10.Чи були спрямовані матеріали уповноваженому органу для розгляду та прийняття до порушника заходів адміністративного впливу.

З метою забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення законом передбачені примусові заходи.

Оскільки у лекції йде мова про особливості прокурорського нагляду за додержанням ОВС законодавства про адміністративні правопорушення, тому ми зупинимося конкретно на цих заходах.

Адміністративно-примусові заходи - на стадії вчинення адміністративного правопорушення застосовуються з метою їх адміністративного припинення містять у собі вимушене припинення протиправних дій і попередження їх шкідливих наслідків, забезпечення можливостей притягнення винного до відповідальності. Вони можуть застосовуватися як до громадян, так і до юридичних осіб. До таких заходів належать звернення до правопорушників в усній або письмовій формі з вимогою припинити порушення закону. Цим може бути також припис різних контролюючих органів (інспекцій), адміністративне затримання на строк, встановлений законом, вилучення речей і документів, зокрема, в осіб або організацій, які неправомірно ними володіють (автомобіль на вулицях та дорогах, шляхові листи та інші документи), припинення та зупинення робіт, застосування спеціальних засобів або фізичних заходів впливу до порушників, тимчасове відсторонення від виконання робіт тощо. Такі заходи передбачені як окремими правовими нормами, закріпленими в законах або підзаконних актах, так і ст.ст. 6, 260, 261, 265, 266 КУпАП.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення даний повний перелік заходів адміністративного примусу, які можуть застосовуватися до порушників за порушення ними чинного законодавства. Окремо виділені заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення (ст.ст. 259-267), до яких відносяться:

- доставлення порушника;

- адміністративне затримання порушника;

- особистий огляд порушника;

- огляд і вилучення речей та документів порушника;

- відсторонення від виконання порушником окремих дій.

Приводом для проведення прокурорської перевірки додержання вимог правових норм, які регламентують застосування заходів адміністративного примусу, є поширеність порушень прав і свобод громадян при їх застосуванні, особливо з боку органів міліції, або коли невжиття таких заходів спричинило вчинення більш тяжкого правопорушення, в тому числі і злочину. Як приклад, усупереч вимогам ст.3 Закону України «Про міліцію», ст.259 КУпАП продовжується практика безпідставного доставляння осіб до приміщень органів внутрішніх справ, їх незаконного утримання. Прокурорами виявлено понад 2,6 тис. фактів незаконних доставлянь громадян до органів внутрішніх справ, а найбільше в Закарпатській (1004), Житомирській (181), Хмельницькій (158), Львівській (97), Волинській (63), Дніпропетровській (60) областях, АР Крим (334) та м.Києві (74).

а) доставлення правопорушника. Вказаний засіб адміністративного примусу може бути застосований згідно з вимогами ст. 259 Кодексу з метою складання протоколу про адміністративне правопорушення, якщо його неможливо скласти на місті вчинення проступку; у порушника немає документів, що посвідчують його особу або свідків, які б могли повідомити необхідні дані про нього. В окремих випадках порушники доставляються з метою припинення порушення (наприклад, при вчиненні правопорушення, пов’язаних з посяганням на охоронювані об’єкти, інше майно). Інших підстав для доставляння порушника законодавцем не передбачено, встановлений Кодексом перелік є вичерпним.

Для з'ясування законності доставлення порушника прокурору треба встановити:

- чи мало місце вчинення адміністративного правопорушення (проступку);

- чи були у посадових осіб можливості скласти протокол на місці вчинення адміністративного правопорушення (проступку);

- які були підстави доставлення порушника для складання протоколу або засвідчення його особи.

- чи мали місце випадки доставлення порушника для складання протоколу або встановлення особи на підставі заяв, листів, звернень, записок, повідомлень та інших подібних документів від керівників, посадових та інших осіб, громадян тощо.

- чи мали посадові особи або представники громадських формувань повноваження щодо доставляння порушника. За окремі порушення, які зазначені у ч. 2 ст. 259 Кодексу, порушник може доставлятися в міліцію особами, яким надані такі повноваження.

