Тема 11. Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем (сес)

Основні поняття та терміни до теми:

• валовий регіональний продукт;

• глобалізація;

• збалансований розвиток;

• інновація;

• консолідованість;

• науково-технічний прогрес;

• продуктивність праці;

• регіон;

• регіоналізація;

• регіональна соціально-економічна дезінтеграція;

• соціально-економічна система;

• стратегія консолідації.

Глобальна економіка, національна економіка і економіка регіонів на думку багатьох вчених-економістів творять трьохланкову систему економічної світобудови. Комплексне вирішення економічних, соціальних і екологічних проблем розвитку людської цивілізації на сучасному етапі носить глобальний і зрештою, загальнодержавний характер для окремо взятої країни. Проте вирішення цих проблем фактично здійснюється на регіональному рівні. Ефективність реалізації визначених заходів залежить від їх усвідомлення, сприйняття, підтримки на місцевому і локальному рівнях, а також від організаційних і фінансових можливостей окремих територій.

Сучасними закономірностями розвитку світової економіки є посилення глобалізації та зростання її регіоналізації в системі міжрегіональних відносин. Регіоналізація у національних межах виявляється у зростанні самоуправління розвитком регіональної економіки, зосередженні владних повноважень і господарської самостійності регіонів. Регіони безпосередньо реалізують соціально-економічну політику держави, в них здійснюється державна стратегія економічного розвитку.

Децентралізація господарювання, що відбувається у межах розбудови демократичної правової держави, зумовлює зростання ролі регіонів у проведенні економічних трансформацій і становленні нових форм господарювання. Розширення функцій і завдань регіонів відбувається у сферах раціонального використання природних ресурсів, забезпечення зайнятості населення та розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.

Реформування економіки України через єдність регіональних СЕС здійснюється на засадах забезпечення територіальної цілісності держави, створення рівно вигідних умов функціонування регіональних соціально-економічних систем з метою активізації ролі територій у проведенні економічних реформ та вирішенні нагальних соціальних проблем. Особливістю розвитку економіки в ринкових умовах господарювання є органічне поєднання державних, регіональних та місцевих інтересів при мінімальному залученню зовнішніх ресурсів та максимальному використанню місцевих.

Незважаючи на те, регіоналістика сягає своїми витоками стародавніх часів, наука про регіони остаточно не сформувалася ще й донині. Зокрема, і досі не існує єдино прийнятого визначення економічної категорії “регіон”. В економічній літературі розрізняють два основних підходи до визначення регіону. Перший акцентує увагу на територіальній та економічній цілісності території, комплексності господарського розвитку, обґрунтованій наявними передумовами виробничій спеціалізації. Інший підхід до трактування категорії “регіон” зосереджує увагу на взаємодії господарської діяльності людей і природи, скерованої на раціональне використання ресурсного потенціалу, вирішення ряду соціально-економічних проблем, зменшення залежності регіонів від центру

У вітчизняній економічній науці під “регіоном” найчастіше розуміють або адміністративну область, або економічний район як об’єднану за певними характеристичними ознаками групу областей. Згідно законодавства України регіон – суб’єкт системи адміністративно-територіального устрою: Автономна Республіка Крим, адміністративні області, міста Київ та Севастополь. Саме регіони обласного рангу визначається основною ланкою територіального управління, оскільки їх формування і розвиток обумовлені закономірностями розвитку продуктивних сил, ринків праці, товарів та послуг, спеціалізацією господарства тощо.

Наявні природні ресурси, стан економічного і соціального розвитку, культурна спадщина у найширшому розумінні, людський потенціал в усіх його вимірах – це чи не найважливіші складові регіональної СЕС, яка ніколи не є замкнутою, а взаємодіє з іншими регіонами в загальнонаціональному організмі. Регіональна СЕС характеризується цілісністю і просторовою єдністю, має власну специфіку природно-ресурсної, економічної, соціальної, демографічної та інших функціональних підсистем. Ця єдність не є статичною. Вона постійно розвивається і відповідно вдосконалюється, що веде до зміни пріоритетів у динаміці регіональних систем. В межах регіональної СЕС існує багатогалузеве господарство, яке взаємодіє між собою у процесі відтворення суспільного продукту, робочої сили та навколишнього середовища.

