Питання для самоконтролю

1. У чому полягає основна ідея книги Т.Мора "Утопія"?

2. Чому мислитель пропонував відмінити приватну власність?

3. Чому в утопічній державі Мора праця була обов’язковою?

4. Яка роль у суспільній моделі Мора відводилась фізичній та розумовій праці?

5. Яку модель шлюбно–сімейних відносин пропонував Т.Мор?

6. На чому ґрунтувалось общинне життя громадян "Міста Сонця" Т.Кампанелли?

7. У чому полягали особливості принципу органіцизму Кампанелли щодо суспільства?

8. У чому він вбачав астральну залежність людини?

9. Яку роль в управлінні державою Кампанелла відводив спеціалістам і який розвиток ця ідея набула у ХХ ст.?

10. Якими бачив мислитель шлюб і сім’ю в його ідеальній державі?

11. Якій формі виховання Кампанелла надавав особливого значення?

12. Як у цілому можна охарактеризувати роль соціальної утопії в моделюванні суспільних відносин?

Тема 5. Вчення про суспільство, державу у творах ст.Оріховського

Визначною постаттю в культурі доби Відродження був історик, філософ Станіслав Оріховський–Роксолан (1513–1566). Він народився в с. Оріховці Перемишлянської округи Руського воєводства. Початкову освіту здобув у Перемишлі. Потім навчався у Краківському (з 1526 р.), Віденському (з 1527 р.), Віттенберзькому (1529 р.), Падуанському (1532), Болонському (1540) університетах, удосконалював свої знання у Венеції, Римі, Лейпцигу.

Учителями Оріховського були Олександр Брасікан (відомий австрійський гуманіст, професор Віденського університету), Р.Амадей (професор в університетах Болонії, Падуї, Риму), Л. Боккадиферро (професор Болонського університету), відомий німецький гуманіст Мелáнхтон та реформатор Мартін Лютер, який на час навчання поселив здібного юнака у власному будинку. Неабиякий вплив мали на Оріховського твори Е.Роттердамського (1469 – 1536).

У 1543 р. після сімнадцятирічного перебування за кордоном Оріховський повернувся до Перемишля, де брав активну участь у гуманістичному русі. Найвизначніший його твір – "Про турецьку загрозу" – дві промови, видані в Кракові 1543 і 1544 рр. У них піднімається актуальне на той час питання – згуртування європейських народів проти турецької експансії. Саме тому твір "Про турецьку загрозу" користувався великою популярністю в Європі протягом тривалого часу. Про це свідчить той факт, що він перевидавався у багатьох західноєвропейських містах: Базелі (1551), Франкфурті (1584), Римі (1594, 1663) та інших містах. Заслуговують на увагу також такі твори: "Про целібат", "Відступництво Риму", "Напучення польському королеві Сигізмунду Августу", "Хроніки" та ін. Цікавим є й менші його твори – листи, діалоги, памфлети та промови на різні теми. Свій багатогранний талант оратора, публіциста, філософа, історика Оріховський виявив у багатьох сферах духовної культури. У Західній Європі Оріховського називали "українським (рутенським) Демосфеном" та "сучасним Цицероном".

Важливим науковим та культурним набутком епохи Відродження та Нового часу стала теорія природного права, елементи якої зустрічаються ще в стародавніх філософів (стоїків, Аристотеля), а також у мислителів епохи середньовіччя, які розглядали природне право як різновид божественного закону. Таке розуміння права слугувало обґрунтуванням феодального правління. Носії нової, буржуазної ідеології вкладали в поняття природного права інший, ніж античні та середньовічні вчені, зміст: вважали, що воно існує незалежно від божої волі. Ідея природного права активно використовувалась у XVІІ – XVIІІ ст. для критики феодальних порядків як таких, що суперечать природній справедливості. Тим більше цікаво, що ще в середині XVI ст. ідеї природного права розробляв і пропагував Ст. Оріховський, який написав навіть брошуру "Про природне право", де, за деякими свідченнями, висловив прогресивні ідеї для свого часу. Але ця робота до нашого часу не дійшла. Тому сьогодні про погляди мислителя на природне право можна говорити тільки на основі тих його висловлювань, які зустрічаються в інших його творах.