З метою захисту прав і свобод громадян прокурору потрібно перевірити, чи додержуються посадовими (уповноваженими) особами строки доставлення порушника та його перебування у вказаних приміщеннях. Як зазначено у Кодексі, доставлення повинно проводитися у найкоротший строк. А тому треба з’ясувати, скільки часу в дійсності потрібно було посадовій (уповноваженій) особі для доставлення порушника, інші обставини та докази, пов’язані з застосуванням такого заходу адміністративного примусу. Крім цього, необхідно перевірити строки тримання доставлених.

Законодавством не передбачено оформлення доставлення порушника у відповідне приміщення протоколом або іншим документом. Разом з тим, доцільно вимагати від посадових осіб робити відмітку у протоколі про вчинення адміністративного правопорушення про застосування цього заходу, а також про час, протягом якого доставлявся громадянин, в тому числі і час складання самого протоколу. Під час перевірки треба з’ясувати всі обставини доставлення особи, дотримання при цьому посадовими особами, на яких покладені обов’язки доставляти громадянина, її прав і свобод, особливо щодо недоторканності особистості.

Законодавцем також не зазначені строки тримання доставлених в органах міліції та військових формуваннях порушників для складання протоколу або встановлення особи. Тому при цьому необхідно керуватися вимогами ст.ст.259-260 Кодексу та вважати доставлених громадян одночасно і затриманими. А тому цим строком є час, необхідний для складання протоколу про правопорушення, яке повинно бути здійснено у короткий час і не може перевищувати 3 годин.

Прокурорськими перевіркамии встановлено, що значна кількість доставлених у райвідділи громадян не реєструються в книгах обліку чергових частин. Переважна більшість доставляються до міськрайвідділів та тривалий час утримуються поза межами чергових частин, без будь-якого процесуального оформлення, або обліковуються як відвідувачі.

Зокрема, у Книзі обліку осіб, які доставлені до чергової частини Хмельницького міськвідділу міліції, не було зареєстровано 748 громадян, що доставлялись для складання протоколів про адміністративні правопорушення. Прокурорами практично усіх регіонів виявлено понад 2,6 тис. незаконних доставлянь громадян до органів внутрішніх справ.

б) затримання порушника. Відповідно до вимог чинного законодавства адміністративне затримання допускається як крайня міра запобігання адміністративним правопорушенням, складання протоколів, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення, якщо інші заходи не дали позитивних наслідків. Застосування вказаного заходу адміністративно-процесуального примусу регламентується ст.ст. 262 та 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Тільке декілька прикладів незаконного затримання громадян: так у Білоцерківському міськвідділі переважна більшість громадян затримувалась за появу у громадських місцях у п’яному вигляді та утримувалась до 12 годин. Факти перебування окремих громадян у стані, що ображає громадську мораль викликають сумнів, оскільки медичним обстеженням встановлено наявність алкоголю у крові від 0,7 до 1,5 проміле, що не відноситься до тяжкого ступеню сп’яніння. Після цього, до 70 відсотків затриманих застосовано попередження.

Виявлено факти адміністративних затримань осіб, які взагалі не вчиняли будь-яких правопорушень.

Так, працівниками Солом’янського РУ м. Києва затримано Г., у якого вилучено пігулки. Незважаючи на категоричне заперечення щодо наявності наркотичних засобів, громадянина було затримано на 3 доби. Більш того, працівники міліції спромоглися направити вилучені пігулки, які не виявилися наркотичними засобами, на дослідження лише після його звільнення.

Усього прокурорськими перевірками районних управлінь міліції м. Києва виявлено 70 подібних фактів.

Набувають системного характеру факти підроблення посадовими особами органів внутрішніх справ матеріалів про вчинення адміністративних правопорушень стосовно осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів. На підставі сфальсифікованих справ громадяни піддаються затриманням, притягуються до адміністративної відповідальності за правопорушення, які взагалі не вчиняли. Генеральною прокуратурою України порушено декілька кримінальних справ стосовно працівників міліції за вчинення ними посадових злочинів.

Мають місце випадки, коли працівники міліції при затриманні громадян вдаються до катувань.

