30.Безтарифна система оплати праці.

Розширення економічної самостійності супроводжується використанням безтарифної системи оплати праці.

Безтарифна система оплати праці — це організація оплати праці, що ґрунтується на принципі часткового розподілу зароблених колективом коштів між працівниками згідно з прийняти- ми співвідношеннями (коефіцієнтами) в оплаті праці різної якості (залежно від кваліфікації, посади, спеціальності працівників тощо). У них не використовуються гарантовані тарифні ставки і посадові оклади, більшість видів премій, доплат і надбавок.

Рівень оплати кожного працівника залежить від фонду оплати праці підприємства.

Таким чином, кожен працівник одержує свій пай залежно від кінцевого результату діяльності організації та її позиції на ринку товарів, що сприяє підвищенню заінтересованості в справах організації.

Безтарифні системи оплати праці вирізняються гнучкістю, простотою і доступністю для розуміння всіма працівниками, забезпечують їх заінтересованість у результатах праці. Велике поширення вони мають на акціонерних, малих і приватних підприємствах в різних модифікаціях і моделях.

Основними ознаками цієї системи є:

• тісний зв’язок рівня оплати праці працівника з фондом заро­бітної плати, який формується за колективними результатами роботи;

• присвоєння кожному працівникові постійних коефіцієнтів, які комплексно характеризують його кваліфікаційний рівень, а також визначають його трудовий внесок у загальні результати праці за даними трудової діяльності працівників, які належать до певного кваліфікаційного рівня;

• визначення коефіцієнтів трудової участі кожного працівника в поточних результатах діяльності, які доповнюють оцінку його кваліфікаційного рівня.

Розрахунок заробітної плати при безтарифній моделі здійснюється в такій послідовності:

1) визначається кількість балів, зароблених і-м працівником (Б_і):

Б_і = К_іТ_і КТУ_і

де К_і – кваліфікаційний рівень і-го працівника;

Т_і – кількість відпрацьованих ним людино-годин;

КТУ _і – коефіцієнт трудової участі і-го працівника.

2) визначається загальна сума балів, набраних усіма працівниками (∑Б_і);

3) розраховується частка фонду стимулювання праці (ФСП), що відповідає одному балу – "ціна балу" (б):

4) розраховується заробіток конкретних працівників як добуток набраних кожним із них балів на "ціну балу".

31.Державне регулювання оплати праці. Мінімальна заробітна плата.

Рин­кове регулювання заробітної плати, особливо для осіб, попит на працю яких зменшується, а також для працівників з низькою ре­зультативністю діяльності має вирівнюватися державним втру­чанням у соціальні процеси. Проте, як свідчить досвід зарубіж­них держав, це втручання повинно мати непрямий, соціально-орієнтований характер. Згідно із Законом України «Про оплату праці» держава здійс­нює регулювання зарплати працівників підприємств усіх форм власності і господарювання через установлення розміру мініма­льної заробітної плати, інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників установ і організацій, що фі­нансуються з бюджету, керівників державних підприємств, а та­кож через оподаткування доходів працівників. Держ рег ЗП орієнтується на відповідні конвенції Міжнародної організації праці. Державне регулювання оплати праці має за мету визначити найменший рівень заробітної плати, вихідні позиції учасників колективних переговорів, нижче рі­вня яких угоди неможливі.

У сучасних умовах в Україні метою встановлення мінімаль­ної заробітної плати є фіксування нижньої межі розмірів опла­ти праці. Мінімум ЗП розглядається як ін­струмент у боротьбі з бідністю через надання всім працівни­кам на умовах найму на підпрвах усіх форм госп-ня гарантованого за-хисту від невиправдано низьких ставок ЗП. Взагалі мін ЗП – законодавчо встановлений розмір ЗП за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану робітником місячну, годин-ну норму праці.

Розмір мінімальної ЗП встановлюється Верховною Радою Укр за поданням Кабінету Міністрів, як правило, один раз на рік під час затвердження Держбюджету України. Він переглядається залежно від зрос­тання індексів цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

Установлена на рівні держави мін ЗП являє со-бою її державну гарантію для всіх категорій найма­них працівників і не підлягає зниженню на рівні галузі і під­приємства.

Установлюються державні норми і гарантії в оплаті праці за роботу в понаднормований час; у святкові неробочі та вихідні дні; за час простою під час виготовлення продукції, що виявилася браком не з вини працівника.

Договірне регулювання оплати праці найманих працівників в Ук­раїні здійснюється на основі системи тарифних угод на всіх рівнях управління, які досягаються в результаті колективних переговорів.

Переговори ведуться й угоди укладаються на державному, міжга­лузевому (генеральна тарифна угода), галузевому (галузева тарифна угода), територіальному (територіальна тарифна угода), виробничому (тарифна угода як складова колективного договору) рівнях. Договір­не регулювання оплати праці працівників підприємств, що розташо­вані на території Республіки Крим (крім підприємств, що є загально­державною власністю, і тих, які є комунальною власністю), може здійснюватися на основі тарифних угод, які укладаються на територі­альному (місто, адміністративний район) і комунальному рівнях (ре­гіональна тарифна угода).

Підпр-во у своєму колективному договорі не може установлювати розмір оплати нижчий від передбаченого в угодах, укладених на рівні галузі, території або груп підприємств.