Питання для самоконтролю

1. Яку науку Г.С.Сковорода вважав головною, найважливішою і найвищою з усіх наук?

2. У чому вбачав філософ справжній, відповідний природі людині спосіб життя?

3. Що є, за Сковородою, безпосередній суб’єктивний вияв людського щастя?

4. Як можна, на думку мислителя, досягти людського щастя?

5. У чому вбачав Сковорода смисл людського буття?

6. У чому полягає концепція ученого про споріднену працю?

7. Як Сковорода розглядає проблему соціальної рівності?

8. Яке розуміння вкладав Сковорода у принцип "нерівної рівності"?

9. Яким шляхом, на думку Сковороди, можна подолати недоліки суспільства?

Тема 11. Соціологічні погляди американських просвітителів

Соціологічні погляди американських учених доби Просвітництва спиралися як на європейську соціальну думку, так і на новий американський менталітет. Останній формувався під впливом боротьби американських штатів за незалежність і, вживаючи термін М.Вебера, "духу капіталізму", що в цей період активно формувався. Тому вивчення американського просвітництва певною мірою має допомогти краще зрозуміти і сучасну соціологію США. Слід також зауважити, що "батьки" американської демократії Б.Франклін, Т.Джефферсон та деякі інші залишили цікаві праці автобіографічного характеру, у яких соціологічний аналіз свого життя як індивідів сполучається з характеристикою розвитку суспільних процесів. Це дає можливість проаналізувати структуру взаємодії людини і соціуму, свою особисту біографію і хід світової історії.

Бенджамін Франклін (1706–1790) був видатним мислителем, вченим, публіцистом, політичним і громадським діячем. Він народився в Бостоні в сім’ї миловара. Навіть за тодішніми мірками сім’я Франкліна була багатодітною: від першого шлюбу його батько мав сім, від другого – десять дітей. Бенджамін (Веніамін) був п’ятнадцятою дитиною. Звичайно, у такій сім’ї діти змалечку привчалися до праці, допомагати батькам підтримувати господарство. Після того, як один зі старших братів переїхав в інше місто, Бенджаміну довелося кинути школу і стати помічником батька. Але ні незаперечний авторитет батька, ні усвідомлення того, що треба допомагати батькам поставити на ноги інших дітей, не допомагало Бенджаміну подолати відразу до роботи з милом, лойовими свічками.

Батько Бенджаміна, Джозайа, виявив справжній талант педагога. Він побоювався, що негативне ставлення сина до миловаріння може передаватися і на інше ремесло. Тому він став брати його із собою на прогулянки для ознайомлення сина з роботою столярів, токарів, мулярів, інших фахівців. Врешті–решт зупинилися на роботі в типографії. Це дало можливість молодому Франкліну не тільки одержати спеціальність, якою він усе життя пишався, але і долучитися до читання різних книг, оскільки значної бібліотеки у Франкліна не було, а купляти книжки було справою надто дорогою. У подальшому житті Б.Франклін поєднував підприємницьку діяльність із великою науковою, громадською роботою. Він неодноразово входив у різні виборні самоврядні органи управління. Б.Франклін взяв активну участь у прийнятті Декларації незалежності (1776), Конституції США (1787), став засновником першої публічної бібліотеки Пенсільванського університету. За піввіку до Адама Сміта сформулював основні ідеї вартісної теорії. Займався фізичними дослідами, зокрема запропонував громовідвід. Діяльність Б.Франкліна прийшлася на час боротьби американських штатів за незалежність від Великої Британії. В умовах блокади, яку метрополія влаштувала своїй колишній колонії, за відсутності справжніх підручників для школярів, твори Б.Франкліна, надруковані в американських газетах, часописах, тривалий час використовувались як навчальний матеріал. Його ідеї справили значний вплив на життєву практику, на формування світогляду молодої американської нації.

На думку М.Вебера, окремі твори Б.Франкліна є тими документами, у яких майже з "класичною ясністю" відображається "ідеологія", "дух капіталізму". Б.Франклін із великим умінням і водночас надзвичайно просто сформулював погляди, що увійшли у "філософію" капіталізму. Час – це гроші; той, хто міг би щоденно заробляти по десять шилінгів, піде гуляти або півдня буде сидіти без діла, хоча і буде витрачати тільки шість пенсів під час прогулянки або байдикування, не повинен думати, що це тільки єдині витрати; насправді він витрачає або швидше кидає на вітер ще п’ять шилінгів. Гроші мають здатність "розмножуватися". Гроші можуть виробляти гроші, і ці нові гроші можуть "народжувати" нові гроші і т.д. П’ять шилінгів перетворюються на шість, які потім перетворюються на сім шилінгів і три пенси і т.д., до тих пір, поки не перетворяться на сто фунтів. Чим більше грошей, тим більше вони виробляють при кожному обороті, так що прибуток зростає швидше і швидше.

