7.Методи вимірювання продуктивності праці.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) за­лежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Натуральний метод полягає в тому, що обсяг виро­бленої продукції і продуктивність праці розраховуються в нату­ральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо). Має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, не враховує змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та іп.).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на ви­користанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товар­на продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

На практиці, щоб усунути спотворення величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту продукції( при зміні пропорцій матеріало- і трудомісткості), можна розрахувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях, у цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод досить точно характеризує зміни ПП. Цей метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних засобів. Окрім того, досі на під-вах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників і самі норми трудових затрат для них часто непорівнянні у зв’язку з різним ступенем їхньої обґрунтованості. Відсутні науково-обґрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання ПП є вартісний (грошовий) метод, який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, валовий дохід, тощо). Перевага – можливість порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. Тому він застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

8.Ринок праці, умови його виникнення, функції.

Ринок праці (РП) – система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею-продажем товару “робоча сила”. У ринковій ек-ці РП охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею (особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу; особи, котрі хоча і мають і роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи; особи, які зайняті, проте явно риикують втратити роботу і тому шукають друге місце роботи). Елементи РУ: товар, попит, пропозиція, ціна. Товар – індивідуальна робоча сила – сук-ть фіз.-х та дух-х якостей людини , які використовуються у процесі вир-ва тов-в і послуг. Працівник продає свою роб силу на певний період роботодавцю, ці відносини регулюються трудовим договором. Сукупний попит на робочу силу – ринковий попит усіх фірм, орг-й, що діють на ринку. Індивідуальний попит – попит ркоемого роботодавця. Пропозиція – чисельність працездатних людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфікації. Кон’юнктура ринку – співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки зар/плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення (трудодефіцитна, трудонадлишкова, рівноважна).

Сегментація РП – поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками. Ознаки сегментації: територіальне положення; демографічні показники(вік, стать); соц-ек-і критерії (освіта, рівень квал-ї, стаж); ек-і критерії( розподіл покупців за формами вл-ті, за їх фін-м станом, розподіл продавців за рівнем мтер-ї забезпеченості); психографічні показники ( особисті якості роб-в, належність до певних верств); поведінкові хар-ки. Сегментація ринку передбачає поділ РП на первинний і вторинний. На перв-му присутні „хороші роботи” (стабільна зай-ть; високі зар/пл.; професійний рост; використання проф-х технологій; наявність ефективних профспілок). Вторинний ринок – ринок, на якому присутні „погані роботи” – протилежний первинному. Сегменти створюються і малоконкурентоспроможних груп, яким потрібна робота: молодь, котра досягла працездатного віку, працівники похилого віку, інваліди, жінки з дітьми).

Елементами ринку праці є: Товар,який він пропонує, попит , пропозиція та ціна.

У сучасній економічній літературі відсутня одночасна відповідь на запитання що вважати товаром на ринку праці : робочу силу , працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки , що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.

Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини , які використовуються в процесі виробництва товарів і послуг.

Попит може бути індивідуальний і сукупний.

Сукупний попит на робочу силу- це ринковий попит усіх фірм , організацій , що діють на ринку

Індивідуальний попит на робочу силу – це попит окремого роботодавця (підприємця , фірми).

3.Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю працездатних людей з урахуванням їх статі , освіти , професії і кваліфікації.

Умовами виникнення ринку праці є

Перша умова — юридична свобода і здатність власни­ка робочої сили за власним розсудом розпоряджатися своїми здібностями до праці.

Друга умова — це відсутність у працівника засобів виробництва, як джерела одержання всіх необхідних для життя засобів існування. В сучасних умовах мова йде не про абсолютну відсутність будь-яких засобів чи умов існування, а про їх недостатню кількість. Необхідність продажу своєї робочої сили виникає тоді, коли прибуток з інших джерел є недостатнім для одержання всіх необ­хідних для життя засобів.

Третя умова — це поява на ринку праці покупця - підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників.

Функції ринку праці. Ринок праці виконує такі функції: Узгоджує економічні інтереси суб’єктів трудових відносин; Забезпечує конкурентне середовище кожної із сторін ринкової взаємодії; Забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки; Підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією; Формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення; Сприяє формуванню оптимальної професійно- кваліфікаційної структури; Стимулює працю , встановлює рівноважні ставки заробітної плати; Впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу; Дає інформацію про структуру попиту і пропозиції , місткість , кон’юнктуру ринку.

Типи і види ринку праці.

Розрізняють зовнішній або професійний ринок праці і внутрішній ринок Зовнішній ринок охоплює відносини між покупцями і продавцями робочої сили в масштабах країни, регіону , галузі. Це відносини , що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої кваліфікації робіт і чіткого визначення їх змісту.

Внутрішній ринок являє собою систему соціально-трудових відносин у межах одного підприємства в середині якого розміщення робочої сили і визначення її ціни, тобто заробітної плати , відбувається згідно з адміністративними правилами і процедурами. Внутрішній ринок передбачає рух кадрів у середині підприємства , переміщення з однієї посади на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі так і по вертикалі.

Зовнішні і внутрішні ринки тісно пов’язані. У країна з розвинутою економікою може переважати як один так і інший ринок праці. Практика функціонування ринків праці багатьох країнах свідчить про існування відкритого і прихованого ринків праці. Відкритий ринок охоплює все працездатне населення це насамперед організовано , офіційна частина ринку населення, яке перебуває на обліку в держ. служ зайнятості, безробітні, а також випускники держ служ проф навчання. До прихованого ринку належать працівники , які зайняті на підприємствах і організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва , його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв’язків.