантична (базова глибинна) структура, граматику якої можна описати на зразок граматики речення;

• Пропп: оповідь як комбінація елементарних одиниць (функцій і дій персонажів), що творять текст; герої оповіді підпорядковуються встановленим функціям;

• 2-і концепції: 1) за принципом гомології – переведення мовознавчих термінів на поетичну мову (Барт, Тодоров, Бремон); 2) семантичний опис висловлювання (Єльмслєв- кожне висловлювання має план змісту і план вираження, Хомський);

• Тодоров: кожен твір як композиційна цілісність, що складається з 2-х частин: 1 – змальовує якийсь стан речей, зав’язку подій, 2 – його зміну, розв’язання.

35. Методологія семіотичних студій у літературознавстві.

• С – наука про знаки;

• У.Еко – всі культурні явища є знаками, отже, явищами комунікації;

• головне протиставлення С – системи/коду і тексту/комуні канту; код – сукупність обмежень, накладених культурою на здатність читача здійснювати зв’язки між знаками і їх значеннями;

• Лотман: постулат “нової лінгвістики” – висловлювання/текст є вторинною моделюючою системою (на відміну від мови, яка є первинною);

• Літературна семіотика - як протиставлення поезія/оповідь, де оповідь – універсальна щоденна діяльність людини (за Бартом)

• У.Еко: система знань стала системою знаків; кожен твір має свої власні коди; + наявність сталих кодів у культурі, що забезпечує сталість комунікації;

• Барт: 2-а напрями дослідження семіотики оповіді: 1- структуральний - усталення структуральної моделі оповіді (граматичної закономірності, за якою функціонує оповідь), 2 – текстуальний – розуміння тексту як простору безкінечного продукування значень;

• Ю.Крістева: літературна семіотика – як аналіз знакового тексту, що виходить з поняття самого тексту і прагне до узгодження його з міфічною або іншою системою, що перебуває на певному етапі розвитку науки.

36. Особливості семіотики ю.Лотмана та представників Тартуської школи.

• заперечує первісну залежність тексту від мови, хоча мови і творять тексти, але твори також творять мови; переломний текст витворює характерну мову епохи;

• постулат “нової лінгвістики” – висловлювання/текст є вторинною моделюючою системою (на відміну від мови, яка є первинною);

• текст як вербальна система є символічним і зорієнтованим на майбутнє, а невербальні системи іконічні і зорієнтовані на минуле;

• мова – це код + його історія; код несе уявлення про структуру тільки-но створеної, штучної домовленості, не передбачає історії, тобто психологічно орієнтує на штучну мову, яка вважається ідеальною моделлю мови;

• текст розуміється як “культурний текст”, що репрезентує найабстрактнішу модель дійсності і включає вербальні і невербальні системи;

• знакова/семіотична комунікація представляє зв’язок автономних одиниць;

• 2-а механізми культурних текстів: 1- пам’ять – продукування текстів, які виконують функцію зберігання, 2- програма – тексти як динамічні системи, що відтворюють інформацію і генерують нове значення;

• постструктуралістська фаза семіотики – послаблення стосунків між системою та текстом – немає літературної системи, є лише літературні тексти, які продукують значення;

• “монтажний” принцип структури культурного тексту = теорії інтертекстуальності Крістевої (кінематографічний принцип побудови текстів).

37. Сутність відмінностей між модернізмом і постмодернізмом у царині гуманітарної думки і в науці про літературу.

• Пост структуралізм = постмодернізм в літ-ві – зберігає відношення до культури як до тексту і орієнтацію на аналіз та інтерпретацію текстуальних явищ культури;

• Об’єктом аналізу тексту є контекст (риси, що стоять поза текстом і визначають його);

• Декунструкція-реконструкція тексту за Дерідою, як інтерпретація того, що автор замовчує або сам не бачить, що розуміється в тексті несвідомо чи інтуїтивно, або те, що додано до тексту наступними інтерпретаціями, взаємовпливами текстів, грою, алюзіями;

• Дослідження не структури тексту (як в структуралізмі), а конструкт\тивних механізмів технологій створення тексту;

• Розуміння знаку як симулякру, фікції (У.Еко), протилежність самому собі; написання тексту як створення фікції смислів;

• Фуко: смерть автора (і читача) через смерть ідеології, яку раніше нав’язував автор; на місце Автора стає Письмо з метою виявлення позиції зникнення суб’єкта, втрати його ідентичності;

• автор - це не джерело значень, які вибудовують твір, автор не випереджує своїх творів = автор-функція – своєрідний вимір дискурсу, в якому діє вільна циркуляція значень;

• структуралізм, семіотика, наратологія = Модернізм в літ-ві;

• Структуралізм - сприйняття явищ як елементів певних функціональний і динамічних цілостей у їх одночасності і взаємопов’язаності; *набір одних і тих же компонентів шляхом їх комбінацій творить іншу якість цілості, що не дорівнює сумі властивостей кожного компонента зокрема; *Мукаржовський: вищі структури – це змістовні, але факультативні цілості, які залежно від реципієнта можуть творити контекст твору; *твір мистецтва – це структура, система складників, естетично актуалізованих і організованих у складну ієрархію з існуючою організовуючою домінантою;

• Наратологія – теорія оповіді, метод редукції будь-якого тексту в сукупності його структурних одиниць; = структурна теорія оповіді; *Вивчає природу та форми функціонування притаманні всім типам наративів; *Створення системи правил, за якими оповіді створюються і розвиваються; або пошук одної універсальної розповідної моделі;

• Семіотика – У.Еко: всі культурні явища є знаками, отже, явищами комунікації; *головне протиставлення С – системи/коду і тексту/комуні канту; код – сукупність обмежень, накладених культурою на здатність читача здійснювати зв’язки між знаками і їх значеннями; *літературна семіотика – як аналіз знакового тексту, що виходить з поняття самого тексту і прагне до узгодження його з міфічною або іншою системою, що перебуває на певному етапі розвитку науки.

38. Поструктуралістська ідеологія у текстах М.Фуко: проблема смерті автора.

• смерть автора (і читача) через смерть ідеології, яку раніше нав’язував автор; на місце Автора стає Письмо з метою виявлення позиції зникнення суб’єкта, втрати його ідентичності;

• у сучасному письмі зростає роль інтерпретатора, а не автора, який перший встановлює правила надання значень тексту;

• “смерть автора” має посилання на “смерть суб’єкта”, який порвав зв’язки з своїм текстом;

• як і Барт виступив проти концепції знака;

• автор - це не джерело значень, які вибудовують твір, автор не випереджує своїх творів = автор-функція – своєрідний вимір дискурсу, в якому діє вільна циркуляція значень;

• але автор обмежує множинність розмноження значень у певному тексті;

• дискурс – це система висловлювань, які складаються із скупчення кодів, тобто індивідуальних висловлювань, які є тільки функціями у певному виді дискурсу;

• дискурс є первинним щодо висловлювання; він не постає із суми певних висловлювань;

• Пост структуралізм – зберігає відношення до культури як до тексту і орієнтацію на аналіз та інтерпретацію текстуальних явищ культури;

• Об’єктом аналізу тексту є контекст (риси, що стоять поза текстом і визначають його).