Бенджамін Франклін навчав, що треба пам’ятати прислів’я: "Той, хто точно віддає борги, є господарем чужих гаманців". Якщо відомо, що людина віддає борги акуратно і точно в той час, коли обіцяла, то в будь–який час і у будь–якому випадку вона може одержати всі гроші, які їй можуть позичити друзі. Інколи це дуже важливо. Крім працьовитості й ощадливості, ніщо краще не буде сприяти успіху молодої людини в суспільстві, як точність і справедливість у всіх її діях; тому ніколи не слід затримувати позичених грошей навіть на годину обіцяного строку, інакше розчарування закриє назавжди гаманці ваших друзів.

У невеликій статті "Порада молодому торгівцю" Франклін формулює прості й водночас важливі етичні правила підприємництва. Наведемо деякі з них: слід рахуватись із найнезначнішими вчинками, від яких залежить кредит. Стукіт вашого молотка в п’ять годин ранку чи в дев’ять вечора, почутий кредиторами, примусить їх почекати ще шість місяців після зазначеного строку; але якщо вони побачать вас за більярдом або почують ваш голос у шинку в той час, коли ви повинні працювати, вони надішлють за своїми грошима на наступний же день і будуть їх вимагати, доки не одержать усе. Якщо ви візьмете за правило враховувати всі дрібниці, це дасть хороший результат: ви зрозумієте, що незначні дріб’язкові витрати зростуть до великих сум, і ви побачите, що ці суми можна було б зберегти, і в майбутньому вони будуть збережені без особливих незручностей. Коротше кажучи, шлях до багатства, якщо ви його бажаєте, такий же простий, як і шлях на ринок. Багатство в основному залежить від двох речей: від працелюбності й поміркованості, інакше кажучи – не витрачай марно ні часу, ні грошей, і використовуй і те, і інше найкращим чином. Без працелюбності й поміркованості нічого не буде удаватись, а з їх допомогою вийде все. Таким чином, тут сформульований один зі своєрідних елементів "американської культури", "філософії скупості чи ощадливості". Її ідеал – кредитоспроможна і добропорядна людина, обов’язок якої розглядати примноження свого капіталу як самоціль. Набуття грошей – за умови, що воно досягається законним чином, – у ринкових умовах є результатом і вираженням діловитості людини.

Усі моральні правила Франкліна, здається, мали утилітарне обґрунтування: чесність корисна, адже вона приносить прибуток, те саме з пунктуальністю, старанністю, помірністю. Але поєднання цих чеснот саме з конкретною корисністю для певної людини додавали їм уже більшого ефекту, оскільки пов’язувались з матеріальними речами. (Цікаво дослідити, як формуються подібні якості в людей сьогоднішнього суспільства).

Вивчаючи праці Б.Франкліна, видатний соціолог М.Вебер (1864-1920) зробив важливі узагальнення щодо впливу ідеологічних, психологічних чинників на економічну поведінку людей. Звичне для людини капіталістичного суспільства початку ХХ ст. уявлення про професійний обов’язок, про зобов’язання, які кожна людина повинна відчувати і відчуває стосовно своєї "професійної" діяльності, у чому б вона не полягала – це уявлення, характерне для "соціальної етики" капіталістичної культури, сформувалося не тільки на капіталістичному підґрунті. Індивід тою мірою, якою він входить у складне сплетення ринкових відносин, змушений підкорятись нормам капіталістичної господарської поведінки; фабрикант, який протягом довгого часу порушує ці норми, економічно усувається так же неминуче, як і робітник, якого просто викидають на вулицю, якщо він не зумів або не захотів пристосовуватись до них. Таким чином, капіталізм виховує і створює необхідних для себе господарських суб’єктів – підприємців і робітників – через економічний відбір. Для капіталізму недисципліновані робітники непридатні, як і непридатні безсоромні у своїй поведінці ділки. На основі аналізу висловлювань Б.Франкліна М.Вебер зробив висновок, що подібний устрій мислення знайшов у капіталістичному виробництві свою найбільш адекватну форму, а капіталістичне виробництво, у свою чергу, знайшло в ньому найбільш адекватну духовну рушійну силу.