Прокурором м. Умані скеровано до суду кримінальну справу за ч.3 ст.365 КК України стосовно працівників міськвідділу міліції, які при адміністративному затриманні громадянина Тютюнника І.П. у службовому кабінеті заподіяли йому травму грудної клітини з переломами трьох ребер, тобто тяжкі тілесні ушкодження.

У цьому зв’язку необхідно звернутись до Рішення Конституційного СУДУ УКРАЇНИ від 11 жовтня 2011 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення та пункту 5 частини першої статті 11 Закону України „Про міліцію“ (справа про строки адміністративного затримання).

Суб’єкт права на конституційне подання вважає, що положення статті 263 Кодексу та пункту 5 частин першої статті 11 Закону, якими надано можливість в законах України встановлювати „інші строки адміністративного затримання“, передбачено строки адміністративного затримання „до трьох діб“, „до десяти діб“, „до розгляду справи суддею“ або „начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ“ чи „посадовою особою органу Державної прикордонної служби України“, „на 24 години“, а також в яких визначено, що строк адміністративного затримання обчислюється „з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, – з часу її витвереження“, не відповідають вимогам статті 29 Конституції України та статті 59 - права на правову допомогу.

Ще у рішенні від 26 червня 2003 Конституційний Суд України у справі про гарантії депутатської недоторканності зазначив, що стаття 29 Конституції України „передбачає затримання, арешт і тримання під вартою як примусові заходи, що обмежують право на свободу та особисту недоторканність особи і можуть застосовуватись на підставах і в порядку, встановлених законом“.

Одним із засобів обмеження права на свободу та особисту недоторканність людини є адміністративне затримання, яке є заходом забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення (глава 20 Кодексу). Відповідно до частини першої статті 260 Кодексу у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускається, зокрема, адміністративне затримання особи.

Згідно з правовою позицією Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність індивіда.

У частині третій статті 29 Конституції України визначено максимально допустимий строк затримання особи без вмотивованого рішення суду. Так, у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом; затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин із моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

З аналізу наведеного конституційного положення вбачається, що в цьому випадку йдеться про затримання особи як про винятковий тимчасовий запобіжний захід, максимальна тривалість якого без вмотивованого рішення суду не повинна перевищувати сімдесяти двох годин. Характерною особливістю затримання як адміністративно-процесуального заходу, так і тимчасового кримінально-процесуального заходу є те, що вони застосовуються уповноваженими особами без вмотивованого рішення суду.

Таким чином, системний аналіз положень статті 29 Конституції України у поєднанні з її статтею 8 дає підстави вважати, що конституційна вимога, яка міститься в частині третій статті 29 Основного Закону України щодо максимально можливого часу обмеження свободи особи без вмотивованого рішення суду в кримінальному процесі, повинна враховуватися при визначенні максимально можливого часу такого обмеження в адміністративному процесі. Тобто адміністративне затримання особи без вмотивованого рішення суду не може перевищувати сімдесяти двох годин.

Таким чином, Конституційний Суд України прийняв рішення про визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення:

– частин другої, третьої статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо можливості адміністративного затримання осіб „на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу“;

– частин четвертої, п’ятої статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

– абзацу шостого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України „Про міліцію“ від 20 грудня 1990 року № 565–ХІІ з наступними змінами, згідно з яким міліції надається право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях „осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, до розгляду справи судом, але не більше ніж на 24 години“.

З метою виявлення порушень щодо адміністративного затримання, перебування осіб у чергових частинах або у спеціально відведених для затриманих місцях, прокурору доцільно ознайомитися з нормативними документами з цих питань, наказами, інструкціями, уставами, положеннями, вказівками, виданими цими органами щодо порядку оформлення документів на затриманих, проведення особистого огляду та інше, а також щодо утримання осіб у спеціально відведених для цього приміщеннях на строк і в порядку, передбаченому законом.

При цьому слід мати на увазі, що затримані поміщуються до кімнати для тимчасового затримання при черговій частині у випадках, коли:

- доставлений перебуває у середньому ступені сп'яніння;

- може нанести шкоду собі та оточуючим;

- поводиться неадекватно, ображає співробітників міліції, заважає праці співробітників наряду чергової частини.

