Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу

1. Опрацювати теоретичні основи лекційного матеріалу:

- Економічна сутність, види та форми вартості підприємства.

- Оцінювання вартості діючого підприємства: етапи, операції та методи.

- Методи оцінки вартості бізнесу суб’єктів підприємства.

- Розвиток вартісно-орієнтованого фінансового менеджменту

2. Побудувати структурно-логічну схему підходів до оцінки корпорацій з позиції економічних інтересів окремих суб’єктів ринку.

3. Зробити класифікацію форм та видів оцінки вартості підприємства.

4. Написати есе «Ринковий підхід до оцінки вартості підприємства», «Оцінка вартості за методом зіставлення мультиплікаторів», «Оцінка вартості бізнесу».

5. Написати есе «Вибір типу дивідендної політики підприємствами України», «Фактори дивідендної політики».

6. Підібрати законодавчу базу щодо дивідендної політики підприємств корпоративного сектору України.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягають особливості застосування дохідного підходу до оцінювання вартості підприємства?

2. Майновий підхід до оцінювання вартості підприємства?

3. Чим характеризуються метод зіставлення мультиплікаторів?

4. Які основні об'єкти методу порівняння продажів?

5. Чим характеризуються метод відносної вартості підприємства?

6. Чим характеризуються метод ліквідаційної вартості підприємства?

Література

Нормативно-правові акти: 1,4,5,6,7,8,12

Наукова та навчально-методична література: 1,8,9,11,15,30,34

Тема 10. Фінансова діяльність підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин

Мета роботи: поглибити знання щодо фінансової діяльності підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин

План вивчення теми

1. Основні види зовнішньоекономічних операцій у зовнішньоекономічній діяльності.

2. Фінансові ризики та способи їх уникнення.

3. Розрахунки у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

4. Державне регулювання зовнішньоекономічних операцій.

1. Основні види зовнішньоекономічних операцій у зовнішньоекономічній діяльності

У законодавчих актах України зовнішньоекономічна діяльність визначається як діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними , як на території України, так і за її межами. ЗЕД розглядають як один із аспектів зовнішньоекономічних звя’зків. Разом з тим, це самостійна діяльність підприємства, яка являється, з одного боку складовою частиною господарської діяльності підприємства,. а з другої – частиною його діяльності, котра здійснюється на іншому, міжнародному рівні, у взаємозв’язку з господарськими суб’єктами інших країн.

Загальновідомо, що близько 80% зовнішньоекономічних операцій припадає на здійснення торговельних операцій, які здійснюються з різними цілями ,що обумовлює їх розмаїття в ЗЕД.

До експортних операцій підприємств належать продаж товарів іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів, крім передавання майна суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності іноземному суб’єктові господарювання за кордоном як натуральної частки участі у формуванні статутного капіталу для спільної господарської діяльності.

Реекспорт товарів - продаж іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт товарів – це ввезення з-за кордону товарів, послуг, технологій, капіталу, цінних паперів для їх реалізації чи застосування на внутрішньому ринку. В основі імпорту лежить міжнародний поділ праці, природні умови (наявність мінеральних та сільськогосподарських ресурсів тощо), рівень розвику продуктивних сил. Обсяг імпортних операцій залежить від величини виручки, конюктури, валютних резервів країни. Крім того до імпортних операцій належить купівля (в т.ч. з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами ЗЕД в іноземних суб’єктів господарської діяльності без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

ЗЕД може бути побудована на формах зустрічної торгівлі між резидентами та нерезидентами: бартерні операції, кліринг, паралельні угоди, попередні та зворотні закупки, промислова кооперація. Необхідно відзначити, що розрахунки за ф’ючерсними та опційними угодами на всіх провідних біржах світу здійснюють суто на клірингових засадах, що означає форму безготівкових розрахунків за товари, послуги, цінні папери, за якої рівновеликі вимоги взаємно зараховують, а не зараховану суму оплачують звичайним порядком.

Найпоширенішою формою зустрічної торгівлі є товарообмінні (бартерні) операції. Регламентується Законом України від 23.12.98.№ 351-ХІV «Про регулювання товарообмінних (бартерних операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності». Вони оформлюються бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних( імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між резидентом України та іноземним суб’єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

До основних завдань фінансиста в процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій належать:

• вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація;

• здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та валютному ринку;

• оптимізація фінансових відносин з посередниками(брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховими компаніями та транспортно-експедиційними організаціями при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

• фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;

• визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

• податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

• оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;

• управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

2. Фінансові ризики та способи їх уникнення.

Особлива увага фінансових служб повинна концентруватись на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків.

Види ризиків, пов’язаних із ЗЕД:

• транспортні та складські ризики (ризик втрати чи ушкодження товару під час його транспортування);

• ризик зміни курсу валют, в якій здійснюються розрахунки (ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць);

• платіжні ризики;

• політичні ризики (заборона конверсії та переказу валюти з країни, мораторій чи заборона на виконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань інше).

Фінансисти можуть використовувати різні інструменти щодо нейтралізації ризиків. Це і страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні і складські ризики); хеджування валютних ризиків(люба схема, що дозволяє виключити або обмежити ризик фінансових операцій, пов’язаних з ризиковими цінними паперами); використання спеціальних форм розрахунків ,валютні кредити, валютно-цінові застереження.

Рівень ризиків суттєво знижується за правильно складеного зовнішньоекономічного контракту (згідно Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом МЗЕЗторгу України від 05.10.95р).

При укладанні контрактів застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені у 1953р., якими передбачено 13 умов поставки, що умовно розбиті на 4 групи.

ІНКОТЕРМС містить декілька варіантів вирішення таких типових питань, що викликають труднощі при тлумаченні і застосуванні договору:

• коли переходить право власності на товар;

• коли переходить ризик випадкової загибелі товару;

• хто зобов’язаний застрахувати товар і заплатити страховку;

• хто зобов’язаний організувати транспортування товару і заплатити за транспортування;

• хто зобов’язаний сплатити мита, податки, збори.

На сьогодні працюють правила Інкотермс-2000 (в порівнянні з Інкотермс-1990р. містить незначну кількість змін).

Зовнішньоекономічний договір (контракт ) – це належним чином оформлена угода двох (деяких випадках – кількох ) суб’єктів підприємницької діяльності – резидентів різних країн, спрямована на встановлення (зміну, припинення) їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Контрактом в обов’язковому порядку мають бути обумовлені:

• валюта ціни товарів, робіт, послуг, що експортуються (імпортуються), і загальна вартість (ціна) контракту;

• валюта платежу;

• фінансові санкції на випадок порушення умов контракту;

• форс-мажорні обставини, які є підставою для звільнення від фінансової відповідальності сторін;

• умови та форми розрахунків.

Валюта ціни – це валюта, в якій встановлюється ціна товару у зовнішньоекономічному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

Вона може бути виражена у валюті країни-експортера, країни-імпортера або в валюті третьої країни за згодою сторін. На практиці як валюта ціни найчастіше використовується долар США, бо саме в цій валюті фіксується більшість цін на товарних біржах країн світового співтовариства .

Валюта платежу – це валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів у зовнішньоекономічній угоді чи погашення міжнародного кредиту.

Вона може збігатися з валютою ціни контракту, а може й не збігатися. У разі незбігу валюти платежу з валютою ціни контракту важливим моментом експортно-імпортного контракту є визначення курсу, за яким буде проводитись перерахунок контракту в валюту платежу. Фіксація оплати в іншій валюті, ніж валюта угоди, є однією з форм запобігання валютному ризикові.