Природне право (закон), на думку Оріховського, стоїть вище людських законів, тому останні в разі необхідності можна змінити. Він написав брошуру проти целібату (обов’язкової безшлюбності, запровадженої в ХІ ст. для всього католицького духівництва), всупереч забороні одружився і мав сім’ю. Жити у згоді із законами природи, вважав він, означає піклуватись про мир, згоду і спокій у суспільстві.

Відомо, що великого значення гуманісти надавали ідеї свободи особи, справедливого суспільного ладу, спираючись у своїх судженнях на теорію природного права. Особливо цікавило це питання Ст. Оріховського, який вивчав наявну в Польському королівстві форму правління і відносини між соціальними верствами.

Розробляючи свою теорію держави, Оріховський досконало вивчив теоретичну спадщину античних мислителів Платона, Аристотеля, Цицерона, а також Фоми Аквінського й Августина. Проте ідеї своїх попередників він використовує творчо, критично. Так, на думку згаданих двох християнських авторів, держава є знаряддям для реалізації моральних і релігійних цілей індивіда. Оріховський всупереч їм твердить, що держава має свою власну мету. Основою виникнення держави, на його думку, є залежна від умов життя воля індивідів і уроджений інстинкт до суспільного життя.

Оріховський вважав, що існують такі дві причини виникнення держави: насамперед, уроджений наш недолік, який вимагає взаємної допомоги, а потім уроджена схильність одного до іншого, яка нас немовби "склеює", поєднує і всіх немов одним вузлом зв’язує. Держава має цілий ряд обов’язків щодо громадянина, власне її метою є гарантія права і життя кожного індивіда. Але останній має ще більші обов’язки перед державою: його діяльність повинна спрямовуватися передусім на інтереси держави. Отже, у Оріховського наука про державу тісно поєднується з етикою.

Гуманісти епохи Відродження відмовлялися від аскетичного світогляду середньовіччя і обґрунтовували мораль законами суспільства, а не догмами. Законові, який становить гарантію розвитку та існування держави, повинні підкорятися, на думку Оріховського, усі, навіть королі. Закон, як наголошував мислитель, – це душа і розум вільного королівства та його правитель – мовчазний, сліпий і глухий, а король – лише мова, очі й вуха закону, і він завжди вчиняє так, як велить закон. Закон у мислителя пов’язаний із державою і виступає, по–перше, як правові норми, що стоять на сторожі справедливості, по–друге, як обов’язковий чинник державної організації, по–третє, як такий, що разом із етикою творить основи державної організації.

Слід наголосити, що Оріховський одним із перших у європейській культурі став заперечувати божественне походження влади і держави, виступав проти підпорядкування світської влади духовній і за невтручання церкви в державні справи. Таким чином, він підійшов до проблеми держави зі світських, а не теологічних позицій, що було значним кроком на шляху до звільнення політичної науки від теології.

Заперечуючи керівну роль католицької церкви в державі, Оріховський висловлює компромісні й навіть протилежні думки. Беручи до уваги політичну ситуацію в країні, він заявляє, що "скіпетр держави король одержав, дякуючи волі божій", одночасно король у церкві має забути, що він король, там королівство єпископів, а не його. Водночас про священиків він говорив, що нехай вони хрестять і навчають людей у церквах, але не хазяйнують у країні.

У часи Ст. Оріховського, коли відбувався розпад феодалізму і розвиток буржуазних відносин, новий імпульс одержало вчення про походження держави через суспільний договір. Ця ідея, як відомо, зародилася ще в античні часи (коли робилися перші спроби природного пояснення явищ суспільного життя), але знайшла своє класичне завершення в працях ідеологів, що обґрунтовували боротьбу за владу в XVIІ – XVIІІ ст. Значний внесок у розвиток теорії суспільного договору зробили діячі епохи Відродження, які стверджували, що королівська влада дана не богом, а виникла внаслідок договору між людьми, які слухаються короля добровільно. Оріховський вважав, що король вибирається заради держави, а не держава виникає заради короля. Обов’язок короля – захищати своїх підданих від внутрішніх та зовнішніх ворогів. Король повинен турбуватися про тіло республіки, щоб воно було здоровим.