Вказаною статтею передбачено про негайне повідомлення родичів про затримання громадянина та місце його знаходження. Разом з тим, перевірками встановлено, що в порушення вимог ст. 261 Кодексу більшість цих органів не повідомляють родичів про затримання та місце утримання особи, як не повідомляють на їх прохання і власників підприємства, установи, організації або уповноважений ними орган. Їх твердження про те, що вони не повідомляють родичів затриманих та інших про їх затримання і місце перебування, не роблять про це відмітки у протоколах, тому що останні не звертаються до них з такими проханнями, є надуманими та безпідставними. Обов’язок це робити зазначено у вказаній вище статті Кодексу.

При перевірці також необхідно:

1)порівняти дані про кількість затриманих, які зазначені у Книзі доставлених до чергової частини осіб, з кількістю складених протоколів як про затримання, так і про вчинення правопорушення, а також дані про порушників і порушення, які відображені в цих документах. До речі, в органах внутрішніх справ ведеться кількісний облік видачі бланків протоколів про адміністративні правопорушення та бланків протоколів про адміністративне затримання в журналі видачі цих бланків. Тому прокурору з метою виявлення порушень при затриманні громадян необхідно встановити, яка була в дійсності кількість затриманих осіб, та порівняти її з кількістю виданих бланків протоколів про затримання, складених протоколів про адміністративні правопорушення та кількістю зареєстрованих у книзі доставлених та затриманих;

2) ознайомитися з матеріалами про затримання громадянина передусім з протоколами затримання порушника. Особливу увагу звернути на докази про злісну непокору працівникам міліції або щодо необхідності затримання з метою припинення правопорушення;

3) з'ясувати чи дотримуються умови перебування затриманих у спеціально відведених місцях відповідно до Закону України “Про міліцію” та відповідної Інструкції по організації роботи чергової частини відділу (відділення) внутрішніх справ. Вказані особи повинні утримуватися у спеціально відведених для таких цілей приміщеннях з дотриманням санітарно-гігієнічних норм, а в разі затримання на строк більше 3 годин забезпечуватися харчуванням згідно з передбаченими нормами та іншими нормативами;

4) дослідити дотримання строків затримання громадян, особливо за розпивання спиртних напоїв у громадських місцях та появу у нетверезому стані.

Для встановлення дійсної тривалості затримання порушника прокурор може отримати пояснення від інших осіб, які перебували разом із затриманим, про факти перебування громадян у приміщеннях міліції, від посадових осіб органів внутрішніх справ, витребувати документи на харчування.

Проте перевірки свідчать, що передбачені Конституцією та чинними законами гарантії щодо недоторканності особистості, прав та свобод громадян порушуються майже в масовому порядку.

За даними Генеральними прокуратури України при перевірках виявлені численні порушення прав неповнолітніх. Щорічно до органів внутрішніх справ доставляється понад 40 тис. неповнолітніх. Водночас мають місце порушення їх прав при затриманні, доставлянні та притягненні до адміністративної відповідальності. Нерідко діти доставляються до міліції без законних на те підстав, перебувають в органах внутрішніх справ без відповідної реєстрації, повідомлень батьків, служб у справах дітей, навчальних закладів. Допускаються випадки звільнення дітей з міліції у нічний час без супроводу дорослих.

У порушення вимог закону щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, вчинені неповнолітніми, виключно судами в АР Крим, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Київській, Одеській, Миколаївській, Сумській, Херсонській, Черкаській областях та м. Севастополі розгляд цих справ здійснювався керівниками органів внутрішніх справ та іншими не уповноваженими на це особами.

У Миколаївській, Рівненській, Сумській, Херсонській областях, м.Севастополі поширені факти притягнення до адміністративної відповідальності неповнолітніх, які взагалі не досягли віку, з якого вона настає.

При доставленні неповнолітніх, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення 16 років, адміністративне затримання, про яке складається протокол, здійснюється не в черговій частині, а в приміщенні КМСН, куди передаються правопорушники одразу після встановлення їх віку та особи. Адміністративний матеріал у цьому випадку складається оперативним черговим із занесенням до книги обліку доставлених осіб, а потім із занесенням до книги обліку адміністративних матеріалів. Усі такі матеріали згідно зі ст. 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення направляються до суду для порушення адміністративної справи та її розгляду.

