Сутнісна характеристика окремих видів ефектів
Ефективності виробництва виокремлюється переважно за різноманітністю одержуваних ефектів (результатів) господарської діяльності підприємства або іншої інтеграційної підприємницької структури
Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва в первинних виробничо-господарських ланках, галузях чи територіальних утвореннях. До таких показників належать: обсяг продукції (товарної, реалізованої); прибуток (дохід); економія окремих видів ресурсів; величина зниження валових поточних витрат на виробництво (повної собівартості продукції) тощо.
Соціальний ефект звичайно зводиться до збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості працездатного населення; поліпшення умов праці, побуту та відпочинку; формування екологічно безпечного оточуючого середовища тощо.
Локальний (комерційний, госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарської діяльності, що забезпечує достатність власних фінансових ресурсів для саморозвитку підприємства.
Народногосподарський ефект — спільний (загальний) ефект у сферах виробництва і споживання відповідних продуктів. Зокрема він виникає тоді, коли виробництво продукції на даному підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, а її споживання (використання) на іншому підприємстві зв’язано з меншими експлуатаційними витратами та позитивним наслідками діяльності.
Абсолютний ефект характеризує загальну чи питому його величину, яку одержує підприємство від своєї діяльності протягом певного проміжку часу.
Порівняльний ефект відображає результат порівняння можливих варіантів господарювання та вибору кращого з них; його величина показує економічні й соціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень порівняно з іншими можливими варіантами.
Первиннй ефект — це початковий одноразовий ефект, одержавний внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових технічних, організаційних чи економічний заходів.
Мультиплікаційний ефект виникає тоді, коли первинний ефект збільшується завдяки багаторазовому використанню не лише на даному, а й інших підприємствах, сферах діяльності відповідних заходів. Він звичайно проявляється в кількох специфічних формах — дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах стартового вибуху, супровідних можливостей та акселерації.
Дифузійний ефект реалізується у випадках, коли нововведення певного характеру поширюється на інші галузі; завдяки цьому відбувається мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить тривалий час користувалися на підприємствах кольорової металургії).
Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад, одержання синтетичного волокна уможливило виробництво нових тканих, а відтак — нових видів одягу).
Ефект «стартового вибуху» — це своєрідна «ланцюгова реакція» в перспективі. Він можливий за умови, коли певний «стартовий вибух» стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій або іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад — застосування економіко-математичних методів і деталей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).
Ефект омселерації (від лат. accelero — прискорюю), який має місце в будь-якій діяльності та означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату.
Синергичний ефект (від грец. synergôs — діючий спільно) виражає комбінований вплив сукупності інновацій на фінансово-економічний стан суб’єкта господарювання, за якого загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших.
Процес вимірювання рівня ефективності виробництва (діяльності підприємства) передбачає передовсім визначення критерію і формування відповідної системи показників.
Критерій — це головна відмітна ознака й визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва (діяльності). Правильно сформульований критерій має якнайповніше характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності.
Єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва є зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці.
На рівні виробничого підприємства (інтегрованої підприємницької структури) модифікованою формою єдиного критерію ефективності його (її) діяльності визначається максимізація прибутку.
Кількісна визначеність і зміст критерію знаходять найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва.
Принципи формування системи показників ефективності виробництва (діяльності):
забезпечення органічного взаємозв’язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;
відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних ресурсів;
можливості застосування показників ефективності у процесі управління різними ланками виробництва (видами діяльності);
виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності).
Система показників ефективності виробництва, що побудована з урахуванням виокремлених принципів та є типовою, представлена в табл. 17.2.
Методика визначення окремих узагальнюючих показників ефективності виробництва.
Рівень задоволення потреб ринку як цілеоцінний показник обчислюється шляхом співставлення реалізованої товарної продукції та визначеного у процесі маркетингового дослідження можливого (реального) попиту ринку.
Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва визначається за допомогою формули
,
де Чінт — частка приросту обсягу продукції, що обумовлена інтенсифікацією виробництва;
Рз — приріст застосовуваних ресурсів за певний період (розрахунковий рік);
Vв — приріст обсягу виробництва продукції за той самий період (рік).
Особливості аналітичної оцінки соціальної ефективності виробництва (діяльності)
За умов відсутності обґрунтованої й загальновизнаної методики визначення рівня соціальної ефективності виробництва (діяльності) можна сформулювати лише принципові методологічні підходи до аналітичної її оцінки.
По-перше, необхідно і дуже важливо визначити соціальну ефективність на двох рівнях: локальному (на підприємстві — рівень задоволення необхідної сукупності соціальних благ своїх працівників) і муніципальному та загальнодержавному (ступінь соціального захисту людей, необхідного рівня забезпечення соціальних їхніх потреб з боку місцевих органів влади і держави в цілому).
По-друге, об’єктивно необхідно визначати рівень задоволення соціальних потреб працівників підприємств за рахунок власних коштів останніх. До соціальних потреб працівників, які мають задовольняти самі підприємства, належать:
збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати;
оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів;
дотації закладам громадського харчування підприємства (організації);
надання безповоротної позички на придбання житла і зведення дачних будинків;
будівництво та утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, палаців культури, поліклінік, спортивних споруд, дитячих дошкільних установ;
забезпечення нормальних (безпечних для здоров’я) умов праці та належної охорони оточуючого природного середовища;
створення власних сільськогосподарських підприємств;
направлення на навчання та стажування працівників підприємств (організацій) за рахунок останніх.
По-третє, за загальної оцінки соціальної ефективності необхідно враховувати соціально-значущі заходи, здійснювані за рахунок муніципального (місцевого) і загальнодержавного бюджетів, розмір яких формується під безпосереднім впливом податкових надходжень від суб’єктів господарювання. Основними з таких заходів є:
встановлення та регулювання мінімальної заробітної плати працівникам державних підприємств (організацій);
встановлення й виплата пенсій, стипендій, допомоги багатодітним сім’ям, субсидій на житлово-комунальні послуги;
індексація заробітної плати й пенсій відповідно до динаміки роздрібних цін і тарифів;
регулювання продажних цін на певні види товарів і вартості комунальних послуг;
бюджетне фінансування державних підприємств та організацій невиробничої сфери;
реалізація муніципальних, регіональних і загальнодержавних соціальних програм тощо.
По-четверте, конкретне визначення соціальної ефективності має охоплювати не тільки ті заходи, які піддаються кількісному вимірюванню, а й ті, щодо яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим. Стосовно таких заходів вимірювання соціальної ефективності полягає в обчисленні непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним їх порівнянням, а також у якісній характеристиці (детальному словесному описі їхнього реального (можливого) впливу на результативність виробництва (діяльності) і життєвий рівень населення. Взагалі кількісне вимірювання соціальної ефективності треба завжди доповнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї.