57. Традиційний науковий апарат вивчення курсу «Історія літератури» та його можливі інтерпретації.

Істо́рія літерату́ри — галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв'язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу.

Вона включає в себе численні історії окремих національних літератур, як старих, що мають багатовікову традицію (історія укр. літер, історія англ. літер тощо), так і новітніх, розвиток яких обмежується десятками років (історія чукотської літер). Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють значення творчості письменників, їх окремих творів для читачів епохи, в яку ці твори постали, і для наступних поколінь.

Однак, сучасна гуманітарна думка ставить під знак запитання проблему існування історії літератури та проблему: на яких методологічних засадах її вивчати, якщо вона взагалі існує. Адже виходить, що історія літератури – історія найвизначніших письменників, які увійшли в національний чи регіональний канон. Але за якими критеріями і хто відносить до канону того чи іншого письменника? Може слід вивчати історію літератури як саморух художньої форми чи як каталог (енциклопедичний словник) усіх письменників?

До традиційного наукового апарату вивчення курсу історії літератури відносимо:

• Літературний метод – спосіб пізнання дійсності, тому для літератури не є коректним. Достатньо коректними термінами у цьому відношенні є напрям та течія – ідейно-естетична спільність групи письменників у певний період часу, що творять на основі спільної стилістики.

• Стиль - сукупність художніх особливостей літературного твору; система художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби.

• Літературне угруповання – спільнота письменників, які об’єднуються спільним походженням, навколо якогось видавництва, часопису тощо.

• Літер. школа – об’єднання послідовників якогось видатного письменника (школа нового солодкого стилю в Італії за доби Данте; Сицілійська школа поезії)

58. Парадигма літературного процесу д. Чижевського

Дмитро Чижевський – укр.. філософ-філолог першої половини 20 ст.; випускник Київського унівуру св. Володимира; до 2 світової війни жив у Празі; потім емігрував у США; кінець 2 світової війни – повернення до Німеччини; писав 3 мовами – укр., рос., німец.

• висунув ідею про те, що в історії літератури чергуються між собою 2 літературні стилі: апполонівський (тяжіє до гармонійності у формі, завершеності текстів, унормованої мови худож. текстів, не зловживання фантастикою, вигадкою тощо) і діонісійський (навпаки)

Приклади: антична архаїка – переважає діонісійський стиль; антична класика – апполонівський; фольклор – діонісійський; тексти ченців написані латиною – апполонівський.

Класифікація розвитку укр. літератури за Д. Чижевським:

1. доба монументального стилю – 11т.

2. доба орнаментального стилю – 12-13 ст

3. переходова доба – 14-15 ст

4. ренесанс та реформація – кінець 16 ст.

5. барокко – 17-18 ст

6. класицизм – кінець 18 – 40-ві роки 19 ст

7. романтика – кінець 20-х років – початок 60-х років 19 ст

8. реалізм – від 60-х років 19 ст

9. символізм – початок 20 ст