- •1. Зародження літературозн. Як поетики та риторики в Античність.
- •2. Основні ідеї «Поетики» Аристотеля.
- •3. Унормованість поетичної творчості Горацієм у «Посланні до Пісонів».
- •4. Н. Буало як теоретик класицизму.
- •5. Розвиток нормативних поетик в Європі та в Україні.
- •6. Початок філософсько-естетичних рефлексій щодо літератури.
- •7. Зародження та розвиток академічного літературознавства.
- •8. Основні течії академічного літературознавства у першій половині 19 ст.
- •9. Академічне літературознавство в 2-й половині 19 ст.
- •10. Якісні перетворення у літературознавстві кінця 19 – початку 20 ст.
- •15. Творчість ф.Ніцше: конц. Аполонів (а). Та діонісій (д). Початків у мистецтві.
- •14. Філософські основи європейського модернізму та їхнє відображення в літературознавстві.
- •11,12 Літературознавство і літ.Критика доби модернізму і хХст.
- •13. Сучасні розгалудження науки про літературу.
- •17. Основні ідеї Бергсона: значення інтуїції для художньої творчості та пізнання.
- •20. Поступ герменевтики у працях Гадемара.
- •18. Розвиток герменевтики як методології пізнання художнього тексту.
- •16. Специфіка аналізу мистецьких творів і літературного процесу із застосуванням концептів Ніцше.
- •17. Основні ідеї Бергсона: значення інтуїції для художньої творчості та пізнання.
- •19. Концепти р. Інгардена щодо форми пізнання літературного твору.
- •16. Специфіка аналізу мистецьких творів і літературного процесу із застосуванням концептів Ніцше.
- •21. Психоаналіз з. Фройда та його вплив на літ-во
- •22. Вчення про Едіпів комплекс та науку про літ-ру
- •23. Потяг до смерті (танатос) та втілення його у практиці майстрів красного письменства
- •24. Теорія архетипів к.Г. Юнга: вплив на розвиток архетипної критики
- •31. Подальший розвиток ідей Бахтіна (концепція інтертекстуальності Крістевої)
- •32. Структуралізм як дослідницький метод у літ-стві.
- •33. Структуралістський етап творчості Барта.
- •34. Наратологія як наука про оповідні структури.
- •35. Методологія семіотичних студій у літературознавстві.
- •36. Особливості семіотики ю.Лотмана та представників Тартуської школи.
- •39. Деконструктивістські стратегії ж.Дерріди.
- •40. Роль і місце теорії літератури в контексті гуманітарних наук за Поль де Маном.
- •46 Поняття література та літературність
- •47 Образна природа мистецтва слова
- •48 Взаємовідносини худ літ ті її реципієнта в історичній площині
- •49 Основні функції художньої словесності
- •50 Основні види худ літ в історичній площині й сучасної худ літ.
- •51. Історизм поняття автор.
- •52. Автор у творі й автор як реальна особа.
- •53. Реципієнт: слухач, глядач, читач.
- •54. Що таке «історія літ-ри»: різні концепти витлумачення цього поняття.
- •55. Особл – ті визначення літературної епохи й літературної доби.
- •56. Різні концепції поняття «літературний стиль»
- •57. Традиційний науковий апарат вивчення курсу «Історія літератури» та його можливі інтерпретації.
- •58. Парадигма літературного процесу д. Чижевського
- •59. Основні стадії розвитку літератури в Європі та Америці. Специфіка ін. Регіонів
- •60. Модернізм у художній літературі кінця 19-20 ст.
48 Взаємовідносини худ літ ті її реципієнта в історичній площині
Р- слухач-глядач-читач, Рспочатку був слухачем (Гомер співі свої вірші), в європ традиції став глядачем, і нарешті став читачем, в деякій мірі залишився слухачем, глядачем. Різний рівень Р. елітарної літератури – з гуман. освітою чи зацікавлені літературою. Найрозповсюдженіший Р. белетристики (твен, Конан Дойль). Р. масової літри.
