69. Історичний розвиток міжнародної економічної діяльності.

Із давніх часів існувала міжнародна економічна діяльність. Уже в ІV тисячолітті до н. е. у стародавніх державах Сходу створювались умови для здійснення торгівлі (Шовковий шлях).

Перші ТНК почали виникати в кінці ХІХ ст. До того часу у міжнародній торгівлі були задіяні переважно торговці та комерсанти, які отримували необхідні товари безпосередньо від виробників або інших посередників. Промислова революція, розвиток акціонерного права й особливо винахід нових транспортних і комунікаційних засобів, таких як телефон і телеграф, сприяли розвитку великих підприємств. Інтернаціоналізація насамперед на нідерландських, бельгійських і англійських підприємствах нафто-газової та гірничо-видобувної промисловості, де на першому плані було забезпечення сировиною. Потужніше використання машин, які працювали на пальному, і конвеєра, крім того, дало змогу зменшити витрати завдяки перевагам масового виробництва, що зумовило розширення ринків збуту і виробництва за межі порівняно невеликих ринків Європи.

Із розвитком лібералізму і введенням золотого стандарту в 1823 р. англійським підприємствам вдалося зайняти домінуюче становище завдяки активній торговельній діяльності та створенню дочірніх підприємств у Європі, США, Китаї й інших країнах світу.

Американські підприємства за незначним винятком, лише після Першої світової війни почали здійснювати прямі іноземні інвестиції в Європі та інших частинах світу.

Після Першої світової війни змінилося як значення, так і структура міжнародних економічних відносин. Середній рівень зростання зовнішньої торгівлі у зв’язку з посиленням націоналізму і протекціонізму, а також спробами багатьох країн поліпшити експортну спроможність своїх держав за допомогою постійного знецінювання власної валюти (beggarmy-neigbour-policy) значно зменшився.

На відміну від зовнішньої торгівлі, зростання іноземних прямих інвестицій майже не зменшилося після Першої світової війни через світову економічну кризу. Для того, щоб обійти митні та нетарифні обмеження, багато європейських і американських підприємств створювали дочірні підприємства за кордоном і завдяки цьому величина прямих іноземних інвестицій за період між двома світовими війнами майже подвоїлася.

Після Другої світової війни економічний розвиток промислово розвинутих країн Заходу і соціалістичного табору був на різному рівні. Після економічної відбудови, якій сприяв план Маршалла і введення демократичної ринкової економіки в Німеччині, Італії і Японії, економічні зв’язки між промислово розвинутими країнами Заходу стали інтенсивнішими. Важливе значення для цього мало прийняття Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), завдяки загальному усуненню митних і кількісних торгових обмежень, а також введення режиму найбільшого сприяння. ГАТТ була доповнена Бреттон-Вудською угодою.

За прикладом колишнього СРСР планове соціалістичне господарство вели країни Центральної і Східної Європи після Другої світової війни. Вони ввели монополію зовнішньої торгівлі та валютну монополію. Для реалізації порівняльних витратних переваг і переваг масового виробництва у 1949 р. було засновано Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ), що визначила спеціалізацію окремих країн-членів на певні товари. Хоча зовнішня торгівля зростала, через політичне та економічне домінування колишнього СРСР Рада економічної допомоги не могла задовільно вирішувати проблеми країн-учасниць. Після розпаду СРСР, зумовленого прискореними реформами тодішнього радянського президента М. Горбачова, і краху соціалістичного режиму у країнах Центральної і Східної Європи, Рада економічної взаємодопомоги припинила своє існування у 1991 р. У результаті розпочався процес трансформації економік цих країн у ринкові та інтеграції до ЄС з метою міжнародного поділу праці.