Контрольні запитання, коментарі, тести і проблемні ситуації

1. Чи можлива теорія розвитку в соціології, що має на увазі вимоги останньої щодо емпіричної, статистичної та експерименталь­ної перевірки своїх понять і тверджень?

2. У звичайному вигляді кожна соціологічна теорія має більш-менш чітко виражений і окреслений предмет досліджень – деяку пред­метну сферу, фактичну ситуацію тощо. Як у такому випадку бути з соціологією розвитку, предметом дослідження якої виступає осо­блива реальність, – здатність чи нездатність суспільства до роз­витку?

3. Якщо соціальна філософія здатна окреслити, хоч і в досить абстрактному і загальному вигляді, історичну перспективу людства, то чи не досить цього для історичної практики? Чи не є в такому випадку соціологія розвитку “зайвою” дисципліною, котра не вно­сить нічого нового?

4. Якщо соціологія розвитку необхідна і корисна, то чим принципово відрізняється вона від соціальної філософії? А в чому спо­ріднена з нею?

5. У звичайному випадку соціологія орієнтується на певного споживача своїх здобутків: соціальну групу, організа­цію чи інститут. На кого орієнтується соціологія розвитку?

6. Науковість соціологія вбачає у здатності операціоналізувати поняття (знаходити їм емпіричне, статистичне чи експериментальне підтвердження). Як Ви можете операціоналізувати вже введені поняття: “соціальні зміни”, “соціальний розвиток”, “необхідні та достатні передумови розвитку”, “ресурси розвитку”, “механі­зми розвитку” та ін.?

7. Чи можна на основі змісту даного розділу визначити зда­тність суспільства до розвитку? Буде він об’єктивно неминучим чи лише теоретично ймовірним?

8. На основі яких даних можна відповісти на деякі запи­тання, що стосуються нинішньої ситуації в Україні:

– чи можливий соціальний розвиток в Україні в найближчій історичній перспективі?

– який тип розвитку може бути найбільш ймовірним? А який – найбільш бажаним?

– що б могли Ви запропонувати особисто для прискорення в Ук­раїні розвитку певного типу?

9. На основі отриманих знань запропонуйте вихід із нинішньої ситуації в Україні. Що саме тут передує, супроводжує, гальмує чи прискорює ро­звиток?

Коментарі і тести

Тема “Соціальний розвиток” є вступною до всієї роботи. Вона призначена окреслити коло тих проблем, які будуть надалі розглянуті, ввести вузлові по­няття, пояснити методологію ана­лізу, показати загальну логіку кон­цепції, що стане об’єктом подальшого вивчення. Труднощі тут близькі до тих, з якими зустрічаються суспільні науки взагалі. Вони полягають у тому, що немає таких простих вихідних понять, які б не потребували подальшого пояснення. Зробити ж це можна через ін­ші поняття, які самі потребують пояснення. Так створюється деяке замкнуте коло, де вихідні поняття можна зрозуміти через насту­пні, а на­ступні – через вихідні. У логіці це називають тавтологією. Аби її позбутися, розпочнемо наші міркування не з вихідного, а з основ­ного поняття. Ним у нашому випадку є “розвиток”.

Це поняття (“розвиток”) є досить вживаним у суспільних науках взагалі, у філософії – особливо. У соціології більш ужива­ним є інше поняття – зміни. Це робиться звичайно задля того, аби позбутися того ідеологічного та емоційного навантаження, яке несе на собі цей термін. Адже у більшості випад­ків під розвитком розуміють щось позитивне – досягнення суспільством бажано­го чи очікуваного стану. Недарма колишні колоніальні країни ввели в обіг стосовно себе назву “країн, що розвиваються”. Ця про­ста лінгвістична операція немовби одразу ж надає їм зовсім інший статус, вводить до кола гідних партнерів. Соціологія, прагнучи досягти максимально можливого наукового – неупередженого по­гляду, запобігає вживанню суджень і понять, які називаються “ціннісними” – такими, що пов’язані із суб’єк­тивним відно­шенням, із оцінкою. Вживання терміну “зміни” справді частково розв’язує ці труднощі, бо воно є більш нейтральним в ідейно-психологічному відношенні. Але при цьому залишається інша проблема – логічного характеру. Інтуїтивно зрозуміло, що по­няття “зміни” і “розвиток” різні за змістом. Хоч би тому, що у них різний зміст. Простіше кажу­чи, змін завжди більше, аніж розвитку. Цією мудрістю здорового глу­зду не можна нехтувати. Отже, розвиток – це якісь особливі зміни. У такому разі постає питання про специфіку тих змін, які ми називає­мо розвитком, про їх специфіку, критерії розмежування, переходи між ними.