Суттєвою ознакою сучасного етапу у розвитку людського буття є особлива роль науково-технічного прогресу (НТП) та перехід на інноваційні засади. НТП – це комплексний, взаємообумовлений, поступовий розвиток науки, технології та техніки, метою якого є все більше задоволення зростаючих потреб людини в матеріальних та духовних благах і забезпечення суспільного відтворення. Вплив НТП на регіональної СЕС виявляється у таких аспектах:

• комплексне освоєння природно-ресурсної бази, розширення можливостей для ресурсозбереження та природоохоронної діяльності;

• прогресуюче нарощування потужностей виробничої бази суспільства через багаторазове підвищення продуктивності праці людини;

• прискорений розвиток соціальної підсистеми шляхом відкриття можливостей для забезпечення умов прискореного й ефективного відтворення робочої сили.

Інноваційність розвитку регіональних СЕС об’єктивно обумовлена необхідністю подолання гальмівних факторів вичерпності інтенсивних детермінантів економічного зростання і людського поступу взагалі. Зокрема, вичерпність й обмеженість природних ресурсів при використанні традиційних технологій здержують динаміку розвитку в усіх сферах. У цьому контексті інноваційні процеси виходять за межі вдосконалення виробничих технологій і засобів матеріального виробництва. Інноваційний підхід до розвитку регіональних СЕС відіграє мобілізаційну роль у використанні інтелектуальних сил регіону з метою забезпечення динамічного розвитку.

Специфіка економічної регіоналізації в Україні полягає у двох основних взаємопов’язаних комплексних негативних тенденціях регіонального розвитку. Перша тенденція – це соціально-економічні диспропорції регіонального розвитку, друга тенденція – це регіональна соціально-економічна дезінтеграція.

Сучасний стан соціально-економічних диспропорцій регіонального розвитку дозволяє виділити основні характеристики цього процесу: економічний потенціал України розміщений територіально нерівномірно; постійно зростає міжрегіональна диференціація за основними економічними показниками; регіони суттєво відрізняються за рівнем інвестиційної привабливості; зберігаються істотні відмінності надходжень до місцевих бюджетів на одну особу; посилюється регіональна диференціація за основними параметрами соціального розвитку.

Так, розрив в обсягах ВРП на одну особу у 2005 р. між Тернопільською та Донецькою областями складає 2,71 рази, а з урахуванням м. Києва – 6,25 рази; в обсягах реалізованої промислової продукції на одну особу у 2006 р. – між Чернівецькою та Дніпропетровською областями складає 12,6 рази; в обсягах експорту товарів на одну особу у 2006 р. – між Тернопільською та Дніпропетровською областями складає 28,2 рази; обсяг прямих іноземних інвестицій на одну особу станом на 1 січня 2007 р. – між Тернопільською та Дніпропетровською областями – 16,7 рази, а з урахуванням м. Києва – 50,5 рази; за рівнем середньомісячної заробітної плати у 2005 р. – між м. Севастополь та Донецькою областю складає 15,3 рази, а за рівнем наявних доходів у розрахунку на одну особу у 2005 р. – між Закарпатською та Донецькою областями складає 1,4 рази, а з урахуванням м. Києва – 2,3 рази; у щільності викидів у розрахунку на 1 км ² у 2006 р. – між Чернівецькою та Донецькою областями складає 118,4.

Регіональна соціально-економічна дезінтеграція характеризує зміну внутрішньої консолідованості економічного простору, ослабленість міжрегіональних економічних зв’язків внаслідок посилення замкнутості регіональних господарських комплексів чи збільшення ролі зовнішньоекономічних зв’язків, що заміняють міжрегіональні зв’язки всередині країни. Прояви дезінтеграції комплексно вирішуються адекватними заходами у системі владних відносин, економічній сфері, системі міжбюджетних відносин, інтегруючій гуманітарній політиці.