5. Опіка і піклування

Над дітьми, які залишились без батьківського піклування, органом опіки

та піклування або судом може бути встановлена опіка чи піклування. Поряд із Сімейним кодексом порядок встановлення цих форм передачі дітей на вихо- вання регламентований Цивільним кодексом і Правилами опіки та піклування, затвердженими наказом Державного комітету України у справах сім’ї та моло-

ді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти і науки Украї- ни, Міністерства праці та соціальної політики України.

Правовідносини, що виникають між опікуном (піклувальником) і підопі- чним, частково прирівнюються до батьківських, насамперед, щодо виховання дитини і представництва її інтересів. Над дитиною, яка не досягла чотирнадця-

ти років, встановлюється опіка, а над дитиною у віці від чотирнадцяти до ві-

_{сімнадцяти років – піклування..}

Опікуном чи піклувальником може бути повнолітня дієздатна особа, яка має здібності та бажання до виховання дітей, не зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, не позбавлена батьківських прав, інтереси якої не су- перечать інтересам дитини.

Функції опікуна чи піклувальника виконує дитячий заклад чи заклад охо- рони здоров'я, в якому дитина постійно проживає. Опікун (піклувальник) по- винен дбати про належний рівень виховання дитини, її психічний, фізичний, духовний розвиток, її здоров'я. Дитина, як правило, проживає у сім'ї опікуна (піклувальника), якщо не має власного житла. Якщо спілкування дитини з її ро- дичами не суперечить її інтересам, опікун (піклувальник) не повинен цьому пе- решкоджати. Свої обов'язки він виконує безоплатно.

Опікун не має права без дозволу органів опіки та піклування, які здійс- нюють контроль за його діяльністю, закладати угоди, а піклувальник – давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі дрібних побутових. Такими

є угоди, що вимагають нотаріальною посвідчення, про відмову від майнових прав підопічного, поділ, обмін та продаж житла, видача письмових зобов'язань. Опікун не має права дарувати від імені підопічного.

Тема 5. Основи цивільного права України План

1. Загальні засади цивільного права.

2. Суб'єкти та об'єкти цивільно-правових відносин.

3. Спадкове право.

1. Загальні засади цивільного права

Цивільне право, одна із самостійних галузей права України, що регулює найбільш поширені, бажані та соціально необхідні суспільні відносини.

Норми цивільного права стосуються тих сторін людського буття, які за- безпечують основи їх життєдіяльності шляхом задоволення потреб та інтересів. Норми цивільного права регулюють не тільки відносини, основою яких є май-

_{нові інтереси, вони також регулюють особисті немайнові відносини..}

Майновими називаються відносини, пов'язані з набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном.

Особисті немайнові права поділяють на дві групи:

1. Особисті права, які зв'язані з майновими відносинами, наприклад, особи-

сті права авторів творів в галузі науки, літератури і мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій.

2. Особисті права, які виникають та існують незалежно від майнових, тобто,

не зв'язаних з ними, наприклад, право на ім'я, честь, гідність і т. ін.

Цивільне законодавство регулює майнові, особисті немайнові відносини:

 юридичних осіб між собою;

 громадян між юридичними особами;

 громадян між собою.

Без цивільного права неможливе нормальне функціонування економічно-

го, соціального та політичного життя будь-якого, а тим більше, цивілізованого суспільства.

Отже, цивільне право – це сукупність норм, які розміщені в певному по- рядку і які регулюють на засадах юридичної рівності майнові та особисті не- майнові відносини суб'єктів цивільного права.

Джерелами цивільного права є нормативні акти. Залежно від юридичної сили, вони поділяються на закони та підзаконні нормативні акти. В свою чергу, закони також мають різну юридичну силу.

Найвищу юридичну силу має Конституція України, всі інші закони та пі- дзаконні нормативні акти, які приймаються на основі Конституції повинні їй відповідати. У разі, якщо якийсь нормативно-правовий акт не відповідає їй, то

він не може застосовуватися. Одним із найважливіших законів, що регулює ци- вільно-правові відносини є Цивільний кодекс України (ЦК України), прийнятий

16 січня 2003 р. Даний ЦК України, як і цивільне право, складається з двох час- тин –загальної та особливої.

