Тема 4. Валютні відносини та платіжний баланс

1. Сутність валютних відносин і валютної політики. Валютна політика України

2. Сутність міжн. розрахунків, їх особливості. Основні форми міжн. розрахунків

3. Платіжний баланс (ПБ) та його структура. Планування статей ПБ

4. Конвертованість нац.. валюти: сутність, вплив валютних обмежень на ступінь конвертованості, її види. Вирішення проблеми конвертованості нац..валюти

1. Сутність валютних відносин і валютної політики. Валютна політика України

Валютні відносини(ВВ) регулюються такими чинниками як максимізація прибутку і конкуренція. Місце валютних відносин в системі світогосподарських зв’язків визначається тим, що вони опосередковують відносини світової торгівлі, міжн. кредити, інтернаціональний рух капіталів, впливаючи, з одного боку, на ці відносини, а з іншої – знаходячись під їх впливом.

Валютна політика – сукупність економічних, правових, організаційних заходів та форм, які використовують держави, державні установи, міжн. валютно-кредитні організації у сфері ВВ.

Система валютного регулювання – регламентація режиму здійснення валютних операцій, міжн. розрахунків, визначення загальних принципів валютного регулювання, повноважень держ. органів і філій банків та інших кредитно-фінансових установ в регулювання валютних операцій, прав і обов’язків суб’єктів ВВ, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Види валютної політики залежно від цілей і форм:

• Поточна – сукупність заходів, спрямованих на щоденне оперативне регулювання вал. курсу, вал. операцій, діял-ті вал. ринку, у т.ч. за допомогою дисконтної, дивізної політики. Мета: забезпечення нормального функціонування міжн. та нац. Механізмів СВС, підтримка рівноваги ПБ. Форми: вал. дисконтна політика (вал. облікова політика) – система економічних, правових, організаційних заходів щодо використання облікової ставки % для регулювання руху інвестицій та балансування платіжних зобов’язань орієнтованого на регулювання вал. курсу; вал. дивізна політика – система регулювання вал. курсу через придбання, продаж держ. органами іноземної валюти за допомогою вал. інтервенцій і вал. обмежень.

• Довгострокова (структурна) – довгострокові заходи структурного характеру щодо послідовної зміни вал. механізму. Вона включає міжн. переговори, угоди, насамперед у межах МВФ і на регіональному рівні, валютні реформи.

2006-2007 рр. – валюто - курсова пол.. НБУ була спрямована на підтримку стабільності обмінного курсу гривні щодо долара. Нагромадження міжн. резервів і своєчасне виконання зовнішніх зобов’язань держави. НБУ розробляються заходи щодо забезпечення гнучкості обмінного курсу і створюються умови до поступового переходу до вільного плавання. З метою зниження вал. ризику з одночасним підвищенням попиту на гривну, були удосконалені норми вал. регулювання, які пов’язані з експортом-імпортом капіталу шляхом заохочення іноземного кредитування вітчизняних резидентів у грн.. через кореспондентські рахунки, які відкриті у уповноважених банках України. Продовжується лібералізація, стандарти приводяться до відповідності ЄС.

2008 р. – в Україні відбуваються значні коливання попиту і пропозиції іноземної валюти. До серпня 2008 р. S>D іноземної валюти => девальваційний тиск на гривню. Офіційний курс гривні – 4,85 грн. за 1 дол. Поглиблення фін. кризи призвело до зниження попиту, що в свою чергу призвело до зниження експ. доходів => дефіцит іноземної валюти на внутрішньому ринку. Для мінімізації дефіциту іноземної валюти та зниження девальваційного тиску на грн.. НБУ прийняв рішення щодо вал. ??? ( 3,6 млрд. дол.. ). З метою забезпечення їх прозорості проводяться вал. аукціони. На кінець 2008 року обсяг вал. резервів знизився на 2,2%, на їх поповнення було одержано кредит від МВФ (4,6 млрд. дол.)

2009 р. – політика спрямована на зниження інфляції ??? обмінний курс коливався від 809 до 847 грн. за 100 дол., а по готівковим операціям – від 631,55 – 863,16 за 100$. Інтервенції на 10 млрд. дол. => зменшення міжн. резервів до 26,5 млрд. дол.. НБУ проводить цільові аукціони з продажу валюти населенню для підтримки кредитних зобов’язань у іноземній валюті. Було продано 1,4 млрд. дол. На цих аукціонах => різке зниження попиту іноземну грошову готівку, загальне упорядкування вал. ринку. Основний фактор вал. дисбалансів: посилення рецесій, неспроможність укр.. виробництва до жорстокої конкуренції, недостатня ефективність використання зовн. кредитів, зменшення можливостей своєчасного погашення торговельних зобов’язань.

2010 р. - ситуація стабілізувалася, S>D іноземної валюти => НБУ поповнив міжн. резерви.

