Тема 13 Діяльність та поведінка особистості. Потреби та мотиви

Тема 14 Класифікація потреб. Мотиви та цілі діяльності

Тема 15 Класифікація мотивів поведінки. Спрямованість особистості Класифікація потреб

Потреби, притаманні людині, можна поділити на базові, похідні та вищі.

1. Базові потреби — це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності й відпо­чинку. Boira диктуються об'єктивними законами життя ін­дивіда в суспільстві та його розвитку як особистості. Кожна з базових потреб може мати різні рівні розвитку, пов'язані насамперед з певними етапами розвитку особистості. Так, потреба в діяльності має градації від потреби в «розрядці енергії» до потреби у праці; у спілкуванні — від аморфного нестатку в іїпній людині до вищих форм прихильності до певної особистості (або спільноти); у пізнанні — від еле­ментарної допитливості до палкого пошуку істини; у від­починку — від потреби в релаксації й сні до тимчасової ізоляції від звичних форм суспільного життя.

2. Похідні потреби формуються на основі базових. До них належать естетичні потреби, потреба в навчанні.

3. Вищі потреби включають насамперед потреби у твор­чості й творчій праці.

Мотиви та цілі діяльності

Мотиви діяльності людини пов'язані з її цілями. Цілі й мотиви дій можуть збігатися. Наприклад, якщо сту­дента спонукає до виконанім лабораторної роботи прагнен­ня засвоїти певні знаній або навички, то тут ціль і мотив його дій збігаються. Якщо студент керується у своїх діях не стільки інтересом до змісту, скільки прагненням одержати позитивну оцінку або уникнути неприємностей за невико­нання завдання, то мотив і безпосередня ціль його діяль­ності явно нетотожні.

Взаємозумовленість цілей і мотивів людини очевидна, оскільки ціль діяльності завжди залежить від її мотиву. Для того щоб предмет або явище дійсності стало метою нашої діяльності, необхідне попереднє усвідомлення людиною, що даний предмет має відношення до задоволення наявної в неї потреби, і потреба в ньому спонукає її до відповідної дії. Мотив спрямовує сили людини в напрямі задоволення її потреб.

На відміну від цілей, далеко не всі мотиви актуально усвідомлюються людиною. Поряд із добре усвідомленими інтересами, прагненнями, переконаннями у психічному житті людини мають місце й такі особистісні тенденції та уста­новки, які недостатньо адекватно усвідомлюються, що зу­мовлює викривлення у світобаченні, у поведінці.

Питання для самоперевірки до тем 13-15

1. Охарактеризуйте особливості системного підходу до ви­вчення діяльності, поведінки особистості.

2. Чим потреби відрізняються від мотивів?

3. Які існують основні підходи до класифікації мотивів діяльності?

4. У чому полягає суть закону Йєркса—Додсона (опти­муму мотигації)?

5. Які існують основні підходи до визначення складу ді­яльності?

6. У чому полягає орієнтувальна основа дії?

7. Який склад психомоторики?

8. Дайте класифікацію рухів.

9. Які є етапи формування сенсомоторних навичок?

10. Як класифікуються професії, спеціальності за голов­ними ознаками праці?

11. Охарактеризуйте інформаційну основу діяльності.

12. Проаналізуйте процес прийняття рішення та його скла­дові.

13. Яке місце посідає пам'ять у складі інформаційних про­цесів?

14. Проаналізуйте саморегуляцію як один з основних принципів існування організму.

15. Який вплив справляють емоції на перебіг пізнаваль­них процесів?

16. Які існують психологічні рівні регуляції дій?

17. Дайте порівняльну характеристику процесуальної та особистісної саморегуляції.

18. Яку роль відіграє воля в саморегуляції особистості?

Література до тем 13-15

1 Абульханова-Славская К. А. Деятельность и психология лич­ности. Москва, 1980.

2. Анохин П. К. Идеи и факты в разработке теории функциональ­ных систем // Психолог, журн. 1984. Т. 5, № 2. С. 107—118.

2. Белявский И. Г. Психология личности. Ростов-на-Дону, 1975.

2. Береговой Г. Т., Завалова Н. Д., Ломов Б. Ф., Пономаренко В. А. Экспериментально-психологические исследования в авиации и космонавтике. Москва, 1978.

3. Выготский Л. С. Собрание сочинений: В 6 т. Москва, 1983. Т. 3.

4. Гамезо М. В., Ломов Б. Ф., Рубахин В. Ф. Психологические аспекты методологии и общей теории знаков и знаковых сис­тем // Психологические проблемы переработки знаковой ин­формации. Москва, 1977.

7 Гончарук Л. А. Психологія навчання. Київ, 1985

2. Гордеева Н. Д., Зинченко В. П. Функциональная структура дей­ствия. Москва, 1982.