Соціологія також відмовляється від того, щоб шукати за­кономірності, властиві всьому історичному процесу. Їх або немає, або вони носять надто абстрактний характер. Поняття розвитку є од­ним із тих, котрі претендують на всезагальне визначення смислу, суті та напряму історичних змін. Постає дилема: або від­мовитись від всезагального пояснення історії, або відмовитись від розгляду проблеми розвитку. Але дилема ця в принципі може розв’язуватися. Якщо попередньо визнати, що мова йде про певне конкретне суспільство, яке знаходиться на особливій фазі свого історичного руху і роз­гляд якого ми обмежуємо певними історич­ними, часовими межами. То­ді це поняття буде мати суто конкретний зміст і навантаження: мова йтиме про цілком реальні зміни із наперед заданими критеріями виз­начення і розрізнення, сто­сується воно конкретного простору і часу, проходить у відносно стислі історичні терміни. Розвиток у даному контексті не означає появи чогось такого, що є “кращим” за попереднє. Тут якраз дуже важко віднайти критерії. Але це не є те ж саме. Інакше б ніяких змін не відбувалося, тим більше це не можна було б назвати розвитком. Отже, це не просто сам по собі інший вигляд суспільства, а принципово або якісно інший. Однак з цим можна погодитись, ко­ли буде чітко визначена природа іншого, критерії і ознаки його розрізнення.

Щоб розібратися з колом цих проблем, пропонується провести се­мінар за наступним планом.

1. Розвиток: інтерпретація та операціоналізація поняття.

2. Фактори розвитку (географічне середовище, населення, ма­теріальне виробництво). Необхідні та достатні передумови розвитку.

З. Ресурси розвитку: наука, техніка, культура та освіта.

4. Проблема розвитку в контексті різних соціологічних підходів.

Переходячи до інтерпретації поняття “розвиток”, слід ще раз зважити на те, що в даному разі йдеться про соціологічний аспект проблеми. Не претендуючи на універсальний вжиток поняття, ми, щонайменше, зобов’язані ввести певні обме­ження. Зокрема, наголосити, що йдеться лише про промислово розвинені країни. Із цього зовсім не випливає, що ми заперечуємо саму можливість розвитку в інших типах сус­пільства. Ми лише відмовляємося ставити цю проблему, виходячи з того, що вона носить занадто універсальний, а тому важко розв’язу­ваний характер. Можна при цьому висунути робочу гіпотезу, що в ін­ших типах суспільства керований розвиток (на пошук моделі якого націлене наше до­слідження) неможливий чи малоймовірний. Але пе­ревірка такого припущення вимагає самостійної роботи. Пошук керованого розвитку, у свою чергу, вимагає певних обмежень. Він повинен здійсню­ватись мирним шляхом, при громадській злагоді, законному по­данні і розв’язанні соціальних конфліктів. А це значить, що їхнє існу­вання нами не лише допускається, але передбачається необхі­дністю. Хоч знову таки ми при цьому не стверджуємо, що будь-яке суспільство обов’язково має бути конфліктним або безкон­фліктним. Якщо безконфліктне суспільство насправді можливе, то в ньому соціальні перетворення будуть носити принципово інший характер. У нашому дослідженні ця ситуація не аналізується.