Король, на думку Оріховського, має турбуватися про те, щоб громадяни слухались його не за примусом, а добровільно. Як же цього досягти? Оріховський дає досить цікаву пораду – король має дотримуватись двох умов, по–перше, щоб під час правління він ні про що так не турбувався, як про благо громадян, по–друге, щоб громадяни були повністю впевнені в його мудрості, справедливості, а також у тому, що він перевершує їх мужністю. Цим король навчає громадян тому, щоб вони любили його і вірили йому. Того ж короля, який не має сенату або має його у вигляді "нікчемного натовпу людей", який використовує республіку у своїх потребах, Оріховський називає тираном, що турбується про однодумців, які "вміють тримати язик за зубами" (згадаймо правління Й.Сталіна, його наступників).

Незважаючи на те, що мислитель цитує висловлювання про державу Аристотеля, Платона та інших античних філософів, він не погоджується з давніми авторитетами. Наприклад, у Аристотеля дві основи виникнення держави – вища необхідність і свобода волі, у той час як в Оріховського – залежна від умов життя воля індивіда і вроджений інстинкт до суспільного життя.

В епоху Відродження формується етика громадянського гуманізму. (Перед сучасним українським суспільством так чи інакше також стоїть завдання формування етики посттоталітарного громадянського гуманізму). Основним принципом етики громадянського гуманізму був принцип загального блага (блага народу), головними ідеями якого були патріотизм, служіння державі, ідеї суспільної активності, що ґрунтується на підкоренні особистих інтересів громадян загальному благу. Про те, що благо народу є найвищим законом і ціллю державної влади, згодом скажуть Гоббс, Локк. Однак схожі ідеї зустрічаються у їх попередників, зокрема в Ст.Оріховського, який усупереч вченням Фоми Аквінського та Августина (на думку яких держава є знаряддя для реалізації моральних та релігійних цілей індивіда), писав, що метою держави є гарантія права і кóристі кожного індивіда, перед яким держава має низку обов’язків. Але громадянин, вважає Оріховський, має ще більше обов’язків перед державою: його діяльність повинна бути спрямована передусім на інтереси держави і суспільства. Погляди Оріховського на принципи служіння загальному благу особливо яскраво відобразились у "Напученні", де він зазначає, що король повинен турбуватись передусім про благо народу. "Коли нас вороги оточать із усіх боків і необхідно буде оборонятись, ти, як сторож і вождь, станеш нашим захисником. І доки будеш за всіх піклуватись, ми будемо спокійні за здоров’я дітей, дружин і за особисту долю".

Особливе місце в працях Оріховського відведено любові до батьківщини, патріотизму як вищої доброчинності. Він вважав себе сином українського (руського) народу, з великою любов’ю говорив про Україну ("Русь, руський край").

Принциповою умовою існування і розвитку держави Оріховський вважав освіту громадян, адже ніхто нічого не зробить корисного навіть у самому незначному мистецтві, якщо не буде вчитися. Це стосується й короля, який, на думку Оріховського, краще збереже вітчизну, її права і свободу, якщо буде мати необхідну освіту. Він висловлює свої думки щодо реорганізації старих шкіл, які необхідно з великою старанністю поновлювати, ставити в них вчителями не придворних слуг, сяючих пурпуром і тонким полотном, а людей вчених, завдяки яким молодь стане більш вченою і державі більш корисною.

Оріховський писав про працю на благо суспільства, яка, як він вважав, тісно пов’язана з моральним прогресом, давав поради, як утримати молодь від розпусти і розкоші : кожен юнак має пройти військову службу, щоб звикнути до праці й подолання труднощів. Через два з половиною століття після Оріховського один із засновників американської демократії Т.Джеферсон (1743–1826) сформулює положення, що освіта народу має принципове значення для функціонування демократичних засад суспільства.

Отже, суспільні погляди Ст. Оріховський стали певним етапом у розвитку європейського вчення про державу й суспільство, формулюванням концепцій буржуазних теорій держави і права в XVIІ – XVIІІ ст. Станіслав Оріховський у цьому питанні виявився попередником таких буржуазних мислителів, як Г.Гроцій, Т.Гоббс, Ж.Боден та ін. В Україні і в Росії ці ідеї пізніше розвивали діячі Києво–Могилянської академії, зокрема Ф.Прокопович, у бібліотеці якого знаходились праці Ст.Оріховського.