Питання для самоконтролю

1. У чому полягав принцип соборності суспільного життя за І.Вишенським?

2. У чому вбачав мислитель причини соціальної нерівності?

3. Що, на думку Вишенського, найголовніше в земному житті людини?

4. Який шлях досягнення рівності змалював мислитель?

5. Яку роль відіграє, на погляд Вишенського, високий рівень духовності в побудові справедливого суспільства і як можна досягти такого рівня духовності?

Тема 7. Соціологічне вчення т.Гоббса

Томас Гоббс (1588 – 1679) був сином сільського священика і селянки. Вже в дитячі роки чудово вивчив латинську та грецьку мови. Закінчив Оксфордський університет. Працював гувернером в аристократичній сім’ї У.Кавендіша (пізніше герцога Девонширського), з якою був пов’язаний усе життя. Кілька разів виїздив на континент, у Францію, Італію, де контактував із видатними діячами науки. Особливу роль у його світогляді відіграло знайомство з "Діалогом про дві системи світу" Г.Галілея, а потім і самим автором. Ще більш постійні зв’язки він мав у Парижі з П.Гассенді, Р.Декартом. Під час Англійської революції був прихильником монархії, внаслідок чого з 1640 по 1651 рр. перебував в еміграції у Франції. Тут у нього остаточно визрів план його соціально–філософської системи, названої ним "Основи філософії", яка була задумана в трьох частинах – "Про тіло", "Про людину", "Про громадянина". Політичні події спонукали його почати здійснювати свій задум із третьої частини, із твору "Про громадянина". Після приходу до влади Кромвеля Гоббс повертається на батьківщину, пориває зв’язки з роялістською партією. У 1651 р. він опублікував англійською мовою найбільший свій твір "Левіфан, або матерія, форма і влада держави церковної та громадянської". У 1655 р. він публікує першу частину своєї філософської системи – працю "Про тіло", що трактувала питання методології, гносеології, логіки та фізики . Друга частина системи, "Про людину", з’явилась у 1658 р.

У подальші роки в житті Гоббса були значні труднощі. Після смерті Кромвеля (1658) відбулася реставрація влади Стюартів, англіканська релігія знову стала офіційною релігією королівства, посилилась влада церковних діячів. Тим часом автор "Левіафану" систематично виступав проти цього. Звідси пішли заборони на публікацію творів Т.Гоббса, і він був змушений всіляко підкреслювати свою лояльність до королівської влади, пом’якшувати свої критичні зауваження щодо дій духовенства. Помер Т.Гоббс на 92 році життя.

У соціологічній концепції Гоббса людина є проміжною ланкою між природою та суспільством. З одного боку, вона є складне тіло природи, а з іншого – конструктор штучних соціальних тіл, тобто людина постає "штучною", складеною, подібно до механізму, із різних частин за своїми функціональними призначеннями. Гоббс намагається шляхом "дедукції із природи, потреб і намірів людей" теоретично обґрунтувати соціальні закономірності.

На думку Гоббса, люди рівні від природи. Природа створила людей рівними щодо фізичних і розумових здібностей, адже хоча ми і спостерігаємо інколи, що одна людина сильніша або розумніша за іншу, однак у сукупності виявляється, що різниця між ними не настільки велика, щоб одна людина, спираючись на неї, могла претендувати на яке–небудь благо для себе, а інша не могла би претендувати на нього у зв’язку з цим же. Але озлоблених людей цілком можна порівняти з дикими тваринами. Людина, на думку Гоббса, є більш хижим і жорстоким звіром, ніж вовки, ведмеді та змії, тому що заради задоволення своїх майбутніх потреб, які вона здатна передбачити, готова на все, не зважаючи ні на що. Справа доходить до того, що людям стає неприємним споглядання чужого щастя і, навпаки, є приємним нещастя своїх товаришів. Пристрасті та розрахунки на вигоду штовхають людей на будь–яку зраду, в тому числі зраду істині, і якщо це кому–небудь вигідно, то він буде заперечувати навіть давно доведені геометричні теореми.

До цього емпіричного опису наслідків невгамовності потреб і бажань Гоббс додає елементарні принципи руху будь–яких тіл, намагаючись здійснити на основі висновків, що витікають звідси, "синтез" держави. Людина прагне не мирного співжиття із собі подібними, а до володіння благами і до могутності влади. Але це виникає, згідно з Гоббсом, із "зусилля" та "пориву" до самозбереження, властивих і всім іншим тілам у їх рухах і взаємодіях. Найбільшим із всіх благ є самозбереження. Адже природа влаштувала так, що всі хочуть собі добра.

