1.5 Реґіоналізація на національному рівні та ґлобалізація світових процесів

Світовий політико-інтеґраційний процес стає все ґлобальнішим. Вибудовуються нові геополітичні центри впливів. Вже немає біполярного світу. Натомість маємо формування таких центрів, як США (традиційно), Японія, ЕС (Німеччина). Україна потрапляє у порубіжжя інтересів США та ЕС на загальносвітовому рівні. Водночас відбуваються і процеси реґіоналізації як у ЕС, так і в Україні з її одночасною консолідацією на державному рівні в унітарну державу. Політичне керівництво України ще не бачить можливостей для її федералізації, тоді як реальна федералізація на нижчому рівні вже відбувається – вона почасти є наслідком ще радянської структуризації економіки. Вона і є майбутньою базою для можливої майбутньої федералізації України як одного із можливих інструментів її входження у міждержавні утворення типу ЕС.

Однак сьогодні це ще не сприймається на державному рівні, оскільки у цьому вбачають загрозу єдності ще не консолідованої до кінця Української держави. Саме тому попередні лідери Західної України відмовилися від так званої Галицької Асамблеї як об’єднання західних областей України, а водночас і від співпраці на реґіональному рівні з прилеглими областями Польщі, Угорщини, Румунії.

2. Геополітична роль Західного реґіону України в загальноукраїнському контексті

2.1. Особливості географічного положення

Щонайперше слід визначитися, що ми розуміємо під Західним реґіоном України. Є кілька визначень. У політичному сенсі його часто зводять до колишньої Галичини. Інколи додають ще й Волинь. Однак забувають про Буковину, Закарпаття та Хмельниччину, які прилягають до реґіону. Натомість у військовому сенсі цей реґіон ще далі заходить на схід разом із межами дислокації Західного оперативного командування української армії. Однак я б обмежився на сході Хмельницькою областю, яка є перехідною між Західною та Центральною Україною.

Тоді Західний реґіон постає як обмежений природними бар’єрами простір, з одного боку Карпатами, з іншого – білоруськими болотами. Але він не замкнутий, саме завдяки відкритості на Польщу та Угорщину (з виходом на Паннонську рівнину) на заході і через Центральну Україну на всю Евразію. Це одразу перетворює його у цікавий у різних сенсах простір, через який вже йде і йтиме далі комунікування сходу та заходу Европи, а також Европи та Середньої Азії з її ще далеко не вичерпаним ресурсним потенціялом. Водночас це вододіл двох морських басейнів – Балтійського та Чорноморського. Його фізичні можливості вже зараз дають змогу планувати транспортні маґістралі та продуктопроводи, що їх поєднають саме через цей реґіон.

Не менш цінною особливістю реґіону є й те, що саме тут перетинатимуться маґістралі Схід – Захід та Балтика – Чорне (Каспійське) море. І тоді він перетвориться у потужний комунікаційний вузол стратегічного значення.

2.2. Диференціації між різними реґіонами Західної України

Дуже часто говорять про Західну Україну, розуміючи під нею Галичину. Але навіть вона у всіх сенсах дуже неоднорідна. Неоднорідність спричинена історичними обставинами – приналежністю впродовж століть до різних культурних контекстів та державних утворень.

Галичина належала до Речі Посполитої та Австрійської частини Австро-Угорської імперії, тому близька до Польщі, має глибші національні та демократичні традиції. Однак це не означає, що близькість заперечує доволі сильні антипольські настрої. Населення Галичини після переселення поляків до Польщі досить однорідне. В релігійній сфері переважає греко-католицтво, що стало формою збереження національної ідентичности західних українців, а інколи і єдиною об’єднувальною парадержавною структурою.

Закарпаття адміністративно входило в угорську частину Австро-Угорської імперії та повоєнну Чехо-Словаччину, тому воно ближче до Угорщини, Словаччини та Чехії. Водночас там проживає численна група угорського населення, компактно розселена у двох адміністративних районах. Національна свідомість закарпатських українців не така розвинута, як у Галичині чи на Волині – даються взнаки слабші демократичні традиції старої Угорщини. Головне віровизнання – греко-католицтво, що інколи тяжіє до угорського греко-католицтва і відсепаровується від галицького. Частина населення – православні та римо-католики. Тут доволі сильно відчуваються сепаратистські настрої, проросійська орієнтація. Головна причина цього – історична відірваність реґіону від України, слабка національна свідомість та нечисельність чи компрадорськість еліт.

Буковина історично була пов’язана із православними молдавськими князівствами і має частину молдавсько-румунського населення. Прорумунські настрої слабкі, хоча і такого гіперпатріотизму, як у Галичині, немає.

Волинь, натомість, належала до Російської імперії та міжвоєнної Польщі. Населення Волині досить однорідне після вигнань та депортацій поляків. Головна релігія – православ’я.

Хмельниччина прилягає до Західної України і є перехідною зоною до Центральної України. Попри її явну україноцентричність тут зосереджена одна з головних груп польського населення України. Власне тут починається материкова Україна.

Таким чином можна констатувати, що попри те, що у всіх реґіонах Західної України однозначно переважає українське населення та україноцентричність, традиційні політичні, культурні, мовні та релігійні орієнтації є різними. Ці орієнтації визначають структуру різних контактів цих реґіонів з довколишнім світом, напрямки економічного кооперування, напрямки інформаційних потоків, політичні преференції. Вони не переважають у всьому житті цих реґіонів, однак помітні і ще довго даватимуться взнаки.