Питання для самоконтролю

1. Як у творах Б.Франкліна відображена ідеологія капіталізму та капіталістичного способу виробництва?

2. На які етичні правила підприємництва звертав увагу мислитель?

3. Як у працях Франкліна обґрунтовується необхідність і важливість створення раціонального способу розподілу матеріальних благ?

4. Яке значення мали праці просвітителя для подальших соціологічних досліджень щодо впливу ідеологічних, психологічних чинників на економічну поведінку людей?

5. Як Б.Франклін розглядав проблему самовдосконалення людини?

6. Як відповідно до теорії природного права Т.Джефферсон сформулював положення про рівність людей, гарантії забезпечення демократичності суспільства?

7. Яке значення він надавав проблемі урівноваження та розподілу влади?

8. Яку роль, на думку Джефферсона, відіграє освіта народу у функціонуванні демократичних засад суспільства?

9. Які принципові вимоги до організації освіти висував мислитель?

Короткий термінологічний словник

Авторитарний – (фр. аutoritaire – владний) – той, що ґрунтується на беззаперечному підкоренні владі.

Античний – (латин. antiquus – давній) – давній; той, що належить до давньогрецького, давньоримського світу.

Антропоцентризм – (грец. anthropo+centric – людина і центр) – погляд, за яким людина є центром і найвищою метою всесвіту.

Аристократія – (грец. aristocratia – влада найкращих, найзнатніших) – 1.Форма правління в стародавній Греції, стародавньому Римі та середньовічній Європі. 2.Переносно – вищий прошарок привілейованої соціальної групи.

Аскетизм (аскеза) – (грец. ascetic – добре навчений) – доктрина і практика крайнього обмеження потреб людини, відмова від життєвих благ і насолод для самовдосконалення або досягнення релігійного, морального ідеалу.

Відродження (Ренесанс) – (фр. Renaissance – відроджуюсь) – відродження мистецтва, літератури і науки в Західній Європі в ХІV – ХVІ ст., що супроводжувалось відкриттям заново ідей і праць античних письменників і розглядалось як відродження людського духу, поява сучасного гуманізму.

Географічний напрямок у соціології – натуралістичні вчення, які ви­знають головним у розвитку суспільства і народів їх географічне положення і природні умови.

Гуманізм – (латин. humanus – людяний, людський) – ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.

Детермінізм – (латин. determine – обмежую, визначаю) – принцип, за яким ніщо не відбувається без причини.

Економічна поведінка – система цілеспрямованих, взаємо­пов’язаних дій і вчинків, що їх здійснюють люди в соціальній і еконо­мічній сферах.

Звичай – встановлений спосіб поведінки, з яким пов’язані пев­ні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції з боку гру­пи людей чи всього суспільства.

Інституціалізація (латин. institutum – організація, лад) – процес виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових структур­них елементів суспільства.

Інтерес – усвідомлення особистістю власних потреб.

Клас (латин. classis – розряд, група) – угруповання людей на ос­нові нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їх життєві шанси, соціальні претензії та соціальні мож­ливості спільно діяти.

Конфлікт (латин. соnflictus – зіткнення) – соціальний процес, у якому індивід чи група прагнуть досягнення власних цілей (задоволен­ня потреб, реалізації інтересів) шляхом усунення, знищення чи підпо­рядкування собі іншого індивіда або групи із близькими чи ідентични­ми цілями.

Концепція (латин. сonception – сприйняття) – система поглядів на певне явище, основна ідея будь-якої теорії.

Культура (латин. сultura – догляд, освіта, розвиток) – соціально–прогресивна творча діяльність людей в усіх сферах буття і свідомості, спрямована на зміну дійсності, перетворення багатства людської іс­торії на внутрішнє багатство особистості, на всебічний і повний прояв та розвиток сутнісних сил людини.

Методологія (грец. меthodos – спосіб пізнання + logos – вчення) – 1.Вчення про методи пізнання й перетворення світу. 2.Сукупність прийомів дослідження, що їх застосовують у будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкта її пізнання.

