6.2 Форми міжнародного кредитування.
Міжнародне кредитування здійснюється у різних формах. Їх можна класифікувати за кількома ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.
За джерелами розрізняють внутрішнє та зовнішнє кредитування.
За предметом зовнішньоекономічної угоди розрізняють:
- комерційний (товарний) кредит, який безпосередньо пов’язаний із зовнішньою торгівлею. Він надається на закупівлю певних товарів або оплату послуг і носить, як правило, “пов’язаний” характер, тобто суворо цільовий, закріплений в кредитній угоді;
- фінансовий кредит. Він забезпечує здійснення торгівлі на будь-якому ринку, що дає широкі можливості для вибору торговельних партнерів.
За видами надання кредити поділяються на товарні, які експортери надають імпортерам, та валютні, що видаються банками у грошовій формі.
За термінами міжнародні кредити поділяються на короткострокові – до 1 року, середньострокові – від 1 року до 5 та довгострокові – більше ніж 5 років.
За валютою позики кредити можуть надаватись у валюті країни-позичальника, країни-кредитора, третьої країни або в міжнародних розрахункових одиницях (СДР, євро).
За забезпеченням розрізняють забезпечені та бланкові кредити. Забезпеченням кредитів слугують товари, товаророзпорядчі та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість тощо.
За валютою позики кредити можуть надаватись у валюті країни-позичальника, країни-кредитора, третьої країни або в міжнародних розрахункових одиницях (СДР, євро).
За забезпеченням розрізняють забезпечені та бланкові кредити. Забезпеченням кредитів слугують товари, товаророзпорядчі та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість тощо.
За вексельним кредитом експортер, вклавши угоду про продаж товару, виставляє перевідний вексель (тратту) на імпортера, котрий, отримавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату у вказаний в ньому строк.
У практиці міжнародного банківського кредитування у сфері зовнішньої торгівлі використовуються такі альтернативні форми, як міжнародний факторинг, форфейтинг, лізинг.
Факторинг — це операція з продажу зарубіжних рахунків до отримання постачальниками експортної продукції комерційним банкам або спеціалізованим компаніям.
Форфейтинг — це операція купівлі банком-форфейтором на повний строк і за заздалегідь встановленими умовами векселів та інших боргових і платіжних документів.
Лізинг — це операція кредитування у формі оренди устаткування, суден, автомобілів, літаків тощо строком від 3 до 15 років.
6.3 Валютно-фінансові умови міжнародного кредиту.
На умови отримання міжнародного кредиту впливає низка чинників: напрями використання кредитних ресурсів, характер суб’єктів кредитних відносин, рівень інтернаціоналізації кредитних ринків та їх підпорядкованість національному кредитному контролю.
Вартість
кредиту, тобто витрати позичальника на
кредит, складаються із суми кредиту,
ставки відсотка, комісійних та інших
зборів. Вона визначається за формулою:
де S
– загальна вартість кредиту; Lim
– сума кредиту; R
–
загальна ставка відсотку (основна ставка
за кредитом, комісійні, страхові внески,
оплата юридичних та будь-яких інших
послуг); Tcp
–
середній термін кредиту
Головним елементом вартості кредиту є відсоткова ставка. (ставка позичкового відсотка — це кількість грошей, котрі потрібно заплатити за використання однієї грошової одиниці на рік) Розрізняють номінальну і реальну відсоткові ставки. Реальна відсоткова ставка — це номінальна ставка за вирахуванням темпу інфляції за певний період.
Діапазон відсоткових ставок досить широкий (в середньому від 7 до 18%). Різниця відсоткових ставок визначається:
- ступенем ризику на позику;
- строком, на який видається позика;
- розміром позики (більш висока — на меншу з двох, за інших рівних умов);
- величиною оподаткування (наприклад, переважно 7-процентна ставка позичкового відсотка на облігацію, що не обкладається податком, ніж 9-процентна ставка на облігацію, що обкладається податком);
- умовами конкуренції на ринках позичкового капіталу.
Для регулювання пропозиції грошей використовуються:
1) операції на відкритому ринку — купівля і продаж цінних паперів (облігацій) центральним банком комерційним банкам і населенню.;
2) зміна встановленої законом резервної норми. Збільшення резервної норми зменшує грошову пропозицію. Зменшення — призводить до збільшення пропозиції грошей. Цей прийом використовується не часто;
3) зміна облікової ставки, тобто відсоткових платежів з позик, наданих центральним банком комерційним банкам.
Методи збільшення пропозиції грошей отримали назву політики дешевих грошей. Її завдання: пом’якшення безробіття, пришвидшення млявого зростання, коригування дефіциту платіжного балансу. Політика дешевих грошей знижує міжнародну вартість валюти до рівня, за якого експорт розширюється, а імпорт звужується.
Методи обмеження або скорочення пропозиції грошей отримали назву політики дорогих грошей. Її завдання: знизити витрати і пом’якшити інфляційні тенденції. Ця політика суперечить завданню коригування дефіциту платіжного балансу, зменшенню торговельного дефіциту.
Сукупний попит на гроші як чинник, що визначає величину відсоткової ставки, включає в себе:
1) попит на гроші для угод;
2) попит на гроші з боку активів.
Сукупний попит на гроші визначають три головні чинники.
1. Відсоткова ставка. За інших рівних умов із зростанням відсоткової ставки сукупний попит на гроші падає і навпаки.
2. Рівень цін. Якщо рівень цін, тобто виражена у грошовій одиниці країни ціна споживчого кошика товарів і послуг зростає, то домогосподарствам і фірмам потрібно витрачати більше грошей на купівлю звичайного набору товарів і послуг і, отже, мати більше грошей.
3. Реальний національний доход (ВНП). Із зростанням ВНП збільшується кількість товарів і послуг, що реалізуються. Це призводить до збільшення реального обсягу операцій, що за даним рівнем цін збільшує попит на гроші.
За умовами погашення кредити бувають:
- з рівномірним погашенням рівними частками протягом погодженого терміну;
- з нерівномірним погашенням;
- з одноразовим погашенням всієї суми;
- з рівними річними внесками основної суми позики і відсотків.
Серед елементів вартості кредиту розрізняються договірні і приховані.
Договірні – це витрати по кредиту, зумовлені угодою. Вони поділяються на основні і додаткові. До основних елементів відносяться:
- суми, які безпосередньо виплачуються позичальником кредитору;
відсотки;
- витрати по оформленню застави комісії.
До додаткових елементів вартості кредиту відносяться суми, які виплачуються позичальникам третім особам (за гарантією). Окрім основного відсотка збирається банківська комісія: за переговори, за участь, за управління, за зобов’язання надати в розпорядження позичальника необхідні кошти, агентська комісія.
До прихованих елементів вартості кредиту відносяться витрати, які пов’язані з отриманням кредиту, але не зафіксовані в угоді (завищені ціни товарів по фірмовим кредитам, примусові депозити у певних розмірах відносно позики; завищення банком комісії за інкасацію документів тощо).