9 Грановская Р. М. Элементы практической психологии. 2-е изд. Ленинград, 1988.

10. Давыдов В. В. Проблемы развивающего обучения: Опыт теорет. и экспер. нсихол. иссл. Москва, 1986.

11. Завалова Л. Д., Ломов Б. Ф., Пономаренко В. А. Образ в системе психической регуляции деятельности. Москва, 1986.

12. Климов Е. А. Индивидуальный стиль деятельности в зави­симости от типологических свойств нервной системы. Казань, 1969.

13. Климов Е. А. Путь в профессию. Ленинград, 1974.

Тема 16 Спілкування як засіб комунікації

Тема 17 Невербальна та вербальна комунікації

1. Спілкування і діяльність

2. Функції спілкування

3. Невербальна те вербальна комунікації

Тема 18 Спілкування як інтеракція. Види взаємозв”язку в спільній діяльності

1. Види взаємозв’язку в спільній діяльності

2. Сумісність та спрацьованість

3. Соціально-психологічний клімат як результат спільної діяльності

4. Стадії міжособистісного розуміння

5. Адекватність розуміння поведінки інших людей

Тема 19 Основні стилі поведінки при розв”язанні конфліктів

Відомі спеціалісти в галузі управлінської психології К. Томас та Р. Кілмен виділяють п'ять основних стидні поведінки в конфліктних ситуаціях, що спираються на влас­ний стиль, стиль інших учасників конфлікту, а також на тип самого конфлікту. Графічно ця класифікація представлена в сітці Томаса—Юлмена (рис. 60). Вона широко застосовуєть­ся у навчальних менеджерських програмах і дає змогу ви­робити для кожного керівника власний стиль розв'язання конфлікту.

Стиль поведінки в кожному конкретному конфлікті ви­значається ступенем прагнення задовольнити власні інте­реси (діючи пасивно чи активно) та інтереси протилежної сторони учасників конфлікту (діючи спільно або індивіду­ально).

Якщо ваша реакція пасивна, то ви прагнутимете вийти з конфлікту; якщо реакція активна, то ви будете намагатися розв'язати його. Прагнення до спільних дій викликає спро­бу розв'язати цей конфлікт разом з іншими його учасни­ками. Прагнення до індивідуальних дії спричинює пошук шляху вирішення проблеми або ухилення від її вирішення. Виділені п'ять стилів поведінки однаковою мірою включа­ють спільні та індивідуальні дії, а також пасивну та активну поведінку.

Той, хто використовує стиль конкуренції, завжди актив­ний і прагне розв'язувати конфлікт власним способом. Він не зацікавлений у співпраці з іншими, але здатний до во­льових рішень, прагне передусім задовольнити власні інте­реси за рахунок інших, нав'язуючи своє рішення. Такий шлях ефективний, коли людина має певну владу. Але це вкрай неефективний метод розв'язання особистих конф­ліктів. Стиль конкуренції викликає в інших почуття від­чуження. Застосування ж його в ситуаціях, коли суб'єкт не має влади, може призвести до прикрих помилок.

Використання цього стилю мас сенс, якщо результат для вас дуже важливий, якщо маєте певний авторитет і вважаєте свій варіант найкращим, якщо рішення треба прийняти терміново і для нього є достатньо влади, якщо немає іншого шляху і втрачати немає чого, якщо не можете переконати групу, що ситуація кризова, але групу треба вести далі.

Цей стиль приведе до визнання, якщо буде досягнутий позитивний результат. Але якщо переважає прагнення встановити з усіма гарні стосунки, то такий стиль не варто застосовувати.

Стиль ухилення використовується в ситуаціях, коли по­зиція нестійка і відсутня співпраця з іншими з метою роз­в'язання проблеми. Цей стиль доцільно застосовувати, якщо проблема не дуже важлива або коли відчувається помилковість власної позиції та правильність позиції іншої сто­рони конфлікту, коли сили не рівні або коли інший наді­лений владою. У цих випадках превалює прагнення задо­вольнити власні чи інші інтереси, характерні відхід від проблеми, перекладання відповідальності за її вирішення на інших, прагнення відкласти рішення або використати інші засоби.

Стиль ухилення застосовується, якщо відбувається спіл­кування з психічно складною людиною та якщо немає при­чин підтримувати з нею контакти, а також за спроб прий­няти рішення в ситуації, коли не зовсім зрозуміло, що треба конкретно робити, та в цьому й немає нагальної потреби. Доцільна ця стратегія й у випадках відсутності достатньої інформації. Хоча дехто вважає цей стиль «втечею» від проб­лем і відповідальності, така поведінка може бути цілком конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію.

