2.6. Ментальні особливості

У кожному з реґіонів Західної України є свої ментальні відмінності. Це значною мірою і поділяє його. Якщо вибудувати криву самоусвідомлення саме як українців, то вона спадатиме від Галичини через Волинь, Хмельниччину, Буковину до найнижчої точки – Закарпаття. Очевидно, становлення самосвідомости закарпатських українців ще триває, тоді як у Галичині воно вже інколи набуває перверсивних форм – це пов’язано з тривалими періодами боротьби за національну незалежність, коли така самосвідомість була вкрай необхідною, та з відносно ліберальним правлінням Габсбурґів, яке дало змогу розвинути тут глибоку національну самосвідомість. Дуже багато у цій царині попрацювала і Греко-католицька Церква. Натомість угорське, румунське та російське правління не надали такої змоги іншим реґіонам, та й національний потенціял там був значно менший.

Звідси випливає і ставлення до держави як до української – тобто показник лояльности щодо саме Української держави. Ця крива знову повториться.

Однією з істотних ознак західних українців є їхнє самоусвідомлення як европейців, вони не мислять себе поза своїм безпосереднім оточенням – Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, які рухаються до НАТО та Европейського Союзу. Це різко відрізняє їх від східних українців, які мають інші орієнтири.

2.7. Проблема націоналізму та гіпернаціоналізму

Але національна самосвідомість інколи трансформується у гіпернаціоналізм, який починає об’єктивно заважати подальшій самореалізації усього реґіону. Зокрема це помітно у Галичині. Після падіння СРСР тут відновило свою діяльність та утворилося чимало національних та патріотичних партій і рухів. Спочатку це був загальнонаціональний визвольний рух. Однак з часом з нього почали виділятися націоналістичні та гіпернаціоналістичні фракції – Конґрес українських націоналістів, Українська Національна Асамблея, Соціял-національна партія України тощо. Вони одразу стали в опозицію до Української держави та реґіональних влад. А водночас дали підстави неукраїнському населенню говорити про відновлення ксенофобських настроїв у реґіоні. Тимчасовим успіхом у Галичині ці сили користувалися на виборах 1994 року. Однак складність економічних завдань та нездатність цих сил що-небудь зробити у цій сфері відтіснило їх на марґінес у виборах 1998 року. Однак націоналістичний потенціял усе ще зберігається, і він особливо небезпечний з огляду на його провокативність. Особливо це стосується українсько-польських непорозумінь у Перемишлі (Польща) та Львові. Вже зараз вони суперечать проголошеному на державному рівні українсько-польському стратегічному партнерству.

Ці тенденції зі сфери політики можуть переповзти і вже переповзають у сферу економіки, заважають кооперуванню Західної України у Центральноевропейський реґіон. Хоч інколи доходить і до парадоксів – вогнище найбільшого українсько-польського конфлікту Перемишль водночас є одним із головних центрів економічної співпраці і практично перетворений у сухопутний порт, через який польські товари потрапляють в Україну.

Такі ж настрої інколи спостерігаються і в інших етнічних групах. Зокрема у російськомовної нової буржуазії в союзі з ультралівими, угорців, румунів. Однак у них немає відповідних можливостей.