У разі затримання осіб віком 16-18 років про їх доставлення складається рапорт загальної форми. Цих осіб, а також їх речі піддають особистому огляду згідно з вимогами ст. 264 Кодексу України про адміністративні правопорушення, про що складається протокол на окремому аркуші (не у протоколі адміністративного затримання). Вказані особи поміщаються в окрему кімнату для адміністративно затриманих і відповідно до вимог ст. 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення негайно здійснюються заходи щодо виклику батьків (або осіб, що їх заміщують). У разі вчинення правопорушення, передбаченого статтею 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та неможливості викликати батьків негайно викликається екіпаж медичної установи для подальшої передачі правопорушника. Передача екіпажу медичної допомоги (медичної установи) здійснюється тоді, коли спроби співробітників КМСН викликати батьків (осіб, що їх заміщують) або представників адміністрації дитячих закладів протягом тривалого часу (1-1,5 години) виявилися марними чи відсутні засоби термінового зв'язку з ними (телефон, через родичів тощо). Виклик батьків, працівників адміністрації дитячих закладів здійснюється співробітниками КМСН, у разі їх відсутності - співробітниками чергової частини. Про виклик екіпажу медичної допомоги до неповнолітнього, який перебуває у стані сп'яніння, робиться окремий запис у відповідному журналі чергової частини. Протокол про правопорушення, передбачене ст.178 Кодексу, вчинене неповнолітнім у віці від 16 до 18 років, складається на загальних підставах. Дана категорія громадян утримується в окремій кімнаті для тимчасово затриманих, але поміщення їх туди здійснюється лише в разі крайньої необхідності.

Доставлення осіб з явними ознаками інвалідності у стані сп'яніння категорично забороняється. До таких осіб повинна викликатися швидка медична допомога (наказ МВС № 324 від 09.06.92 р., узгоджений з Міністерством охорони здоров'я). Це стосується і вагітних жінок.

Особливу увагу прокурорам слід звернути на численні факти порушень законодавства при застосуванні заходів адміністративного примусу з боку працівників податкової міліції, які здійснюють адміністративне затримання осіб під час проведення перевірок податкового законодавства, тоді як вони не уповноважені на це законом. Відповідно до статті 262 КУпАП таке право надано органам внутрішніх справ, до яких податкова міліція не належать. Крім того, ними неправомірно застосовується стаття 185 Кодексу щодо злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції у випадках, коли відбувається невиконання їх вимог при виконанні ними функціональних обов’язків, оскільки їх статус регламентується не Законом України “Про міліцію”, а Законом України “Про державну податкову службу”. Цим законом працівники податкової міліції не наділені правом затримувати ні громадян, ні посадових осіб. Вчинення таких дій, як затримання за порушення податкового законодавства, не передбачено і Кодексом, зокрема статтею 260.

в) особистий огляд, огляд речей і вилучення речей і документів - один із заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Конституцією України гарантовані права громадян щодо їх недоторканності. При застосуванні цього заходу необхідно керуватися вимогами ст. 264 Кодексу. Разом з тим, треба мати на увазі, що такий огляд, а в окремих випадках огляд транспортних засобів, може проводитися лише у випадках, прямо передбачених законом. На відміну від затримання його застосування може оформлюватись як окремим протоколом, так і відміткою у протоколі про адміністративне правопорушення або про адміністративне затримання. Проте в протоколі про адміністративне затримання відзначається також і про виявлені у затриманого при особистому огляді тілесні ушкодження або про їх відсутність. Якщо тілесні ушкодження виявлено, то зазначається, які саме (синці, подряпини, різані рани тощо) та на яких частинах тіла вони розташовані. У разі, коли затриманий потребує медичної допомоги, у протоколі про затримання вказується час її надання, номер бригади швидкої медичної допомоги, прізвище та ініціали лікаря, до якого медичного закладу госпіталізовано затриманого.