Загальна частина присвячена об'єктам та суб'єктам цивільного права, під- ставам виникнення зміни і припинення цивільних правовідносин, питанням представництва захисту та здійснення цивільних прав, відповідальності у циві-

_{льному праві, праву власності тощо.}

Особлива частина цивільного права включає інститут зобов'язального права та окремі види зобов'язань, зокрема, договори купівлі-продажу, обміну, дарування, поставки, майнового найму, оренди, найму житлового приміщення, зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; авторське право; спа- дкове право; право на об'єкти промислової власності тощо.

Суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими відносинами. Отже, цивільне правовідношення – це

та частина суспільних відносин, які врегульовані нормами цивільного права. Якщо нормами цивільного права врегульовані майнові відносини, відповідно виникають майнові правовідносини, якщо ж врегульовані особисті відносини,

то вони стають особистими правовідносинами.

Суб'єкти та об'єкти цивільно-правових відносин

Суб'єктами цивільних правовідносин є ті особи, між якими виникають цивільні права і цивільні обов'язки. Ними, у відповідності до чинного цивільно-

го законодавства, можуть бути:

 громадяни України;

 іноземні громадяни;

 особи без громадянства та соціальні утворення: юридичні особи (державні підприємства і установи, кооперативи, громадські органі- зації, господарські товариства, політичні партії, релігійні організа- ції);

 українська держава;

 органи місцевого самоврядування (територіальні громади та інші). Зазначені особи можуть бути суб'єктами цивільних правовідносин тільки

в тому випадку, якщо вони володіють певними соціально-юридичними власти- востями, які в цивільному праві прийнято називати правоздатністю, дієздатніс-

тю та обсягом цивільних прав повноважень. В багатьох літературних джерелах

всі ці властивості разом називають правосуб'єктність.

Правоздатність означає здатність мати цивільні права та обов'язки і ви- знається в однаковій мірі за всіма громадянами України.

Правоздатність громадян виникає у момент народження і припиняється у момент смерті. Правоздатність є властивістю, яка тісно пов'язана з особою, якої

не можна її позбавити чи обмежити незалежно від фізичного чи юридичного

стану, в певній мірі також і віку. Фізична особа, незалежно від віку може бути власником будинку, автомобіля, цінних паперів і т.д.

Правоздатність юридичних осіб виникає з моменту їх реєстрації (для су- б'єктів підприємницької діяльності підприємства, кооперативи, господарські товариства), з моменту реєстрації статуту (громадські організації, політичні партії, релігійні організації), з моменту утворення (державні організації, уста- нови) і припиняється з реорганізацією чи ліквідацією юридичної особи.

Дієздатність – це здатність осіб, визнаних суб'єктами цивільного права, своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.

За обсягом права вчиняти чи не вчиняти ті чи інші юридично значимі дії, дієздатність громадян поділяється на повну, часткову, неповну, осіб, обмеже- них в дієздатності, та осіб, визнаних недієздатними. Для юридичних осіб роз- межування дієздатності за обсягом прав не має, вона для них завжди є повною.

Повна дієздатність для громадян (фізичних осіб) виникає з настанням по- вноліття, тобто, після досягнення ними 18-річного віку. У разі одруження до досягнення повноліття, громадянин (фізична особа) набуває повної дієздатності

з моменту одруження (реєстрації шлюбу). У відповідності до сімейного законо- давства, шлюбний вік для жінки встановлюється 17 років, а для чоловіка – 18 років. Сімейним кодексом України передбачено, що особа, яка досягла 14 років,

за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено,

що це відповідає її інтересам. У разі розірвання шлюбу до досягнення повноліт-

тя, набута повна дієздатність зберігається. Надання повної дієздатності особам,

які не досягли повноліття, за наявності необхідних обставин, здійснюються ор- ганами опіки і піклування. Повна дієздатність юридичних осіб виникає одноча- сно з правоздатністю. Повна дієздатність означає, що особи, які нею володіють, мають право вчинити будь-які цивільно-правові дії, які не заборонені зако-

_ном.