Ми також стверджуємо, що розвиток (у нашому розумінні, як під­контрольний суспільству процес) має бути обраним добро­вільно, тобто на нього має погодитись щонайменше пере­важ­на більшість суспільства. Отже, при його аналізі неабияке значення має вибір перспек­тивних ціннісних орієнтацій, бо тільки через відношення до них ми можемо переконатись про наявність або відсутність громадської зла­годи. Зрозуміло, що вибір таких орієнтацій (їх усвідомлення і втілення у соціальну практику) має супроводжуватись певною, пози­тивно спрямованою колективною активністю, організованістю і самоорганізованістю. Це зовсім не значить, що суспільство досягне ба­жаного ним стану, проте це гарантує послідовність кроків у цьому напрямі.

Слід також мати на увазі, що керований розвиток, природу якого ми прагнемо дослідити, є певною мірою нормативним (іде­альним) випадком. Із цього твердження випливає, що мають бути й інші, з нашої точки зору, ймовірні, але не бажані чи не найкра­щі варі­анти. У найбільш загальному вигляді їх можна позначити як насильницько-революційний і стихійно-еволюційний різновиди розвитку. Пе­рший випадок передбачає надмірну керованість, другий – її відсутні­сть. Надмірна керованість можлива при цілковитому одержавленні суспіль­ства і підконтрольності влади якійсь особ­ливій соціальній групі (кла­су, партії чи нації). Інколи нею може стати особлива конфесійна група. Революційно-насильницький тип розвитку передбачає також цілковите зни­щення вже створеного соціального порядку, що супровод­жується, в більшості випадків, громадянською війною і пов’язаними з нею витратами (матеріальних і людських ресурсів, порушення між­статевої і міжпоколінської рівноваги, падіння громадянської моралі і правопорядку та ін.). Стихійно-еволюцій­ний розвиток означає плавання за течією, без компаса, а інколи і без вітрил. Хоч вукінцевому випадку ситуація буде ближчою до соціальної деградації. Проте, якщо порівнювати їх між собою, то стихійний роз­виток буде більш поширеним, можливо, навіть більш виграшним, виходячи з усієї сукупності показників.

Із усього сказаного можна зробити висновок, що можливі два визначення розвитку: нормативне (суб’єктивно привабливе, бажане, те, яке шукається) і об’єктивне (ціннісно-нейтральне, безвід­носне до напе­ред заданих критеріїв). У більш нейтральному значенні ми надалі будемо називати розвитком будь-які корінні соціальні перетво­рення, такі, що торкаються самого існування певного суспільства: його суспільних відносин, у т. ч. форм власності, соціогрупової структу­ри, природи соціальних організацій, ін­ститутційного порядку, вреш­ті-решт, самої соціальної системи. Керованим же будемо називати такий розвиток, при якому суспільство добровільно обирає ціннісні орієнтації, має певну домовленість щодо їх очікуваної вартості, вкладу і здобутків найбільших соціальних груп, можли­вої винагороди при законній соціальній взаємодії учасників. Керований розвиток також передбачає компроміс, у тому числі класовий чи соціогруповий, баланс інтересів, громадську злагоду, домовленість сторін, хоч природа такої домовленості, як ми побачимо далі, завжди досить невизначена і хистка.

Виникає справедливе запитання про досягнення таких досить жо­рстких передумов. Довести це так само важко, як і заперечити. За­уважимо лише, що це тільки теоретична кон­струкція, деякий можливий варіант, а не зліпок з якогось конкретного досвіду. Головний аргумент полягає в тому, що це теоретично можливо. А тому може за певних обставин підтвердитися практикою. І нарешті – це знайшло певне підтвердження практикою промислово розви­нених країн. Але не якоїсь однієї із них, а їх сукупної практики, певною мі­рою відображеної та проаналізованої сучасною соціо­логічною теорією. Ця практика і досягнуті при цьому результати слугують зразками для наслідування інших країн.