2. Сутність міжн. розрахунків, їх особливості. Основні форми міжн. розрахунків

Міжнародні розрахунки – система регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають між державами, організаціями, громадянами, що перебувають на території різних країн на основі економічних, науково-технічних відносин.

Основною формою валютних відносин є міжнародні розрахунки, які проводяться з міжнародних операцій (комерційних і некомер­ційних платежів) і відображаються в узагальненому вигляді в платі­жних балансах усіх країн світу. Міжнародні розрахунки — це:

а) комерційні платежі за грошовими вимогами і зобов’язаннями, що виникають між підприємствами, банками, установами й окремими особами різних країн, пов’язані зі світовою торгівлею, міжнародним кредитом і прямими зарубіжними інвестиціями;

б) некормерційні платежі, пов’язані з перевезенням пасажирів, страхуванням, туризмом, переказом грошей за кордон тощо.

На стан платіжних розрахунків комплексно впливають численні чинники:

- економічні та політичні відносини між країнами;

- становище країни на товарних і грошових ринках;

- ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання;

- міжнародні торговельні правила та звичаї;

- регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;

- відмінності в темпах інфляції в різних країнах;

стан платіжного балансу;

- банківська практика;

- умови зовнішньоторговельних контрактів та кредитних угод;

- конвертованість валют тощо.

Особливості міжнародних розрахунків полягають у такому:

1. Імпортери та експортери, їх банки вступають до певних відособлених від зовнішньоекономічного контракту відносин, пов’язаних з пересилкою, обробкою товаророзпорядчих і платіжних документів, із здійсненням платежу. Обсяг зобов’язань і розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків.

2. Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативними та законодавчими актами, міжнародними банківськими правилами та звичаями.

3. Міжнародні розрахунки є об’єктом уніфікації. Це зумовлено процесом інтернаціоналізації господарських зв’язків, універсалізацією банківських операцій. Наприклад, уніфікація вексельного законодавства, Уніфіковані правила для документарних акредитиву та інкасо, Правила щодо контрактних гарантій тощо.

4. Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів.

5. Міжнародні розрахунки здійснюються у різних валютах, а відтак, по-перше, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, по-друге, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн.

Провідну роль у міжнародних розрахунках відіграють великі банки. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від:

- масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни базування;

- застосування національної валюти країни базування;

- спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації;

мережі банків-кореспондентів.

Основними формами міжнародних розрахунків у міжнародній торгівлі є товарний акредитив і акцепт документів, переданих банкові на інкасо.

Акредитив — це розрахунковий або грошовий документ, який являє собою доручення однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально заброньованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар або сплатити пред’явникові акредитива певну суму грошей. Акредитив завіряє експортера, що банк оплатить перевезену продукцію. Він також завіряє імпортера, що оплата неекспортера не буде виконана без перевірки того, що вся документація відповідає строкам і умовам акредитива.

Акредитив може бути: безвідзивним, відзивним, передатним (переуступним).

Інкасо — це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта отримує на підставі розрахункових документів, грошові кошти, що належать клієнту, від підприємств, організацій, установ за відвантажені на їх адресу товарно-матеріальні цінності або надані послуги і зараховує ці кошти на його рахунок в банку.

Ця форма платежу широко розповсюджена, оскільки дешевша у порівнянні з акредитивом.

Валютний кліринг – міжурядова угода про взаємний залік зустрічних вимог і зобов’язань, які виходять з вартісної рівності товарних поставок і надання послуг.

3. Платіжний баланс (ПБ) та його структура. Планування статей ПБ

Узагальнена оцінка економічного стану країни, ефективності її світогосподарських зв’язків здійснюється на підставі платіжного балансу. Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між національною економікою та економіками інших країн світу. Така модель складається з метою розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного та фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень, наукових досліджень тощо. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародними фінансовими установами, зокрема МВФ, приймаються рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту. Розробка і складання платіжного балансу є обов’язковою умовою для всіх країн-членів МВФ і базується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації (див. табл. 3.1)

За формою складання платіжний баланс – це статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наведені сумарні дані про зовнішньоекономічні операції резидентів даної країни з резидентами інших країн (нерезидентами) за певний період.

Економічна операція вважається зовнішньоекономічною, якщо вона здійснюється між економікою певної країни і економікою решти світу. Зовнішньоекономічні операції поділяються на:

- операції з товарами, послугами, доходами, які відображають передачу реальних ресурсів;

- операції із зовнішніми фінансовими активами та зобов’язаннями, які виникають у процесі створення або ліквідації зовнішнього фінансового активу чи зобов’язання та/або при переході права власності на існуючий зовнішній фінансовий актив і зобов’язання.