Слід нагадати, що концепція наживи як самоцілі, як "покликання" суперечила моральним переконанням цілих попередніх епох. Скажімо, у Фоми Аквінського прагнення наживи кваліфікувалось як ганебне. Підприємницька діяльність у Флоренції ХІV та ХV ст., тогочасному капіталістичному центрі, своєрідному ринку грошей і капіталів усіх великих держав того часу, здавалась сумнівною з етичного, морального поглядів, у кращому випадку її тільки терпіли. В американській провінції ХVІІІ ст. підприємницька діяльність, спрямована зовні тільки на одержання прибутку, стала зараховуватися до категорії "покликання", стосовно якого індивід відчуває певні зобов’язання, стала служити етичною основою та підґрунтям життєвої поведінки підприємців "нового стилю", вважатися сенсом і змістом високоморальної життєвої поведінки, до якої треба всіляко прагнути.

У своїх спогадах Б.Франклін згадує про свої зусилля покращання комунального господарства Філадельфії. Можна відчути радість та гордість капіталістичного підприємця від усвідомлення того, що в результаті його діяльності багатьом людям "надана робота", що він сприяв економічному "процвітанню" рідного міста (у розумінні збільшення населення, торгівлі). Все це є складова частина тієї специфічної, "ідеалістичної" радості життя, яка характеризує представників підприємництва вже кінця ХІХ – початку ХХ ст. Це свідчить про те, що праця, спрямована на створення раціонального способу розподілу матеріальних благ, є для представників капіталістичного духу одією з головних цілей. Фундаментальною особливістю капіталістичного приватного господарства є те, що воно базується на основі чіткого розрахунку, планомірно і тверезо спрямоване на реалізацію поставленої перед ним мети. Цим воно відрізняється від господарства селян, які живуть сьогоднішнім днем, від привілеїв, рутини старих цехових майстрів і від авантюристичного капіталізму, орієнтованого на політичну удачу та ірраціональну спекуляцію.

На особливу увагу заслуговує праця "Життя Веніаміна Франкліна. Автобіографія". У ній міститься цікавий самоаналіз життя просвітителя, його родини в поєднанні із розвитком суспільних процесів, впливом тих чи інших історичних подій. Одна із центральних ідей названого твору – проблема самовдосконалення людини.

Коли Б.Франкліну було 22 роки, він склав план досягнення моральної досконалості. Він захотів жити ніколи не роблячи жодних помилок, перемогти все, до чого могли його підштовхнути природні схильності, звички або суспільство. Він вважав, що знає, що таке добре і що таке погане і не вбачав причини, чому б йому завжди не притримуватися одного і не уникати іншого. Але незабаром він виявив, що поставив перед собою значно складніше завдання, ніж передбачав спочатку. У той час, коли його увага була зайнята тим, як уникнути однієї помилки, він раптом здійснював іншу. Нарешті він дійшов висновку, що простого розумного переконання в тому, що для нас самих краще бути доброчесними, недостатньо, щоб уникнути похибок, і що перш ніж ми доб’ємося від себе сформованої моральної поведінки, ми повинні викорінювати в собі погані звички.

Після певного вивчення цієї проблеми в літературі молодий Франклін склав список тих доброчесностей, яких він хотів досягти:

1. Помірність – їсти не до пересичення, пити не до сп’яніння.

2. Мовчання – говорити тільки те, що може принести користь мені або іншому, уникання пустих розмов.

3. Порядок – тримати всі свої речі на своїх місцях, для кожного заняття мати свій час.

4. Рішучість – зважуватись виконувати те, що необхідно зробити, неухильно виконувати те, що вирішено виконати.

5. Ощадливість – витрачати гроші тільки на те, що приносить благо мені або іншим, тобто нічого не марнотратити.

6. Працелюбність – не гаяти дарма часу, бути завжди зайнятим чим–небудь корисним, відмовлятися від усіх непотрібних дій.

7. Щирість – не обманювати, мати чисті й справедливі думки, у розмові також дотримуватись цього правила.

8. Справедливість – не завдавати нікому шкоди, не чинити несправедливостей.

9. Поміркованість – уникати крайнощів, стримувати, наскільки ти вважаєш доречним, почуття образи від несправедливостей.

10. Чистота – не допускати тілесної нечистоти; дотримуватись охайності в одязі й у помешканні.