Операціоналізація поняття розвитку є досить складною теоре­тичною процедурою. По суті, тут мають місце декілька взаємопов’я­заних проблем. Перша з них – визначення здатності суспільства до розвитку. Вона вирішується порівняно просто, бо значення тут мають лише необхідні передумови розвитку: географічне середовище, народонаселення і виробництво. Найбільш абстрактними передумовами є географічне середовище і народонаселення. В тому значенні, що більшість країн світу їх мають. Світовий стан­дарт науки і технології нині такий, що в принципі дозволяє вести селективну господарську діяльність у будь-якій точці земної кулі. Щоправда, має значення вартість нанесених при цьому витрат. При несприятли­вому географічному середовищі (важкий клімат, відсутні корисні копалини, не спри­ятлива для налагодження комунікацій земна кора та ін.) і неякісній структурі населення (надмірно висока або на­дмірно низька щільність, наявність значної маси непрацездатного населення, складна етнорасова структура та ін.) вартість вироб­ництва зростає і може стати надмірною. Але це буде справедливо переважно для слабо- і середньорозвинених країн. І тут в дію всту­пає більш важливий фактор – ефективність виробництва. Через його відсутність можливості для розвитку суттєво звужуються. Для такої країни налагодження ефективного виробництва і буде розвитком, тобто кроком вперед на шляху історичного поступу.

Стан виробництва має досить широку мережу емпіричних і статисти­чних показників. Сюди можна віднести рівень валового національного виробництва, отриманого національного прибутку (дуже важливий по­казник, бо свідчить саме про ефективність виробництва, котре ви­мірюється різницею між витратами і здо­бутками), виробництвом на душу населення (у вимірі твердої грошової одиниці), технологі­чною могутністю (вимірюється обсягом енерговитрат на одного пра­цюючого або рівнем споживаної енергії кожним жителем даної країни).

Емпірично чи статистично підтвердити достатні передумови роз­витку значно складніше. У рамках даної теми поки що цього і не вимагається. Тому можемо обмежитися загаль­ною констатацією: достатньою передумовою розвитку є наявність аде­кватної системи історичних дій. Більш конкретно це означає наяв­ність належної соціокласової структури (ідеальний випадок – наяв­ність керівного і протестуючого класів), привабливої культурної моделі майбут­нього, широкої мережі могутніх соціальних організацій, відповідного інституційного порядку, демократичного політичного режиму та ін., про що мова попереду. Кожен із елементів системи історичних дій має свої емпіричні і статистичні показники, які ми розглянемо далі.

Окрім розвитку, в даній темі аналізується ще ряд понять: географі­чне середовище, народонаселення (можна просто насе­лення), ви­робництво. Географічним середовищем ми називаємо су­купність природних передумов історичного процесу: клімат і грунт, характер земної кори (гори, рівнини, їх відношення у певній пропорції), водні артерії та басейни, флору і фауну, корисні копалини, родючість ґрунту. У сучасних умовах значення цього фактору мінімальне. Але в деяких особливих обставинах деякі речі можуть відігравати певну роль. Скажімо, наявність родючого ґрунту схиляє певне сус­пільство обрати сільськогосподарський напрямок господарювання, що певним чином позначиться на всій системі історичних дій. Осо­бливе значення у сучасних умовах відіграють корисні копалини. Вони можуть поліпшити процес виживання в умовах економічної кри­зи (наприклад, сучасна Росія у постсоціалістичний період її іс­торії); їх відсутність може затягти вихід із скрутного економічного становища (приклад – сучасна Україна). Хоч залежність тут не фатальна, вона може долатися вмілим господарюванням. До того ж економічний прогрес, на чому ми наполягаємо, є лише моментом, складовою розвитку.

Народонаселення – це такий фактор, який визначається якістю і кількістю людей, які проживають на даній території. Кількість на­селення у найпростішому вигляді визначається сумою тих індиві­дів, які населяють певну країну. Більш складним показником є щільність (густота) населення. Вона визначається сумою людей у відношенні до певної одиниці простору, найчастіше кількістю населення на ква­дратний кілометр. Ще більш складно виразити числовим показником якість населення. У найбільш простому вигляді її можна зобразити як вагу біологічно активного населення у зага­льній його структурі, тобто людей, скажімо, від двадцяти до п’ятдесяти років. Але біологічна активність може проявлятись у двох аспектах: демографічному і власне соціальному. Демографічна активність означає здатність до фізичного відтворення людей. У сучасних умо­вах вона в більшості випадків особливого значення не має. Соціаль­на активність не однорідна. Її можна розкласти на економічну, полі­тичну і соціокультурну. Кожна з них має найбільше значення, хоч визна­чається конкретним станом аналізо­ваного суспільства, характером його особливих історичних завдань. Але на один бік справи ми б хо­тіли звернути увагу. У контексті даних проблем особли­ве значення має соціотворча активність – готовність і здатність пе­вного населення до корінного перетворення своїх суспільних відносин.

