13. Сучасні розгалудження науки про літературу.

Розглянемо ПМ школи, напрями і кончепти.

1.Постструктуралізм (М.Фуко). Проблема «смерті» автора. Автор як функція, текст – вільна циркуляція значень. Автора усмертнює власний текст, в ньому зникає авт.індивідуальність. Тексти розєднані, парадоксальні, суперечливі, гра слів, порушення і зсуви у т.зору, персонажах, фіз.часі, відсутність значущих одиниць у тексті.

2.Деконструктивізм (Ж.Дерріда). децентрування структури, бо вона-нескінчення гра, руйнування знаковості, функція-центр буття. Текст можна скл.\розкл\перепис\констр\деконст. Аналіз літературного твору понягає у його деконструкції, у виявленні внутрішньої суперечності тексту, віднайденні в ньому прихованих і непомічених смислів, що залишились від дискурсивних практик минулого і закріплених у мові у вигляді мисленнєвих стереотипів, мовних кліше.

3.Дослідження Поля де Манна теорії літ-ри як міждисциплінарної галузі серед гуманітарних наук. Розвикув поняття «літературність». Досліджував принцип суб’єктивної інтерпретації літературного твору.

4.Феміністична критика Ю.Кристева (дослідження образу Діви Марії (мати чи первинний нарциссизм, образ влади)). Е. Шовалтер (визначення жіночності, ж.письма, ж.тексту, ж.мови).

5.предст. герменевтичного структуралізму 80–90-х років (С. Фіш, Н. Холланд): кожен читач має власну версію текстуального значення, адже індивідуальне сприймання спирається на індивідуальний, інтелектуальний і емоційний досвід, а це роздрібнює значення твору на безліч «індивідуальних сприймань» і приводить до суб'єктивізму.

17. Основні ідеї Бергсона: значення інтуїції для художньої творчості та пізнання.

Фр.філософ-інтуїтивіст, один із визначних представників «філософії життя». Його філософія зосереджується на 3 аспектах: 1) душі і свободи; 2) світу і творчої еволюції; 3) моральности та релігії. Його концепція: духовність душі виражається у її безсмертності. Натомість людське пізнання стосується світу діяльності, який є світом простору. Цьому світу прислуговує інтенсивність, величина і детермінація. Тільки інтуїція здатна схопити те, що просторове, і переступити сферу просторовости. За Бергсоном існує 3 безпосередньо дані свідомості – якість, тивання і свобода. Саме не підставі поняття тривання він сформулював і відповідно проінтерпретував теорію творчої еволюції.

Висуває ідею існування 2х видів пізнання – смислово-інтелектуального та інтуїтивного. (зі «Вступу до метафізики») Абсолютне може бути дане тільки в інтуїції. Інтуїція – такий вид інтелектуального відчування, за допомогою якого проникаємо в нутро предмета ,щоб виявити те, що для нього властиве, але що не піддається вираженню. Існує одна дійсність, яку ми всі розуміємо із середини , розуміємо інтуїтивно, а не аналітично. Це наша особа у часовому перебігу, наше «я», що триває.

Основні принципи:

• Існує зовнішня, але безпосередньо дана нашому духові дійсність;

• Ця дійсність=рухомість. Не існує готових речей, а тільки речі, які виникають, не існує жодних тривалих станів, а тільки змінні стани;

• Наш дух у пошуках точок опори має у звичайному життєвому обігу головну функцію уявлювання собі станів речей. Наш інтелект, коли йде за своєю природною схильністю, витворює сталі спостереження з одного боку, і тривалі поняття з іншого;

• Мисленно можна виокремити сталі поняття з рухомої дійсності, але неможливо сталістю понять зреконструювати рухомість дійсності. Але догматизм (творець системності), пробує це зробити;

• Тут можемо засумніватися. Усі доктрини, які позбавляють наш інтелект здатності збагнути абсолютне. І з того, що не можемо відтворити дійсність застиглими і готовими поняттями зовсім не випливає, що ми не можемо пізнати її якимось іншим способом;

• Наш інтелект може піти протилежним шляхом – сприймати її змінний напрям, розуміти її за допомогою інтуїції. Філософствування полягає у тому, що відбувається зміна звичного напряму мислення;

• Інтуїція мусить віднайти спосіб вираження та застосування, який відповідає призвичаєності нашого мислення, і який подає нам у строго визначених поняттях ті точко опори, яких ми потребуємо. Релятивним є символічне пізнання за допомогою тих понять, які уже існують, але аж ніяк не інтуїтивне пізнання, яке вникає у рухомість і робить своєю власність саме життя речей. Та інтуїція осягає абсолютне. Справжня інтуїтивна філософія могла б здійснити бажане поєднання метафізики та науки, і внести більше науки в метафізику навпаки.