11. Спокій – не хвилюйся через дрібниці й звичайні або неминучі події.

12. Цнотливість (коментар у виданні відсутній).

13. Скромність – наслідувати Ісуса і Сократа.

Франклін завів книжечку, в якій виділив для кожної доброчесності по сторінці, де відзначав результати своїх самоспостережень. Для зміцнення своїх переконань він склав коротку молитву, яку читав кожен день: "О всемогтня благість! Щедрий батько! Милосердний керівник! Вирости в мені мудрість, яка відкриє мені моє істинне благо. Укріпи мою рішучість виконувати те, що прописується мудрістю. Прийми добро, яке я роблю іншим твоїм дітям, – тільки це можу я принести тобі в подяку за твої постійні милості до мене".

Говорячи сучасною мовою, Франклін застосовував соціологічний метод самоспостереження та своєрідний психологічний метод аутотренінгу. Найскладнішим для нього виявилося дотримання розпорядку дня, який він завів. Франклін дійшов висновку, що його розклад може застосовуватись там, де рід занять людини дозволяє їй самій розподіляти свій час, наприклад він підходив для робітника–друкаря, але його не можна точно дотримуватися господарю, який повинен спілкуватись зі світом і часто приймати ділових партнерів тоді, коли їм це зручно. Йому було також надзвичайно важко дотримуватись порядку щодо виділення місця для речей, паперів тощо. Він, за його висловом, не був із дитинства привчений до методу. Таким чином, дотримання порядку коштувало йому болючого напруження уваги, а невдачі так дратували його поряд із малими успіхами, що він був готовий залишити подальші спроби і змиритися із цим своїм недоліком.

Франклін зазначав, що він уподібнився людині, яка, купляючи сокиру в його сусіда–коваля, побажала, щоб уся поверхня сокири так же блищала, як і лезо. Коваль згодився відшліфувати для чоловіка всю сокиру, якщо тільки той буде крутити колесо. Він крутив, а коваль сильно натискав лопаттю сокири на камінь, що робило роботу того чоловіка дуже важкою. Той раз за разом відходив від колеса подивитись, як ідуть справи, і нарешті побажав взяти сокиру такою, якою вона була, без подальшого шліфування. "Ні, – казав коваль, – крути, крути, ми потроху зробимо її блискучою, а поки вона тільки крапчаста". – "Так, – відповів покупець, – але я вважаю, що крапчаста сокира підходить мені більше всього". Молодий Франклін зробив висновок, що бездоганний характер має і свої незручності, адже він може викликати заздрість і ненависть, що доброзичлива людина повинна допускати в собі наявність декількох недоліків, щоб потребувати моральної допомоги з боку своїх друзів.

Спочатку список чеснот у Франкліна нараховував дванадцять позицій. Але один із його друзів по–дружньому йому повідомив, що всі вважають Франкліна гордовитим і що ця гордовитість часто виявляється в бесіді, що він не задовольняється своєю правотою при обговоренні того чи іншого питання, а тримає себе владно і виклично. Наведені приклади переконали Франкліна, що це дійсно так. Він вирішив позбутися цієї вади, або дурості.

Просвітитель взяв за правило уникати прямого заперечення поглядів інших, а також самовпевненого відстоювання свого погляду. Він навіть заборонив собі вживати будь–які слова чи висловлювання, що передають тверду думку, наприклад, "звичайно", "безсумнівно" і т.д.; замість них він вживав такі вирази, як "я вважаю", " думаю" або "мені так здається в даний момент". Коли інші стверджували таке, що здавалось йому помилковим, він відмовляв собі в задоволенні різко суперечити і негайно доводити абсурдність їх стверджень. Франклін починав свою промову із твердження, що за певних умов і за відомих обставин ця думка була б правильною, але в даному випадку йому здається або уявляється, що справа виглядає інакше. Скоро він упевнився в перевагах такої манери: його бесіди з іншими людьми стали проходити приємніше. Скромна манера висловлювати свої думки приводила до того, що їх швидше сприймали, вони викликали менше суперечок; якщо з’ясовувалось, що він помилявся, це завдавало йому менше прикростей; якщо ж він мав рацію, йому було легше переконати інших відмовитись від помилкових поглядів. Така манера поведінки, до якої Франклін привчав себе спочатку силоміць, стала, нарешті, легкою для нього і звичною. На думку самого Франкліна, саме ця звичка відіграла важливу роль у тому, що його співвітчизники досить рано стали рахуватися з його думкою.