Визначення резидента (нерезидента) не відрізняється від прийнятого в системі національних рахунків. Інституційна одиниця вважається одиницею-резидентом, якщо вона на економічній території даної країни функціонує більше одного року і має центр економічного інтересу, тобто якщо інституційна одиниця веде господарську діяльність та економічні операції в межах країни і має наміри продовжувати цю діяльність протягом довгого часу. Встановлення одиниць-резидентів є важливим з точки зору реєстрації та класифікації операцій у межах конкретної економіки.

Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис – за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Статті кредиту – плюсові статті (+) – відображають операції “експортного типу”, за якими країна отримує, “заробляє” іноземну валюту. Статті дебету – мінусові статті (-) – відображають операції “імпортного типу”, за котрими іноземна валюта витрачається. Кредит показує приплив іноземної валюти, тобто її пропозицію, дебет – витрачання іноземної валюти, тобто попит на неї (таблиця 3.2).

Таким чином, більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. У разі безоплатного надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів) для висвітлення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття “Трансферти”.

Різниця між сумою за усіма кредитовими записами та сумою за усіма дебетовими записами, що відображає часові та вартісні розбіжності, називається “чисті помилки та упущення”. Ця різниця наводиться у відповідній балансуючий статті.

Основні компоненти платіжного балансу групуються за двома рахунками: рахунком поточних операцій і рахунком операцій з капіталом і фінансовими інструментами.

Функції ПБ:

1. ПБ є джерелом інформації, тому що дає інформацію про рівень взаємозв’язків країни

2. Характеристика ПБ має наукову цінність, дозволяє моделювати процеси макроекономічного розвитку відкритої ек-ки

3. Слугує орієнтиром для органів управління, відповідальних за ек. політику держави, тому що кредитні, грошові заходи часто є наслідком стану ПБ, результатом впливу на ПБ.

Облікування зовнішніх економічних операцій – призначення ПБ.

Економічна операція є зовнішньоекономічною, якщо вона здійснюється між економікою наявної країни та економіками інших країн.

Економічна угода за МВФ – ек. потік, що відбиває передачу реальних ресурсів, а також створення, ліквідацію зовн. фін. активу або зобов’язання та/або при переході права власності на існуючий зовн. фін. активі зобов’язання.

Зовнішньоекономічні операції бувають обмінними і односторонніми. Існують 3 види трансакцій: обмін товарів і послуг на інші товари і послуги, обмін товарів і послуг на грошові, фінансові активи, фін. інструменти обмінюються на фін. інструменти.

Принципи ПБ:

1. Принцип резидентства. Установлення од. резидентів є визначальним з погляду реєстрації у межах конкретної ек-ки. Позиція працюючого як резидента і нерезидента визначає різні записи у ПБ. Резиденти економіки: дом. господарства, фіз. Особи, що входять до них, юридичні особи, некомерційні організації, органи державної влади даної країни.

2. Принцип подвійного запису – по кредиту реєструється зменшення активів країни або збільшення її зовн. зобов’язань, а по дебету – збільшення міжн. активів країни або зменшення її зовн. зобов’язань.

3. Принцип єдиної оцінки всіх операцій, які реєструються ПБ – при оцінці угод з реальними фін. активами і пасивами використовуються ринкові ціни, які узгоджуються з учасниками ек. операцій. Ринкова ціна – сума грошей, яку покупець готов добровільно заплатити за товар, послугу, які купуються у продавця готового добровільно продати йому цей товар, послугу, фін. активи, обидві сторони – незалежні, а обмін відбувається на комерційній основі.

4. Принцип одночасної реєстрації зовнішньоекономічних операцій. Операція повинна відображатись одночасно по кредиту і дебету і обидва учасники угоди повинні реєструвати операцію числом відповідним даті її виконання.

Момент реєстрації – час укладання контракту або час переходу юрид. прав власності на активи, що передаються.

Важливо визначити розрахункову одиницю.

Інформаційні джерела ПБ: Відомості органів статистики, щоквартальна звітність, відомості органів ек. політики, прогнози ек. показників, відомості держ. митної служби.

Компоненти ПБ, підходи до їх класифікації:

1. Кожна стаття має мати сукупність факторов, які впливають на обсяг однієї статті, повинні відрізнятись від факторів, що впливають на інші статті.

2. Наявність тієї чи іншої статті в ПБ повинно мати значення для групи країн, яке виражається як у динаміці зміни тієї статті, так і в абсолютній її величини

3. Збір інфо для обліку по статтям не повинен представляти складності для укладання ПБ

4. Структура ПБ повинна бути такою, щоб його показники сполучалися з іншими статистичними системами

5. Кількість стандартних компонентів не повинні бути багато численні,а самі статті повинні бути консолідовані у компоненти більш високого рівня.

2 групи розрахунків:

• Рахунок поточних операцій ( обліковуються ек. угоди по міжн. руху реальних, матеріальних цінностей)

• Рахунок операцій з капіталом і фін. інструментами.

