Тема 8. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку.

Основні поняття та терміни до теми:

• економічний район;

• районна спеціалізація;

• коефіцієнт локалізації;

• спеціалізовані галузі;

• мережа економічний районів.

Вивчення особливостей територіальної організації виробництв передбачає глибокий аналіз спеціалізації та комплексний розвиток господарства економічних регіонів на основі всебічного знання природних і економічних умов розселення населення.

Сьогодні регіональна економіка має основним завданням поглиблене вивчення умов, факторів та особливостей розвитку регіонів як вихідну базу для прогнозування соціально-економічного розвитку території. Особливої гостроти набувають проблеми охорони природних ресурсів і навколишнього середовища, так як вони пов’язані з певною територією і є регіональними.

У дослідженні регіонів перш за все необхідно всебічно вивчати природні умови та природні ресурси, так як вони являються важливим економічним і політичним фактором розвитку і розміщення виробництва. Структура, запаси, якість, ступінь вивченості і залягання природних ресурсів мають безпосередній вплив на економічний потенціал території.

Україна відноситься до тих регіонів Європи в яких природні умови та ресурси добре вивчені і широко використовуються у господарській діяльності.

Природо-ресурсний потенціал території виражає сукупну продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання у суспільній споживчій вартості.

На основі розрахунків проведених В.П. Руденком зроблено угрупування регіонів України за рівнем природо-ресурсного потенціалу (у балах). Якщо середній бал в Україні прийняти за 100б., то:

1 група = 110 б. (Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Кіровоградська, Миколаївська обл., АР Крим);

2 група = 100 б. (Полтавська, Закарпатська, Черкаська обл.);

3 група = 90 б. (Запорізька, Сумська, Житомирська, Вінницька, Тернопільська обл.);

4 група = 80 б. (Хмельницька, Волинська, Івано-Франківська обл.);

5 група = 70 б. (Київська, Харківська, Львівська, Одеська обл.).

Якщо розглядати забезпеченість регіонів окремими видами природних ресурсів, то ця градація буде дещо змінена.

Господарські комплекси економічних районів України характеризуються значними відмінностями. За потужністю виробничого потенціалу їх можна розташувати у такій послідовності: Донецький, Придніпровський, Північно-Східний, Центральний, Причорноморський, Карпатський, Подільський економічні райони.

Донецький економічний район один із високорозвинених районів, де співвідношення промисловості й сільського господарства за випуском товарів і послуг складає 10:1. В загальнодержавному поділі праці основні галузі економіки району характеризуються такими коефіцієнтами локалізації:

• промисловість – 1,37;

• сільське господарство – 0,45;

• транспорт і зв’язок – 0, 71.

Галузі спеціалізації Донецького району:

• ПЕК (теплоенергетика);

• металургія (неповного циклу);

• машинобудування (всі галузі);

• будівельна (цементна промисловість);

• хімічна (практично всі галузі);

• легка промисловість (текстильна і швейна);

• сфера послуг.

Придніпровський економічний район.

Територіальна організація продуктивних сил Придніпров’я обумовлена комплексом сприятливих природно-економічних передумов. Найбільш розвинена в районі важка промисловість. Агрокліматичні умови сприяють розвитку багатогалузевого сільського господарства. Промисловість переважає над сільським господарством (6:1). У загальнодержавному поділі праці галузі спеціалізації характеризуються такими коефіцієнтами локалізації:

• промисловість – 1,29;

• сільське господарство – 0,70;

• транспорт і зв’язок – 0,70.

Основні галузі спеціалізації:

• металургія (повного циклу);

• машинобудування (всі галузі);

• харчова промисловість (всі галузі);

• будівельна (облицювальні матеріали);

• хімічна (всі галузі);

• легка промисловість (всі галузі);

• сфера послуг.

Східний економічний район – це промислово-аграрний район, де співвідношення промисловості й сільського господарства становить 5,4:1. В загальнодержавному поділі праці коефіцієнт локалізації спеціалізованих галузей становить:

• промисловість – 1,64;

• сільське господарство – 1,03;

• транспорт і зв’язок – 0,85.

