Основні висновки

1. Соціальний розвиток передбачає структурну перебудову суспільства, зміну його соціетального типу. Він передбачає перетво­рення соціальних відносин, у т. ч. відносин власності, соціогрупової структури, характеру і способу функціо­нування соціальних орга­нізацій, інституційного порядку суспільства. Соціальний розвиток є історичною еволюцією соціальної системи або конкретного суспіль­ства від більш простих до більш складних форм його організації.

2. Соціальний розвиток є предметом дослідження соціальної фі­лософії та ряду інших соціальних, економічних і гуманітарних наук. Його можна розглядати як комплексну міждисциплінарну проблему. Со­ціологія досліджує його в межах своїх ідейно-теоретич­них можливостей в контексті власного визначення суспільства як об’єкта аналізу. Передусім її цікавить момент історичного розриву, перервності історичного процесу, пов’язана з цим певна соці­альна дезорганіза­ція і можливість виходу із неї шляхом стихійних чи організованих соціальних дій. Різні історичні типи соціології акцентують свою увагу на дещо різних аспектах даної проблеми.

3. До передумов розвитку відносяться географічне середовище, народонаселення і матеріальне виробництво. Географічне середо­вище – це сукупність природних засад існування як суспільства взагалі, так і певного конкретного суспільства. Це земля (земна кора), рослинний і тваринний світ, корисні копалини, водні ре­сурси, родю­чість ґрунту, клімат і т. д. Народонаселення – обсяг і густота на­селення на певній території, швидкість, інтенсивність і масштаб репродуктивного процесу. Матеріальне виробництво – соціально організований процес, завдяки якому відбувається перетворення зовнішньої при­роди в об’єкт суспільного спо­живання. Воно включає власне виробниц­тво, обмін, розподіл і споживання.

4. Вказані чинники є необхідні, але не достатні. Це сто­сується і матеріального виробництва. У контексті пропонованого підходу матеріальне вироб­ництво (ефективне, звичайно) є лише необхідною передумовою розвитку. Достатньою ж передумовою виступає соціокласова структура суспільства. Вона визначає природу основного класового конфлікту, який в той же час є основним конфліктом даного суспільства. Соціокласовий конфлікт зумовлює зміст центрального соціального конфлікту, спосіб його політичного і соціокультурного подання та розв’язання.

5. При такому підході постає можливість запобігти одночасно еко­номічному детермінізму марксизму і культурно-ідеологічному дете­рмінізму функціоналістської теорії. Економічний прогрес перестає автоматично, фатально, механічно і незворотно визна­чати роз­виток. Матеріальне виробництво створює для цього лише необхідні матеріальні передумови – соціальні нагромадження (не спожиту частку сукупного суспільного продукту). Подальше їх використання зале­жить від характеру соціокласової взаємодії. Соціальні нагромадження перетворюються у ресурси розвитку шляхом продуктивного інвестування в науку, культуру, освіту і технології. А духовна діяльність суспільства концентрується на визначенні історичної перспективи – імовірної, бажаної і приваб­ливої. У той же час пропонований підхід дозволяє запобігти обмеженості культурного детермі­нізму, що складає квінтесенцію фукціоналістської теорії. Вона зневажає наявними соціальними суперечностями, нехтує проблемою ре­альної владної залежності і панування, перетворює соціальні зміни виключно в об’єкт ді­яльності елітарних прошарків суспільства, об­межує співучасть у соціальній творчості основної маси населення, чим суттєво збід­нює соціологічний аналіз.

6. Пропонований підхід дозволяє, з одного боку, вийти в простір соціальних суперечностей, опозицій, боротьби і конфліктів. З іншого, вони обмежуються лише сферою історичності (боротьбою за контроль над використанням соціальних нагро­маджень, ресур­сів розвитку і визначенням культурної моделі майбутнього). Це передбачає соціальне примире­ння, законне подання і розв’язання соціальних конфліктів, протікан­ня їх у цивілізованих формах боротьби, що складає важливу передумо­ву для переходу до керо­ваного розвитку.

7. Завдяки такому зміщенню перспективи проблема розвитку виноситься із суто економічної сфери в область конфліктної соціальної взаємодії класів, рухів, політичних партій, соціальних організацій та інституцій. Розвиток стає об’єктом демократичного контролю, спра­вою основної маси народу.