6. Виховний аспект освіти.

Пріоритети виховної компоненти освіти:

- орієнтованість людини на загальнокультурні цінності, на загальнолюдські гуманістичні цнності;

- демократизм і толерантність;

- об¢єднання космізму і національної ідеї;

- розкриття креативних здібностей особистості;

- реґіональний аспект освіти, скерований на формування потреб реалізувати свій творчий потенціал у розбудові малої батьківщини.

7. Інформатизація освітнього процесу.

Підвищення якості підготовки спеціалістів здебільшого визначається досягненнями інформатики, що впроваджуються в освітній процес.

Інформатика як науковий напрям може розглядатися на трьох рівнях:

• нижній (фізичний) – програмно-апаратні засоби обчислювальної техніки та техніки зв¢язку;

• середній (логічний) – інформаційні технології;

• верхній (користувацький) – прикладні інформаційні системи.

За прогнозами вчених, перехід до „інформаційного суспільства” для Росії здійсниться

у 2050 р., для США – у 2030 р., для Японії – у 2020 р, для провідних країн Західної Європи – у 2030 р.

1 етап інформатизації суспільства має цільове призначення - комп¢ютеризацію суспільства (екстенсивне поширення обчислювальної техніки серед вузів).

2 етап – це персоналізація інформаційного фонду, що пов¢язано з інтенсивним використанням комп¢ютерів на всіх рівнях освіти, з різким зростанням комп¢ютерної грамотності серед молоді.

3 етап – соціалізація інформаційних фондів, що приведе до високого рівня інформаційної культури, створенню інтегрованих комп¢ютерних інформаційних фондів з віддаленим доступом – до повного задоволення потреб всього населення.

Процес інформатизації здійснюється за двома напрямками:

- некерована інформатизація, яка реалізується знизу і охоплює актуальні сфери діяльності і предметні області;

- керована інформатизація, яка має концепцію і програму.

Будь-яка інформаційна технологія складається з двох проблем:

- з розв¢язання конкретних функціональних проблем користувача;

- з організації інформаційних процесів, що підтримують розв¢язання завдань.

Головні напрями використання інформаційно-комп¢ютерних засобів в освіті охоплюють 4 найбільш істотні галузі:

1. Комп¢ютерна техніка та інформатика як об¢єкти вивчення. Цей напрям не стосується безпосередньо проблем підвищення ефективності освіти, хоча поява комп¢ютерів у сфері освіти була пов¢язана з навчанням основам обчислювальної техніки.

2. Комп¢ютер як засіб підвищення ефективності педагогічної діяльності. Саме в цій якості комп¢ютер розглядають як засіб, що може суттєво вплинути на всі компоненти освітньої системи: цілі, зміст, методи, організаційні форми навчання, виховання і розвиток тих, хто навчається в освітніх закладах будь-якого рівня і профіля.

3. Комп¢ютер як засіб підвищення ефективності науково-дослідної діяльності і освіті. Сучасні наукові дослідження, тим більше міждисциплінарні, комплексні, вже не можуть бути успішними без усебічного інформаційного забезпечення.

4. Комп¢ютер та інформатика як компонент системи освітньо-педагогічного управління. Цей напрям пов¢язаний з процесом прийняття управлінських рішень на всіх рівнях освітньої діяльності.

Вищезазначені напрями пов¢язані з 4 сферами, що впливають на розвиток того чи іншого напряму:

А – з соціально-економічною сферою соціума;

Б – філософсько-методологічною сферою (мається на увазі сфера міждисциплінарного наукового знання):

В – науково-технічною сферою;

Г – психолого-педагогічною сферою.

Соціально-економічна сфера передбачає необхідність масового комп¢ютерного всеобуча та широкого використання комп¢ютерної техніки як підвищення освітньо-педагогічної діяльності.

Про ланцюг результативності освіти: „грамотність – освіченість – професійна компетентність – культура – менталітет” йдеться лише за наявності інформаційно-культурного професіоналізму та інформаційно-комп¢ютерної культури. Таким чином, саме соціально-економічна сфера диктує необхідність вивчення та використання інформаційно-комп¢ютерної техніки.

Серед кола безлічі проблем, що сприяє впровадженню комп¢ютерної техніки у сферу освіти, чільне місце посідає проблема „людина – комп¢ютер”. Глобальність і багатоаспектність цієї проблеми очевидна. Проводяться багатосторонні зв¢язки людини з комп¢ютером у плані філософсько-методологічної концепції Б.

Проблема – як зробити інформаційне обслуговання потреб людини найбільш продуктивним у сфері освіти.

Власні освітньо-педагогічні можливості комп¢ютера залежать від реальних досягнень у науково-технічній сфері (В), які задають комп¢ютеру певні властивості, у тому числі запити з боку сфери освіти. Розширення функцій комп¢ютера дозволяє розв¢язувати логічні, евристичні, а певною мірою – творчі завдання. Не використовувати це – було б неприпустимою помилкою.

І врешті-решт, четверта сфера (Г) покликана надати практичну орієнтованість та завершеність всім концептуально-важливим аспектам цілісної інформатизації у сфері освіти (А, Б, В).

Але слід пам¢ятати, що освіта – це не стільки трансляція інформації, не стільки навіть апеляція до інтелекту, скільки апеляція до почуттів, до індивідуально-неповторного світу людини, до її світовідчуття, світосприймання і світобачення.

Сама ідея саме педагогічного процесу, а потім і ейфорія з приводу більшої ефективності власне інформаційної парадигми освіти вже призвела до „інфоманії”. Комп¢ютер, як і інші інформаційні носії, має виконувати лише допоміжні функції.