Міф, міфологія (грец. myths –слово, сказання) ­– елемент культури, що з’явився на ранніх стадіях еволюції людства. Первісна міфологія відображала уявлення людей про природні та соціальні явища в образах богів і легендарних героїв. У сучасних умовах міфологія постає як важливий компонент суспільної свідомості (наприклад, в американському суспільстві важливу роль відіграє міф про суспільство рівних можливостей, "американська мрія"). Соціальні міфи освячують "споконвічні" питання влади і підлеглості, залежності й свободи, справедливості й нерівності тощо. Міфологія є потужним підсвідомим чинником духовної культури, зберігає традиції і пережитки, формує багато типів соціальної поведінки.

Натуралізм (фр. naturalisme, від латин. nаtura – природа) у со­ціології – напрям у соціології, представники якого прагнуть зрозумі­ти соціальне через біологічне, природне. Пояснює розвиток суспільс­тва різними природними чинниками – кліматичними умовами, гео­графічним положенням, біологічними і расовими особливостями лю­дей тощо.

Органічна школа в соціології – натуралістичні вчення, які роз­глядають суспільство як живий організм, а соціальну ди­ференціацію суспільства – як аналогічний розподіл функцій між різ­ними органами живого організму.

Особистість – усталений комплекс якостей людини, набутих під впливом відповідної культури суспільства, конкретних соціальних груп і спільнот, до яких вона належить і до життєдіяльності яких залучена.

Парадигма (грец. paradeigma – приклад, взірець) – теоретичні схеми, моделі, диспозиції, інші пізнавальні регулятиви, які служать еталоном, взірцем або напрямом при вирішенні проблем.

Підприємництво – особливий вид економічної діяльності, сутніс­тю якої є самостійне організаційно–господарське новаторство на ос­нові використання різних можливостей для випуску нових або існую­чих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, рин­ків збуту тощо з метою отримання прибутків і реалізації власної мети.

Позитивізм (фр. positivisme, від латин. positivus – умовний, по­зитивний) – філософська течія, представники якої єдиним джерелом знання вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, запе­речували пізнавальну цінність теоретичного мислення, філософських знань.

Політика (грец. politike – державна діяльність) – сфера відносин між соціальними суб’єктами (класами, соціальними групами, політич­ними партіями, окремими особами, національними спільнотами, дер­жавами) з метою здійснення (використання, розподілу, завоювання) політичної влади.

Право – формальний соціальний інститут, система встановлених, санкціонованих державою правил поведінки, загальнообов’язкових для населення і державних установ, захищена державою від пору­шень і спрямована на регулювання та охорону суспільних відносин і соціальних цінностей.

Праця – діяльність людини, спрямована на розвиток і перетво­рення ресурсів природи на матеріальні, інтелектуальні й духовні бла­га, необхідні для задоволення її потреб. Ця діяльність може бути доб­ровільною і примусовою (адміністративний, економічний примус) або в поєднанні добровільності й примусу.

Провіденціалізм (латин. рrovidentia – провидіння, передбачення) – розуміння причин суспільних подій як прояву провидіння, волі Бога.

Просвітництва епоха – період утворення ідей, які підготували Велику французьку революцію і які відрізнялися рішучою відмовою від традиційних способів мислення й соціальної організації, а також прагненням замінити їх вірою в здатність людського розуму визначати суспільну практику.

Протосоціологія (грец. protos – перший, латин. societas – суспільство, грец. logos – вчення, поняття) – історія соціологічних знань, елементи яких існували в системі нерозчленованого, злитого (синкретичного) суспільствознавства і філософії. Протосоціологія вивчає факти, здогадки, гіпотези, ідеї, концепції, емпіричні соціальні дослідження минулого, пов’язані з аналізом чи описом соцієтальних явищ, процесів, тенденцій, які безпосередньо входять до предметної сфери сучасної соціології.