“Виробництво” – це таке поняття, зміст якого визначається у більшості випадків обраною методологією аналізу. У найбільш простому і абстрактному вигляді – це процес освоєння людиною природи, завдяки чому природна річ стає об’єктом соціального споживання. Людина при цьому діє штучними знаряддями праці або технікою, а сам процес праці носить соціально організований характер.

Найбільш поширеними течіями в рамках загальносоціологічної те­орії є марксизм, функціоналізм та історичний акціоналізм (у кон­тексті проблематики, що тут розглядається). Тому є сенс роз­глянути тлумачення цього поняття (виробництва) у контексті різних соціологічних підходів. Для марксизму характерним є декі­лька визначень цього поняття. Іс­торично першим був підхід до вироб­ництва як до процесу відчуження: людини від праці, робітника від засобів виробництва, його мети, виробленого продукту від праці як особливої людської діяльності, від природи, у т. ч. приро­ди власних здібностей, від іншої людини. Ці погляди характерні для молодого Маркса. Для зрілого Маркса виробництво є насам­перед процесом експлуатації панівним класом підлеглого завдяки приватній власності на засоби виробництва. Ін­коли виробництво у марксизмі розглядалось і як процес відтворення існуючих суспільних відносин та творення нових, і як засіб подолання від­чуження, яке історично розпочинається з початком соціалістич­ної перебудови су­спільства.

У принципі, такі підходи можливі. Але з однією суттєвою поправкою. Виробництво є не лише відчуженням, експлуатацією, пригнобленням, творенням нерозв’язуваних суперечностей і т. д. При такому підході дуже важко позитивно розв’язати проблему розвитку взагалі, керовано­го розвитку зокрема. Панівному класові він не потрібен, хіба що як розвиток подальших передумов для експлуатації. Пригноблений же клас на нього не здатний, бо відчужений від праці, а з нею й від усього соціокультурного досвіду. Залишається одна надія – партія, що здатна на насиль­ницькі соціальні перетворення. Але насильницький розвиток є його далеко не кращим варіантом.

Функціоналізм розглядає виробництво як пристосування суспільст­ва до навколишнього середовища. Відповідно до цього весь історич­ний процес виглядає як пристосування суспільства до виробництва. А розвиток – як прогрес все більш досконалої адаптації.

Історичний акціоналізм прагне інтегрувати описані підходи в єдину методологію. Погоджуючись із функціоналізмом щодо адаптивно­го призначення виробництва, історичний акціоналізм разом з тим підкреслює, що це лише одна з його функцій. До того ж, не головна (у всякому разі, стосовно промислово розвиненого суспільства, мо­жливості до розвитку якого ми розглядаємо у першу чергу). Звичайно, виробництво є і відчуженням, і експлуа­тацією, і пригніченням, і т. д. Але акцент слід ставити не на тому, що зникає, а на тому, що з’являється. У цьому відношенні вироб­ництво є насамперед інстру­ментом подолання відчуження, засобом знищення експлуатації, просто­ром розширення свободи і росту якщо не щастя, то хоча б зручностей людського існування.

Історичний акціоналізм – і в цьому полягає його суттєва відмінність – виходить у прин­ципово нову сферу дослідження. Він вводить якісно нове поняття – соціальна праця. Нею називається робота людини над вдосконаленням своїх суспільних відносин. Цим принципово змінюється кут розгляду: центральною проблемою стає можливість розширеного соціального вироб­ництва, для якого матеріальне виробництво є лише підґрунтям.