Далі філософ висловлює припущення про основні причини конфліктності в суспільстві, які походять із людської природи. Він пише про те, що ми знаходимо в природі людини три основні причини війни: по–перше, суперництво, по–друге, недовіра, по–третє, жадоба до слави. Перша причина примушує людей нападати одна на одну з метою наживи, друга – з метою власної безпеки, а третя – з міркування честі. Люди, що спонукаються першою причиною, застосовують насилля, щоб зробитися господарями інших людей, їх дружин, дітей, худоби; люди, охоплені другою причиною, застосовують насилля з метою самозахисту; третя ж категорія людей вдається до насилля через дрібниці подібні до слова, посмішки, прояву неповаги до їх чи їх рідні.

Як і всім тілам, людині властиве відштовхування від інших речей – вона віддаляється від усього того, що несе їй шкоду. Власне кажучи, відштовхування від шкідливого і тяжіння до корисного або корисливого – це дві сторони одного процесу: люди, відштовхуючи від себе інших людей, намагаються "відштовхнути" від них їх майно, відібрати і захопити його, пам’ятаючи, що багатство корисне, якщо воно велике. Гоббс наводить приклад, що громадянська війна середини ХVІІ ст. в Англії була війною через питання життєвих благ, через власність, а не тільки через питання політики та віри.

Гоббс цікавиться казуальним механізмом основи цих процесів. Він доходить висновку, що випадковостей в об’єктивному розумінні немає, все необхідне. Свободи волі не існує, адже воля визначена мотивами, а мотиви потребами та знаннями про те, яким засобами ці потреби можна задовольнити. Інакше говорячи, людина уподібнюється заведеній дзизі, яка, якби володіла свідомістю, могла би заявити, що вона крутиться "вільно". У принципі це є фаталістична позиція, яку через століття активно розвивали французькі матеріалісти, але Гоббс намагався відмежуватись від небажаних наслідків фаталізму. Безроздільне панування необхідності не заперечує боротьби мотивів і вибору, кáраності злочинців за їх діяння, можливості порадами та переконаннями змінити поведінку даної людини і т.д. Гоббс підходить до формули "свобода є усвідомлена необхідність".

Повертаючись до того, що Гоббс звів стосунки людей до стосунків корисливості й оголосив войовничий егоїзм власників природженою якістю людини взагалі, звернемо увагу й на інше – пізніше Ч.Дарвін переніс це поняття на світ природи як "боротьбу за існування", після чого соціал–дарвіністи кінця ХІХ ст. перенесли його назад на соціальні відносини, екстраполювавши на всі сфери суспільного життя.

Отже, в умовах природного стану "анархії та взаємної ворожості", коли існувало "право" кожного замірятися на життя інших осіб , для регулювання дій людей потрібна якась сила.

Висновки Т. Гоббса про людську природу, мотивацію вчинків, проблему свободи продовжуються міркуваннями, узагальненнями про суспільну організацію. У зв’язку з приблизною рівністю можливостей людей все більше згущаються хмари над головою кожного індивіда, небезпека для життя зростає. Ця теза дуже характерна для антидемократичних установок Гоббса: чим більше "рівності", тим більше бід та горя. Люди перебувають у стані загальної нестабільності, замість власності в них з’являється тільки "невпевненість", "невизначеність", і їх "право" на володіння всім перетворюється на мильну бульбашку, тому що його неможливо реалізувати. Людей охоплює страх за своє життя, що спонукає їх до роздумів над засобами для свого порятунку, і вони приймають рішення перейти в "громадянський", тобто суспільний стан – укладають суспільний договір.

Теорія суспільного договору ґрунтується на такій схемі: закони природи розвивають у людей інстинкти самозбереження та егоїстичні потреби, їх жорстоке зіткнення призводить до того, що людей охоплює страх, і це примушує, нарешті, прийняти розумне рішення.

Розглянемо детальніше механізм переходу до суспільного стану, який охарактеризував Гоббс. Люди уклали суспільний договір не заради якихось високих ідеальних мотивів, а заради своєї вигоди. У цьому пункті Гоббс слідує за Епікуром. Людей схилили до суспільного життя безліч гірких уроків минулого і тільки згодом – також виховання. Але поява цієї схильності була визначена характером "людської природи", а в кінцевому рахунку перехід до соціальності випливає із законів природи взагалі, природна необхідність вивела людей із глухого кута тваринних стосунків.

Таким чином, боязнь один одного примусила людей створити суспільство, а отже, державу та урядову владу, і підкорятись ним. Полум’я пристрастей ніколи не просвітляє розуму, але вони можуть підштовхнути його до пошуків правильного, мудрого рішення. Природна необхідність втілилась потім у прийнятті такого рішення і в активній дії, що завершилась переходом до нового стану. У відповідь на диктат зовнішніх обставин людина стала соціальною істотою. Спочатку це виявилося в активному процесі створення мови як знакової системи, яка потім надала можливість укласти договір. Гоббс стверджував, що саме знакова діяльність породила в людині людське, саме обмін інформацією, а не праця перетворив первісну людину на людину соціальну, цивілізовану. На думку Гоббса спільна праця людей виникає тільки пізніше, під егідою державної влади. Із цієї концепції випливає й інший висновок: природна людина неминуче відкидає своє попереднє буття, робить себе іншою, неприродною істотою.