Рецептивна естетика (лат. receptio — сприйняття) —.різновид естетичної теорії, яка зосереджується на проблемі сприймання художніх творів, їх впливу на публіку (естетика впливу). Спираючись на праці естетиків-феноменологів (Н. Гартмана, Р. Інгардена), систему положень розробили німецькі філологи Г.-Р. Яусс і В. Ізер в 70-х XX ст. Це, власне, проблема читача, яка активно розроблялася і в українському1 літературознавстві ще в 20-ті. Вихіднатеза P.e. полягає в тому, що художній твір — не замкнута іманентна структура, а вся його багаторівнева структура зумовлена орієнтацією на реципієнта. У системі "автор—твір—читач" прихильники P.e. зміщують акценти: від естетики самовираження автора з її біографічним методом та естетики структуралізму з її методом повільного, замкнутого читання вони перейшли до вивчення читацьких реакцій, оцінок. В. Ізер висловив плідну ідею про те, що в тексті твору від самого початку закладено функції послання, у ньому міститься "імпліцитний читач", а У. Еко обгрунтував положення про відкритий характер художнього твору. Увагу було привернуто до розбіжностей між/текстом і твором, До адекватності читацького сприймання та проблем інтерпретації тексту художнього твору, смислу художніх висловлювань. Такий естетико-функціональний підхід до вивчення художньої літератури давав можливість уникнути поверхового гносеологізму і вульгарного соціологізму, які довго панували у радянському літературознавстві. Проблематику адресата художнього слова, структури літературних творів по-своєму розробляв М. Бахтін, ідеї Р. е. застосовували у своїх дослідженнях російські вчені Ю. Борев, М. Гей. В Україні проблему читача в середині 60-х, спираючись на праці О. Потебні, І. Франка, О. Білецького, розробляли Б. Кубланов, Г. Сивокінь, Р. Гром'як, В. Брюховецький, М. Ігнатенко, а в історико-літературних дослідженнях на ідеї Р. е. спиралися М. Яценко, В. Смілянська, Г. Клочек та ін.
49 Основні функції художньої словесності
Основна-ігрова,
Задоволення – гедоністична, Литература доставляет людям наслаждение.Раскрывая правду о жизни, она доставляет людям величайшую радость постижения красоты.
насичення знанням, пізнавальна (звичаї…), ознавательная информация, содержащаяся в искусстве (то есть и в литературе, как ведущем виде искусства) огромна. Оно существенно пополняет наши знания о мире. Сопрягая личный жизненный опыт с опытом других людей, искусство служит средством познания мира и самопознания личности.
смислоутворююча,
меморіальна,
сугестивна(літ–ра щось навіює)
Утешительно–компенсаторная функція (Читатель обладает способностью, вовлекаясь в действие воображаемого мира искусства, ставить себя на место героев любимых книг и проживать их жизни, как свою собственную.Так восполняется отсутствие в реальной жизни у фрустрированного современного человека любви, приключений, интриг, дорогих вещей, продвижения по служебной лестнице и многого другого.)
Эстетическая функция. проявляется в способности литературы, во–первых, формировать эстетические вкусы, способности и потребности человека и, во–вторых, пробуждать творческий дух, творческое начало личности, желание и умение творить по законам красоты.
То есть литература учит человека видеть жизнь сквозь призму образности. Она пробуждает в людях художников.
Коммуникативная функция (литература как общение). Художественное общение позволяет людям обмениваться мыслями, дает возможность человеку приобщаться к историческому и национальному опыту, далеко отстоящему от него эпохально и географически. Тем самым литература повышает духовный потенциал и общность человечества.
Художественно–концептуальная функция (литература как анализ состояния мира).
Функция предвосхищения («кассандровское начало», искусство как предвосхищение).
Внушающая функция (литература как суггестия, воздействие на подсознание). Литература – это всегда внушение определенного строя мыслей и чувств, почти гипнотическое воздействие на человеческую психіку
Воспитательная функция.Литература формирует строй чувств и мыслей людей. Показывая героев, прошедших через тяжкие испытания, литература заставляет людей сопереживать им и этим как бы очищает их внутренний мир
Общественно–преобразующая функция.Проявляется в том, что: 1) художественное произведение оказывает идейно–эстетическое воздействие на людей; 2) включая людей в направленную и целостно ориентированную деятельность, литература участвует в социальном преобразовании общества; 3) сам процесс творчества в литературе есть определенное преобразование с помощью воображения впечатлений, фактов, почерпнутых из действительности. Автор перерабатывает жизненный материал в образы, строя новую реальность – художественный мир.