Для кращого засвоєння матеріалу пропонуємо тести, вправи і проблемні ситуації до кожного розділу навчального посібника. У значній мірі це навчальний експеримент, спроба якось фор­малізувати зміст соціологічної теорії розвитку. Зрозуміло, що можливості до формалізації і вивчення матеріалу у вигляді задач і вправ у соціальних науках поки що скромніші, аніж у природничих. Тому не варто ставитись до нижче наведеного матері­алу як аб­солютного критерію Ваших знань. Вказаний матеріал – лише допоміжний засіб для вивчення пропонованої концепції розвитку та активізації творчого мислення.

Відповіді щодо розглянутих тут проблем в авторській інтер­претації подано у додатку № 1.

І. Допишіть відсутні терміни у нижче поданих твердженнях:

1. Необхідними передумовами розвитку є..........., населення, ............

2. Достатніми передумовами розвитку є.........., розвинена система історичних дій.

3. Ресурсами розвитку є ............, техніка, .............., освіта.

4. Найбільш загальними типами розвитку є стихійно-ево­люційний, ......................................................................

5. Джерелом розвитку виступає розв’язання...........................

6. Механізм розвитку визначається системою........................., наявними тут елементами і способами їх впорядкування.

II. Визначте своє ставлення до поданих нижче тверджень за трьохмірною шкалою оцінювання: згоден, не зовсім згоден, не згоден. Додайте кіль­ка власних пропозицій. Згрупуйте твердження і спробуйте їх концептуалізувати.

1. Розвиток є соціальним процесом.

2. Розвиток – це перетворення соціальних структур.

3. Розвиток – зміна соціальних відносин.

4. Розвиток – зміна суспільних відносин.

5. Розвиток – подолання соціальної дезорганізації.

6. Розвиток – зміна механізмів соціальної стратифікації.

7. Розвиток – якісне перетворення існуючої соціальної сис­теми.

8. Розвиток – досягнення більш задовільного стану суспільства за суб’єктивними критеріями.

9. Розвиток – досягнення структурно-функційної достатності суспільства (кількість наявних структур адекватна числу виконуваних функцій).

10. Розвиток – це технічний прогрес.

11. Розвиток є зменшенням числа правопорушень.

12. Розвиток зводиться до кращого задоволення матеріальних потреб.

13. Розвиток є зміною інституційного порядку суспільства.

14. Розвиток є корінним перетворенням існуючого суспільства.

15. Розвиток є переходом до іншої соціально-економічної формації.

16. Розвиток є збереженням існуючого суспільства через його консолідацію.

17. Розвиток означає створення прошарку власників.

18. Розвиток дорівнює мірі демократизації суспільства.

19. Розвиток означає ідеологічну переорієнтацію суспільства.

20. Розвиток є відновленням раніше існуючих порядків.

ІІІ. Оцініть, чи можливий розвиток у ситуації, яка харак­теризується наступними ознаками:

1. Ефективна економіка, справедлива винагорода, високий рівень спо­живання, демократичний політичний режим. Падає приріст населення, висна­жуються природні ресурси, низька соціальна активність, споживацька орі­єнтація діяльності, партії і профспіл­ки акцентують увагу лише на матері­альній винагороді.

2. Повна соціальна дезорганізація, з усіх інституцій в мо­більному стані знаходиться лише армія, демократія зводиться лише до організоваго тиску “знизу”, виробництво падає, соціогрупові конфлікти зростають, поширена організована злочинність, держава здатна лише на примусо­ву стабілізацію.

3. Виробництво падає, переважна більшість населення зубожіє, партії малочисельні і не впливові, незначні групи швидко збагачу­ються на неза­конній основі, організовані соціальні суб’єкти відсутні, деякі соціальні накопичення переміщаються за кордон, панує колективна апатія і глухе по­бутове роздратування, відсутній справедливий правопорядок, ефективне судочинство, і культурно-ціннісний консенсус, ресурси розвитку не виробляються, ритуальна, запозичена і наслідувальна демокра­тія, розгублений і фракційно розпорошений панівний клас.

4. Динамічна і ефективна економіка, еквівалентна винагорода, позитив­ний ціннісний консенсус, індивідуалістично спрямована соціальна актив­ність, могутні ресурси розвитку, матеріально орі­єнтована профспілкова ак­тивність, відсутні впливові політичні партії, поширені етнічно-расові конфлікти, розгалужена масова культура.