Психологізм у соціології – методологічна орієнтація соціологіч­них шкіл, для яких характерне прагнення пояснити соціальні явища і процеси тільки на основі психологічних даних.

Середні верстви – сукупність суспільних груп, які займають про­міжне становище щодо основних класів суспільства.

Соціальна верства – сукупність індивідів, які зайняті економіч­но і соціально рівноцінними видами праці й одержують приблизно однако­ву матеріальну й моральну винагороду.

Соціальна група (спільнота) – відносно стійка, історично сфор­мована сукупність людей, об’єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

Соціальна ієрархія (грец. hieros – святий і arche – влада) – система послідовно підпорядкованих елементів, розташованих у по­рядку від нижчого до вищого, що характеризується нерівністю статусів, стосунків, влади, доходів, престижу та ін.

Соціальна організація – соціальна група, орієнтована на досяг­нення взаємопов’язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур.

Соціальна проблема – суперечлива ситуація реального життя, що має масовий характер і стосується інтересів соціальних спільнот, груп.

Соціальна роль – типова поведінка людини, пов’язана з її соці­альним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального се­редовища.

Соціальна стратифікація (латин. stratum – шар) – поділ суспільс­тва на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Соціальна структура суспільства – ієрархічно упорядкована су­купність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками і відносинами.

Соціальне (латин. socialis – товариський, громадський) – сукуп­ність певних ознак та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в сус­пільстві, явищ і процесів суспільного життя.

Соціальне відчуження – відносини між соціальним суб’єктом і будь–якою його соціальною функцією, що виникають внаслідок розри­ву з попередньою єдністю.

Соціальний інститут (лаг. institutum – організація, лад) – віднос­но стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склала­ся в певній сфері життєдіяльності суспільства.

Соціальний контроль – засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом норма­тивного регулювання.

Соціальний процес – послідовна зміна станів у соціальних сис­темах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці.

Соціальні відносини – самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб’єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

Соціальні зміни – перетворення, що відбуваються протягом певного часу в організації, структурі суспільства, мисленні, культурі, соціальній поведінці.

Соцієтальний (латин. societas – спільність, спільнота) – соціологічний термін, що вживається для опису відносин і процесів на рівні суспільства в цілому.

Соціоантропоморфний – (латин. societas – спільність, спільнота + грец.anthropos – людина + грец. morphism – форма, вид) – світогляд, за яким світ, функціонування суспільства тлумачились на основі властивостей людини та її роду. Все, що оточувало людину, – сонце, зорі, місяць, вогонь, вода, рослини, звірі, каміння, вітер та інше – бачилося живим, таким, що має душу. Соціальні норми ґрунтувались на етичних, а ті формувалися на основі соціоантропоморфних уявлень.

Суспільство – сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єд­нання людей, що склалися історично, мають спільну територію, за­гальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів.

Теорії бюрократії – у західній соціології концепції "наукового управління" суспільством, що аналізують функції і структуру організації. У ХХ ст. більше відома як теорія організації, що включає соціологічний і міждисциплінарний аналіз організаційної структури та динаміки соціальних відносин в організаціях.

Теорія еліт – соціально-філософські концепції, які стверджують, що наявність політичних еліт обов’язкова в сучасних складних суспільствах.

Теорія суспільного договору – розглядає державу як результат "договору", у якій кожна людина відмовляється від своїх власних "природних прав" в обмін на нові права відповідно до закону. Ця теорія стала підґрунтям розробки багатьох конституцій.

Тоталітаризм (фр. totalitarisme, від латин. totalis – весь, цілий) – режим, для якого характерні контроль держави над усі­ма сферами суспільного життя, фактична ліквідація конституційних прав на свободу, репресії; напрям політичної думки, що підтримує встановлення тоталітарних режимів.

Управління соціальне – свідомий цілеспрямований вплив на со­ціальну систему, організацію; інститут або процес, метою якого є при­ведення напряму і темпів їх розвитку та функціонування у відповід­ність з дією об’єктивних соціальних законів.