Призначення офіційних резервів:

• Забезпечення довіри до заходів політики в галузі управління грош-кредит. Агрегатами та обмінним курсом, у т.ч. до інтервенцій з метою підтримки нац.. валюти

• Зменшення зовнішньої вразливості шляхом зберігання ліквідних засобів

• Підтримка в учасниках ринку певного рівня впевненості, здатності виконувати свої зобов’язання

• Демонстрація опори нац. валюти на зовн. активи

• Допомога урядові в задоволенні їх потреби у іноземній валюті і виконання зобов’язань щодо зовн. боргу

• Зберігання резервів на випадок катастроф

Функції офіц.. резервів:

• Забезпечення платоспроможності країни за її міжн. фін. зобов’язаннями, особливо у сфері держ. боргу

• Проведення курсової політики щодо здійснення валютних інтервенцій

• Формування заощаджень держави запасу ліквідності

ПБ – фін. звіт подвійного запису: дебет = кредит. Але на практиці така відповідність трапляється рідко. Тому було введенна стаття «помилки і пропуски», яка є балансуючою і є різницею між сумою ?? кредит. і дебетовим записом.

Розподіл балансу на автономні та балансуючи статті.

Автономні статті – держ. і приватні транзакції, які здійснюються без уваги на стан ПБ, тобто не спливають на нього

Балансуючи – дії держ. органів, які зумовлені станом ПБ, тобто спрямовані на фінансування здійснення раніше автономних транзакцій.

Баланс послуг – рух послуг і некомерційних платежів.

Базисний баланс становлять баланс поточних операцій і баланс руху капіталу і фін. інструментів за винятком короткострокового к-лу та резервів.

Базисний баланс відображає найбільш істотні характеристики ек. теорії.

Негативне сальдо – дефіцит ПБ країни, який повинен бути компенсований рівнем кредит. сальдо в балансі офіц.. резервів. Сума покриття дефіциту за рахунок резервів показує зниження вал. запасів країни

Позитивне сальдо – компенсується дебетове сальдо балансу офіц.. резервів.

Види рівноваги ПБ: довгострокова, середньострокова, короткострокова

Довгострокова – забезпечується відсутністю сальдо у торгівлі товарами та послугами протягом тривалого часу.

Середньострокова – забезпечується відсутністю сумарного сальдо по балансу поточних операцій і балансу довгострокових кредитів, тобто відсутністю сальдо по базовому балансу протягом 3-5 років.

Короткострокова – відсутність сальдо балансу офіц.. розрахунків

Рівновага порушується з наступних причин:

• Сезонний або випадковий дисбаланс

• Циклічний дисбаланс (циклічний характер ек. кон’юнктури)

• Структурний дисбаланс (розрив між змінами в попиті та пропозиції на експорт та імпорт товари; недостатньо швидке пристосування економіки до нових умов)

• Відток капіталу.

Короткостроковий період – компенсування ПБ за рахунок офіц.. резервних активів або залучення короткострокового капіталу, стимулювання експорту, зменшення імпорту, залучення капіталу, обмеження відтоку капіталу (проведення дефляційної політики для скорочення внутр.. попиту шляхом обмеження бюджетних витрат, девальвація нац. валюти, запровадження вал. контролю і обмежень на вал. операції).

Проведення дефляційної політики для скорочення внутр.. попиту шляхом обмеження бюджетних витрат, девальвація нац. валюти – ринкові заходи, запровадження вал. контролю і обмежень на вал. операції – неринкові заходи, які заміщують дію ринкового механізму.

Фіксований вал. курс – встановлення рівноваги відбувається за позиціями ПБ.

Плаваючий вал. курс - рівновага встановлюється на вал. ринку.

Шляхи досягнення рівновагу ПБ:

1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни вал. курсу / стану нац.. економіки

2. Запровадження вал. контролю

3. Запровадження / збереження режиму плаваючого вал. курсу

4. Установлення режиму фіксованого вал. курсу

5. Політика вал. компромісу (3+4)

Уряд не може урегулювати ПБ => просрочення платежів => криза ПБ => виняткове фінансування ( операції зі згодою закордонних партнерів з метою зниження негативного сальдо до рівня, який зможе бути профінансований традиційними засобами, осн. операції по винятковому фінансуванні: анулювання боргу, обмін заборгованості на акції і запозичення для врегулювання ПБ, переоформлення заборгованості, просрочення платежів по заборгованості)

Баланс заборгованості – міжн. інвестиційна позиція, яка характеризує загальну вартість і структуру зовнішніх активів і пасивів наростаючим підсумком на кінець року.

Міжн. інвестиційна позиція – статистичний звіт, який показує вартість і склад фін. активів резидентств країни, що є вимогами для нерезидентів і зобов’язаннями резидентів перед нерезидентами на певний момент часу.