66. Організація державного управління у сфері науки
67. Загальна характеристика державної політики у сфері культури
14 лютого 1992 р. Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про культуру, які визначають правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в Україні, регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на реалізацію суверенних прав України у сфері культури, відродження і розвиток культури української нації і культур національних меншин, які проживають на території України, забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості, реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей, соціальний захист працівників культури, створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури. (втатив чинність)!!!
Пріоритетні напрями державної політики у сфері культури визначаються цільовими державними програмами, які затверджуються Верховною Радою України. Держава у пріоритетному порядку створює умови для:
• розвитку культури української нації та культур національних меншин;
• збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища;
• естетичного виховання дітей та юнацтва;
• здійснення фундаментальних досліджень у галузі теорії та історії культури України;
• розширення культурної інфраструктури села;
• матеріального та фінансового забезпечення закладів, підприємств, організацій та установ культури.
Держава гарантує необхідні асигнування на розвиток культури в розмірі не менше восьми відсотків від національного доходу України, здійснює політику пільгового оподаткування у сфері культури.
Суттєвим кроком розвитку законодавства про культуру стало прийняття законів України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992 р.), «Про телебачення і радіомовлення» (1993 р.), «Про Національний архівний фонд і архівні установи» (1993 р.), «Про музеї та музейну справу» (1995 р.), «Про інформаційні агентства» (1995 р.), «Про бібліотеки та бібліотечну справу» (1995 р.), «Про видавничу справу» (1997 р.), «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» (1997 р.), «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» (1997 р.), «Про кінематографію» (1998 р.), «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» (1999 р.), «Про охорону культурної спадщини» (2000 р.), «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні» (2003 р.), «Про театри і театральну справу» (2005 p.).
68. Організація державного управління у сфері культури
69.Здійснення реєстраційно-дозвільних функцій у сфері культури.
Порядок заснування телерадіоорганізацій та ліцензування їхньої діяльності регулюється Законом України «Про телебачення і радіомовлення».
Юридична особа (суб'єкт господарювання), яка має на меті отримати (продовжити) ліцензію на мовлення, подає до Національної ради заяву про видачу (продовження) ліцензії за встановленою формою. За результатами розгляду заяви Національна рада приймає рішення про видачу (продовження) ліцензії або про відмову у видачі (продовженні) ліцензії. Ліцензія на мовлення видається не пізніш як у 10-денний строк після прийняття Національною радою рішення про видачу ліцензії за умови сплати ліцензійного збору і є єдиною законною підставою на право мовлення.
До суб'єктів видавничої справи належать видавці, виготовлювачі та розповсюджувачі видавничої продукції. Суб'єктами видавничої справи в Україні можуть бути: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав.
З метою обліку суб'єктів видавничої справи ведеться Державний реєстр видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції (далі — Державний реєстр), положення про який затверджується Кабінетом Міністрів України.
Без внесення до Державного реєстру діяльність у видавничій справі здійснюється:
• органами законодавчої, виконавчої, судової влади — для випуску у світ офіційних видань з матеріалами законодавчого та іншого нормативно-правового характеру, бюлетенів судової та арбітражної практики;
• підприємствами, організаціями, навчальними закладами, науковими установами, творчими спілками, іншими юридичними особами — для випуску у світ і безоплатного розповсюдження інформаційних, бібліографічних, реферативних, рекламних видань, видань, що містять нормативні акти з виробничо-практичних питань, службових та методичних матеріалів, документації для потреб статутної діяльності їх видавця, а також матеріалів на правах рукопису, що розмножені за допомогою технічних засобів.
Суб'єкти видавничої справи підлягають внесенню до Державного реєстру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Державній реєстрації не підлягають:
• законодавчі, офіційні нормативні та інші акти, бюлетені судової та арбітражної практики, що видаються органами законодавчої, судової та виконавчої влади;
• інформаційні матеріали та документація, що видаються підприємствами, організаціями, навчальними закладами і науковими установами з метою використання їх у своїй діяльності;
• видана за допомогою технічних засобів друкована продукція, не призначена для публічного розповсюдження, або машинописна, розмножувана на правах рукопису.
Державна реєстрація (перереєстрація) друкованих ЗМІ залежно від сфери розповсюдження здійснюється такими реєструвальними органами:
• загальнодержавної, регіональної (дві і більше областей) та/або зарубіжної сфери розповсюдження — Міністерством юстиції України;
• місцевої сфери розповсюдження — Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.
Свобода діяльності інформаційних агентств гарантується Конституцією України та чинним законодавством.
В частині регуляторних функцій Національна рада здійснює такі повноваження, передбачені законодавством України у сфері телерадіомовлення:
• ліцензування телерадіомовлення;
• ліцензування провайдерів програмної послуги;
• участь у розробці та погодження проекту Національної таблиці розподілу смуг радіочастот України і Плану використання радіочастотного ресурсу України у частині смуг радіочастот, виділених для потреб телерадіомовлення;
• розробку умов використання та визначення користувачів радіочастотного ресурсу, виділеного для потреб телерадіомовлення;
• забезпечення і сприяння конкуренції у діяльності телерадіоорганізацій усіх форм власності відповідно до вимог законодавства, створення умов щодо недопущення усунення, обмеження чи спотворення конкуренції в телерадіоінформаційному просторі;
• ведення Державного реєстру телерадіоорганізацій України.