Спеціалізованими галузями району являються:

• машинобудування (важке і транспортне);

• металургія (неповного циклу);

• ПЕК (паливна промисловість);

• харчова (всі галузі);

• будівельна (цементне виробництво, облицювальні матеріали);

• легка (всі галузі);

• сфера послуг.

Центральний економічний район характеризується співвідношенням галузей промисловості до сільського господарства 3,4:1. В загальнодержавному поділі праці коефіцієнт локалізації становить:

• промисловість – 0,67;

• сільське господарство – 0,69;

• транспорт і зв’язок – 1,25.

Спеціалізованими галузями які визначають виробничий профіль економічного району являються:

• машинобудування (транспортне та сільськогосподарське);

• харчова (всі галузі, домінує цукрова);

• будівельна (всі галузі);

• легка (всі галузі).

Причорноморський економічний район має вигідне економіко-географічне положення, що сприяє ефективній територіальній організації виробництв. Цей район належить до промислово-аграрних районів країни, де співвідношення промисловості та сільського господарства складає 2,1:1,0. В загальнодержавному поділі праці коефіцієнт локалізації становить:

• промисловість – 0,75;

• сільське господарство – 1,22;

• транспорт і зв’язок – 1,6.

Спеціалізованими галузями Причорноморського економічного району є:

• машинобудування (транспортне та судобудівне);

• харчова (всі галузі, домінує олійно-жирова, рибопереробна);

• будівельна (всі галузі);

• хімічна (полімерна та основна хімія);

• рекреаційне господарство.

Подільський економічний район за економіко-географічним положенням має аграрний напрям розвитку. В загальнодержавному поділі праці коефіцієнт локалізації становить:

• промисловість – 0,73;

• сільське господарство – 2,15;

• транспорт і зв’язок – 0,95.

Спеціалізованими галузями які визначають виробничий профіль економічного району являються:

• машинобудування (крім важкого);

• харчова (всі галузі, домінує цукрова);

• будівельна (всі галузі);

• хімічна (основна хімія);

• легка (всі галузі);

• лісопереробна (целюлозно-паперова).

Північно-Західний економічний район також є аграрно-промисловим. В загальнодержавному поділі праці коефіцієнт локалізації становить:

• промисловість – 0,73;

• сільське господарство – 1,99;

• транспорт і зв’язок – 0,95.

Спеціалізованими галузями Південно-Західного економічного району є:

• будівельна (цементне виробництво);

• машинобудування (транспортне та побутове);

• харчова (молокопереробна);

• хімічна (основна хімія);

• лісопереробна (всі галузі).

Карпатський економічний район має вигідне економіко-географічне положення і характеризується потужним природно-ресурсним потенціалом. Належить до аграрно-промислових районів із значною перевагою сільського господарства над промисловістю 1:3,2. В загальнодержавному поділі праці коефіцієнт локалізації становить:

• промисловість – 0,13;

• сільське господарство – 1,44;

• транспорт і зв’язок – 1,24.

Розглядаючи галузі спеціалізації визначаємо підрайони: Прикарпаття та Закарпаття. Прикарпаття має наступні галузі спеціалізації:

• будівельна (видобувна);

• машинобудування (все крім важкого);

• харчова (всі галузі, переважає цукрова);

• хімічна (всі галузі);

• легка (текстильна, швейна, взуттєва);

• лісопереробна (всі галузі);

• рекреаційне господарство.

Закарпаття має наступні галузі спеціалізації:

• будівельна;

• машинобудування (с/г машинобудування);

• харчова (плодово-консервна, винопереробна);

• легка (всі галузі);

• лісопереробна (всі галузі);

• рекреаційне господарство.

Столичний економічний район визначається як промислово-аграрний (співвідношення промисловості до сільського господарства 2,1:1,34).

Спеціалізованими галузями даного району є:

• будівельна (всі галузі);

• машинобудування (всі крім важкого);

• харчова;

• легка;

• лісопереробна (целюлозно-паперова, деревообробна);

• хімічна (всі крім видобувної).

Розвиток господарського комплексу України та її регіонів неможливий без радикальних змін в галузевих і територіальних пропорціях з урахуванням ринкових відносин виробників та споживачів, оптимальних зрушень в територіальному виробництві та територіальній структурі.