Гоббс вважав, що суспільний договір був реальністю тільки в момент його укладання, коли люди домовлялись про спільну передачу ними своєї свободи державі, тобто уряду. Відбувається перетворення свободи в процесі її відчуження: із анархії, що стає все більш тяжкою для людей, вона трансформується в самостійність дій державного механізму, а самостійна природа людини відчужує себе в підданого, підкореного князю, правителю. Між свободою природного стану та регламентацією стану суспільного лежить дуже короткочасний стан переходу, " стрибка", якщо вживати діалектичний термін, із першого до другого.

У ситуації переходу від природи до суспільства люди користуються свободою прийняття колективного рішення, якої вони не мали раніше і яку вони втратять відразу ж після того, як тільки це рішення буде ними прийняте. Тільки в такій короткочасній ситуації "натовп" людей конституюється в єдине суспільство для того, щоб, передавши владу уряду, розпастись на безліч підкорених підданих, які знову втратили безпосередні зв’язки один з одним. Народ, будучи джерелом влади, стає потім її органом.

У соціологічній структурі Гоббса відсутнє поняття договору між народом та урядом. Влада передається першим останньому без будь–яких умов та без права денонсації договірного зобов’язання. Таким чином, народ не є суверен. Вся повнота суверенних прав дістається уряду і навіть конкретніше – правителю. Саме він, згідно з Гоббсом, має і повинен бути безроздільним і нікому непідзвітним носієм державної волі. Йому належить як законодавча, так і вся інша влада (виконавча, судова, зовнішньополітична тощо), оскільки розподіл влади, з погляду Гоббса, неминуче веде до громадянської війни. Учений допускав як верховну державну владу і республіканській уряд, але за однієї неодмінної умови, що він керує чітко, без коливань, як "єдина особа". Але все ж найпридатнішою формою правління він вважав монархію, тому що на її боці міць, авторитет і рішучість, з яким співвідносяться покірність та старанність народних мас.

Побудова держави в Гоббса уподібнюється будові живого організму. Суверен – це його душа, чиновники – нерви та сухожилля, виконавчі та судові органи – суглоби, тайні агенти – очі держави. Органічні порівняння продовжуються в тому, що нагороди та покарання називаються нервовими імпульсами, що йдуть від " голови" держави до її членів, а гроші є " суспільною кров’ю", причому згідно з меркантилістською доктриною, слід турбуватись про "повнокров’я" державного тіла. І, нарешті, ще одне порівняння, точніше цикл порівнянь: громадянський мир у державі – це здоров’я, і вона (держава), маючи досить сил, насаджує всюди своє потомство, тобто колонії, а заколот, що переростає в громадянську війну, означає хворобу, за якою йде бісівське безумство, розпад, загибель. І взагалі, нормально функціонуюча держава – це священна тварина, земний " смертний Бог", а держава, яка роздирається протиріччями, – хвора тварина, охоплена озвірінням, свого роду " сатана". Таким чином, "Бог" може перетворитись на "сатану".

Гоббс вважав будь–який організм, у тому числі просто людину і "людину штучну", тобто "організм суспільний", механізмом. Не механізм наслідує природі, а навпаки, природу можна розуміти тільки як аналогію з її механізмом. Коли мова йде про соціальну природу, – вона є механізм, створений "механіками" – людьми, і регулюється через знакові зв’язки. Держава – це доцільно влаштований громадянами "політичний автомат".

Людська цивілізація, за Гоббсом, заснована на продовженні, але в той же час на докорінній метаморфозі страху, який примушує людей вдаватися до стосунків, що формують цивілізацію. Якщо раніше люди побоювались один одного, тремтіли за своє життя та власність, то тепер вони страшаться ними ж поставленого над собою правителя: він установлює громадянський мир, але за допомогою застосування військової сили проти тих, хто його порушить. На зміну одним небезпекам приходять інші – людям загрожують не рівні їм співгромадяни, а могутній суверен, який стоїть над ними.

Суспільний договір через державу, її установи, систему соціальних інститутів, санкцій забезпечує громадянам реалізацію їх інтересів і потреб навіть егоїстично–особистого характеру, оскільки створює умови для самозбереження через громадянський мир, охороняє власність кожного громадянина, забезпечує всім і кожному рівні громадянські права, забезпечучи, таким чином, закони природного права.