5. Розв'язання індивідуальних і колективних трудових спорів

Суперечності, що виникають між власником або уповноваженим ним ор- ганом, з одного боку, і працівником, з іншого боку, з приводу застосування за- конодавства про працю чи встановлення умов праці, при недосягненні згоди між власником-керівником і працівником називаються індивідуальними трудо- вими спорами.

Суперечності переростають у трудовий спір тоді, коли працівник не зміг урегулювати його безпосередньо з власником-керівником і звертається із зая- вою про задоволення своїх вимог (претензій) до органу, уповноваженого розг- лянути і вирішити спір, що виник. Індивідуальні трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах та районними (міськими) судами.

Комісія по трудових спорах (КТС) — це органи досудового розгляду спо- рів, які обираються загальними зборами чи конференцією трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менше 15 чоловік. Працівник може звернутися до КТС у тримісячний строк з дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. КТС зобов'язана розгля- нути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви у присутності працівника, який подав заяву, і прийняти відповідне рішення по суті трудового спору. У разі, коли працівник або власник-керівник не згоден з рішенням КТС,

він має право звернутися до суду за розв'язанням цього трудового спору, який остаточно вирішує індивідуальний трудовий спір. Законодавством про працю передбачаються підстави, коли працівник має право звернутися до суду за ви- рішенням трудового спору. Наприклад, за заявами працівників там, де КТС не обираються, про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення тру- дового договору, зміну дати і оформлення причин звільнення, оплату за час ви- мушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи тощо.

Відповідно до Конституції України працівник має право звернутися до

_{суду за вирішенням трудового спору, не звертаючись до КТС.}

Колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

- встановлення або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи змін колективного договору, угоди;

- виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; вико- нання вимог законодавства про працю.

Головною особливістю вирішення колективних трудових спорів є те, що вони вирішуються спочатку примирною комісією та незалежним посередником,

а по суті — трудовим арбітражем.

Тема 4. Основи сімейного права України

_{1. Поняття сімейного права.}

План

2. Права та обов'язки подружжя. Шлюбний договір.

3. Права та обов'язки матері, батька та дитини.

4. Опіка і піклування.

1. Поняття сімейного права

Сім'я відіграє важливу роль у вихованні дитини, становленні особистості, функціонуванні суспільства. Сьогодні на законодавчому рівні чітко закріплені конститутивні ознаки сім'ї, враховуючи реалії сьогодення, розширено і перелік можливих підстав її створення.

Зважаючи на вагомість сімейних відносин серед інших суспільних відно- син, вони регулюються не лише звичаями, нормами моралі, угодами, але й нор- мами права. Предметом правового регулювання сімейного права є відносини між подружжям, батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, рідни-

ми братами і сестрами, бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правну- ками, між іншими членами сім'ї та родичами.

За правовою природою, ці відносини можуть бути особистого немайново-

го та майнового характеру. Суб'єктами сімейних відносин є лише фізичні осо-

би. Окремі елементи їх правоздатності в сімейному праві виникають не з моме- нту народження, а з досягненням певного віку (право на шлюб виникає в особи

з досягненням шлюбного віку). Натомість до досягнення повноліття дитина

_{може вчиняти певні юридично значимі дії самостійно, без згоди батьків чи ін-}

ших законних представників (наприклад, з семи років давати згоду на зміну свого прізвища в разі зміни прізвища обома батьками, з десяти років давати згоду на визначення свого місця проживання).

Сімейне право – це система правових норм, спрямованих на врегулю- вання особистих немайнових та майнових відносин між подружжям, батьками

та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, опікунами, піклувальниками та підопічними, патронатними вихователями та їх вихованцями, інших сімейних відносин між членами сім’ї та родичами.