Частковою дієздатністю володіють громадяни (фізичні особи), які не до-

сягли 14-ти років. Вони мають право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. Дрібними побутовими угодами можуть вважатися такі, що направлені на задо- волення побутових потреб особи, стосуються предмета, який має невисоку вар- тість, та відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові. Вони також мають право вкладати кошти у кредитні установи та розпоряджатися ни-

_ми.

Неповною цивільною дієздатністю володіють громадяни (фізичні особи), віком від 14 до 18 років. У відповідності до ЦК України, вони мають право ук- ладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів або піклувальників). Така згода може бути засвідчена письмово, шляхом підпису на договорі чи окремим документом. А в разі, якщо предметом угоди є нерухоме майно або транспортні засоби, то згода батьків повинна бути нотаріально посвідчена. Якщо угода ук- ладена неповнолітнім без попередньої згоди, але санкціонована батьками (уси- новителями) згодом, то її слід вважати, що вона дана належним чином.

Проте неповнолітні вправі самостійно вчиняти дрібні побутові угоди, ро- зпоряджатися своєю заробітною платою або стипендією, здійснювати авторські або винахідницькі права на свої твори, винаходи, на свої відкриття.

Четверту групу, залежно від обсягу дієздатності, складають особи, обме-

жені в дієздатності. В даному випадку мова іде про обмеження в дієздатності осіб, які мають повну дієздатність.

ЦК України визначає підстави, за наявності яких особа може бути обме- жена в дієздатності. До них відносяться зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, в результаті чого ця особа ставить себе і свою сім'ю

у важке матеріальне становище.

Обмеження в дієздатності громадянина здійснюється тільки в судовому порядку. Після вступу рішення в законну силу суд надсилає його органу опіки і піклування для призначення піклувальника. Особа, обмежена в дієздатності, може укладати угоди, а також одержувати заробітну плату лише за згодою пік- лувальника. Однак укладати дрібні побутові угоди вона вправі без згоди піклу- вальника.

При припиненні громадянином зловживання спиртними напоями або на- ркотичними речовинами, суд за заявою цього громадянина чи членів його сім'ї може скасувати рішення про обмеження його дієздатності.

П'яту групу осіб, за обсягом дієздатності, складають особи, які визнані судом в порядку передбаченому законодавством, недієздатними. Підставами для визнання особи недієздатною є: душевна хвороба або недоумство та немо- жливість розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Факт недієздатності особи підтверджується виключно лише рішенням су-

ду, яке набрало законної сили. Рішення суду є підставою для призначення орга- нами опіки і піклування опіки над такою особою. Від імені душевнохворого

визнаного судом недієздатним, угоди укладає його опікун. Недієздатний не може укладати навіть дрібні побутові угоди.

Одужання або значне поліпшення здоров'я, підтверджене відповідними доказами, є підставою для суду в поновленні особи, визнаної недієздатною, в дієздатності.

Крім фізичних осіб, які є суб'єктами цивільних правовідносин, в них мо- жуть і приймають участь соціальні утворення, які в цивільному праві назива- ються юридичними особами. В цивільних правовідносинах можуть брати участь не тільки українські, а також іноземні юридичні особи. Існування юри- дичних осіб в Україні, так само як і в інших країнах, дає можливість через об'є- днання капіталів та зменшення підприємницького ризику здійснити найбільш ефективне управління капіталом з метою задоволення індивідуальних та колек- тивних інтересів. Юридичні особи визнаються такими лише за наявності пе- вних ознак. Ознаки юридичної особи - це такі його властивості, які необхідні для того, щоб його визнати юридичною особою. До них належать: організацій-

на єдність, майнова відокремленість, виступ у цивільному обороті від свого імені та здатність нести самостійну майнову відповідальність.