Іншою видатною постаттю американської соціальної думки епохи Просвітництва був Томас Джефферсон (1743–1826), який походив із сім’ї заможного віргінського землевласника. У дитинстві він одержав різнобічну освіту. У двадцятишестирічному віці був обраний депутатом Віргінської законодавчої асамблеї, де перебував протягом 6 років (1769–1775). Джефферсон виступав активним учасником визвольного руху колоній, війни за незалежність США (1775–1783). У 1775 р. був обраний депутатом Континентального конгресу, що прийняв 4 липня 1776 р. історичне рішення про відокремлення північноамериканських колоній від Англії. Автором "Декларації незалежності" був саме Томас Джефферсон.

Джефферсон дотримувався ліберальних традицій античної і сучасної йому західноєвропейської літератури. Він вивчав Локка, Бекона, Руссо, Кондорсе. Але його погляди відображали й історичний досвід самих американських колоній, їх власні демократичні традиції, які склалися більш ніж за півтора століття. Джефферсон сповідував філософію нової епохи і молодого народу – епохи і народу, які ще не досягли зрілості, але вже прокладали шлях від першого досвіду до нових досягнень.

У травні 1784 р. Конгрес призначив Джефферсона уповноваженим для ведення переговорів з європейськими країнами про укладання з ними торгових договорів. У 1790–1793 рр. він займав пост державного секретаря в першому уряді Джорджа Вашингтона. У 1796 р. був обраний віце–президентом, згодом у 1800 і 1804 рр. на два терміни – Президентом США. Намагався проводити політику компромісу, примирення інтересів різних верств суспільства.

У Декларації незалежності Сполучених Штатів – видатному документі демократичної соціально-філософської думки ХVІІІ ст. – Джефферсон чітко сформулював положення про те, що всі люди створені рівними і наділені Творцем певними і невід’ємними правами, серед яких – право на життя, на свободу і на прагнення щастя; для забезпечення цих прав люди створюють уряди, справедлива влада яких ґрунтується на згоді тих, ким керують, у випадку, коли будь–який державний лад порушує ці права, то народ має право змінити його або скасувати і встановити новий устрій, заснований на таких принципах і організуючий управління в таких формах, які повинні найкращим чином забезпечити безпеку і благоденство народу.

Важливою є думка Джефферсона про розподіл влади. Він вважав, що уряд стає хорошим не в результаті консолідації чи концентрації влади, а в результаті її розподілу. Коли б вказівки про те, коли сіяти і коли жати, надходили до нас із Вашингтона, то ми скоро залишились би без хліба. Саме завдяки послідовному розподілу відповідальності, яка йде від загальної до конкретної, можна найкращим чином забезпечити контроль за виконанням справ для загального блага і процвітання.

У "Нотатках про штат Віргінія" Т.Джефферсон накреслив принципові вимоги до організації освіти, наголошуючи, що дітям у школах насамперед слід викладати грецьку, римську, європейську й американську історію. Крім того, в їх умах можна утвердити перші основи моральності – ті, які в подальшому, у міру того, як їх погляди будуть міцніти і розвиватись, зможуть навчити їх досягати найбільшого щастя, показуючи, що воно залежить не від умов життя, в яких вони опинилися за велінням долі, а завжди є результатом чистої совісті, міцного здоров’я, працьовитості й свободи у всіх справедливих намаганнях.

Джефферсон детально обґрунтовує думку про необхідність історичних знань. Даючи знання про минуле, історія дозволяє людям робити висновки про майбутнє; вона дає їм можливість користуватися досвідом інших часів й інших народів, вона робить їх суддями вчинків і помислів людей; вона учить розпізнавати честолюбство, під якою б маскою воно не ховалось і , розпізнавши його, зривати його замисли.

Американський мислитель висловив важливу думку про значення освіти народу для функціонування демократичних засад суспільства. Тиранія, корупція процвітають там, де панує неуцтво, неосвіченість. Будь–який уряд деградує, якщо він контролюється тільки правителями народу. Саме народ є єдиним надійним охоронцем влади та уряду. І щоб зробити людей надійними, необхідно певною мірою удосконалити їх свідомість. Це, звичайно, не все, що необхідно, хоча й істотно важливо. Всі люди мають впливати на уряд. Джефферсон виступав за толерантне ставлення до різних релігій, відмову від примусових заходів у цій сфері, за необхідність заохочувати вільний пошук істини.