Стиль пристосування означає, що ви дієте разом з іншою людиною, не намагаючись захищати власні інтереси. Цей стиль застосовується, якщо результати дуже важливі для ін­шої людини й не дуже суттєві для вас. Вія корисний у ситуаціях, у яких ви можете здобути перемогу, тому що інший учасник конфлікту має владу. Отже, ви поступаєтесь та робите те, чого бажає опонент. Ви дієте в такому стилі й тоді, коли співчуваєте шитій людині й намагаєтеся підтри­мати її.

Оскільки, застосовуючи таку стратегію, ви відсуваєте свої інтереси, то краще вдаватися до неї, коли позитивне з'я­сування ситуації для вас не суттєве або коли участь у ситу­ації не дуже значна. Якщо ви вважаєте, що поступаєтеся в чомусь дуже важливому і відчуваєте у зв'язку з цим незадо­волення, то метод пристосування в цьому разі не підходить. Він не прийнятний і тоді, коли ви відчуваєте, що інша людина не збирається поступитися чимось або не оцінить вашого внеску у вирішення проблеми. Цей стиль треба за­стосовувати, коли ви, виступаючи, мало що втрачаєте, коли збираєтеся пом'якшити ситуацію, а потім повернутися до цього питання й обстояти свою позицію.

Стиль пристосування може дещо нагадувати стиль ухи­лення, якщо використовувати його як засіб відстрочення вирішення проблеми. Але головна відмінність полягає в то­му, що ви дієте разом з іншою людиною, ви робите те, чого вона прагне. Поступаючись, ви можете пом'якшити конф­ліктну ситуацію і налагодити стосунки.

Питання для самоперевірки до тем 16-19

1. Які основні стадії процесу соціалізації?

2. Що таке ефект соціалізації?

3. Охарактеризуйте поняття соціальної установки, її функції.

4. Проаналізуйте міжособистісні стосунки як основу со­ціалізації особистості.

5. Які існують психологічні механізми міжособистісних стосунків?

6. Які є види малих соціальних груп?

7. Які основні функції спілкування?

8. Якою є структура ділового спілкування?

9. У чому полягає сутність когнітивних аспектів спілку­вання?

10. Схарактеризуйте фактори, що впливають на соціально-психологічний клімат.

11. У чому полягає сутність понять «емпатія» та «рефлек­сія»?

12. Проаналізуйте шляхи вирішення конфліктних ситуа­цій.

Література до тем 16-19

1. Андреева Г. М. Социальная психология. Москва, 1980.

2. Атватер И. Я Вас слушаю. Советы руководителю как пра­вильно слушать собеседника. Москва, 1988.

3 Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. Москва, 1982.

4. В. В. Бойко и др. Социально-психологический климат кол­лектива и личность / В. В. Бойко, А. Г. Ковалев, В. Н. Панфе­ров. Москва, 1983.

5. Казмиренко В. П. Социальная психология организаций. Киев, 1993.

6. Корнев М. И., Коваленко А. Б. Соціальна психологія. Київ, 1995.

7. Краткий словарь по социологии / Под общ. ред. Д. М. Гвишиани, Н. И. Лапина. Москва, 1988.

8. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы пси­хологии. Москва, 1984.

9. Мицич П. Как проводить деловые беседы / Сокр. пер. с серб.-хорв. 2-е изд., стер. Москва, 1987.

10. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. Киев, 1990.

11. Панферов В. Н. Когнитивные эталоны и стереотипы взаимо­действия // Вопр. психологии. 1982. № 5.

12. Паповян С. С. Исследования «организационного климата» в американской психологии // Вопр. психологии. 1978. № 2.

13. Петровская Л. А. О понятийной схеме социально-психологическото анализа конфликта // Теоретические и методологи­ческие проблемы социальной психологии / Под ред. Г. М. Андреевой и Н. Н. Богомоловой. Москва, 1977.

14. Петровский А. В., Шпалинский В. В. Социальная психология коллектива. Москва, 1978.

15. Психологический словарь / Под ред. В. В. Давыдова, А. В. За­порожца, Б. Ф. Ломова и др. Москва, 1983.

16. Психология: Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г Ярошевского. 2-е изд., испр. и доп. Москва, 1990.

17 Свенцицкий А. Л. Социальная психология управления / Под ред. Е. С Кузьмина. Ленинград, 1986.

18. Скотт Дж. Г. Конфликты и пути их преодоления. Киев, 1991

19. Социальная психология. История, теория, эмпирические ис­следования / Под ред. Е. С. Кузьмина, В. Е. Семенова. Ле­нинград, 1979.

20. Философская энциклопедия. Москва, 1970. Т. 5.

21 Юсупов И. М. Психология взаимопонимания. Казань, 1991.