Під час перевірки додержання відповідними органами (посадовими особами) вимог правових норм при застосуванні вказаного заходу адміністративного примусу прокурор з’ясовує:

- чи законними були підстави для проведення огляду, якими доказами це підтверджується. Прокурору за необхідністю треба опитати особу, яка піддавалася особистому огляду та огляду його речей, понятих та свідків (присутніх), яким відомо про факт огляду, відібрати пояснення від посадових осіб, особливо з’ясувати, чи вилучалися або конфісковувалися при цьому гроші, речі або документи, а також чи повернуті вони особі відповідно до вимог закону;

- чи додержується, передбачена ст.264 КУпАП, правова норма (правило) про те, що особистий огляд та огляд речей може проводитись тільки уповноваженими на це посадовими особами органів внутрішніх справ, а у випадках, прямо передбачених законодавчими актами України, також і інших органів та особами відповідної статі;

- чи додержується встановлений порядок проведення особистого огляду, особливо щодо участі в огляді двох понятих, а при необхідності понятих відповідної статі;

- чи додержуються вимоги щодо огляду транспортних засобів у присутності його власника і лише у невідкладних випадках у його відсутність, але обов’язково за участю двох понятих. Слід звернути увагу на додержання правил огляду речей, ручної поклажі, багажу та інших предметів - він здійснюється у присутності особи, якій вони належать. У разі необхідності прокурор може опитати або витребувати у свідків, понятих, потерпілих, інших затриманих, посадових осіб пояснення з приводу обставин затримання та огляду особи, його стану та інше. Окремі вимоги встановлені законодавцем щодо особистого огляду, огляду речей у митних установах, які регламентовані нормами Митного кодексу України.

г) вилучення речей та документів.

При з’ясуванні питання додержання закону про застосування цього заходу примусу треба керуватися вимогами ст.265 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Речі та документи, що є знаряддям або безпосереднім об'єктом правопорушення, виявлені під час затримання, особистого огляду або огляду речей, вилучаються посадовими особами органів внутрішніх справ. Про вилучення речей складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення про огляд речей або адміністративне затримання (ч. 3 ст. 265 КУпАП), зокрема, які саме речі, предмети, документи вилучені у затриманого. Обовязково вказуються їх індивідуальні ознаки, номери і т. ін., а за потреби - місце та обставини їх виявлення, якщо це має суттєве значення при розгляді адміністративної справи.

Порядок вилучення речей та документів встановлюється також відомчими інструкціями, положеннями, рекомендаціями з цих питань. Вилучені речі й документи зберігаються до розгляду справи про адміністративне правопорушення у місцях, що визначають органи (посадові особи), яким надано право провадити вилучення речей і документів. Після розгляду справи, залежно від результатів її розгляду, у встановленому порядку необхідно повернути особі її речі, спрямувати на реалізацію або знищити. Прокурору необхідно знайомитися з протоколами про адміністративні правопорушення, затримання, огляд речей та з’ясовувати, чи містять вони відмітки про вилучення речей та документів, а також з самими протоколами про застосування такого заходу примусу, як вилучення речей (предметів).

Прокурору потрібно оглянути приміщення для зберігання вилучених речей (предметів) з метою встановлення додержання правил їх зберігання та їх наявності, ознайомитися з матеріалами та документами, які підтверджують отримання речей на зберігання та про їх реалізацію. З’ясувати, чи не було випадків знищення або реалізації працівниками відповідних органів вилучених речей та предметів за власним розсудом до винесення рішення відповідного органу. Особливо це стосується вогнепальної зброї, транспортних засобів, продуктів та товарів широкого вжитку.

Прокурору доцільно порівняти отриману інформацію з протоколів про вилучення речей та документів з даними Книги обліку вилучених предметів, яка ведеться відповідними органами згідно затвердженою Інструкцією, а також з даними матеріалів про закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення та зі справами про притягнення до адміністративної відповідальності, згідно з якими вилучені речі та документи підлягають поверненню, знищенню, оплатному вилученню або конфіскації.

д) відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами.

Вказаний захід примусу застосовується лише у випадках, коли винні особи перебували у стані сп’яніння (ст. 266).

З огляду та те, що згідно з вимогами ст. 267 КУпАП заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення можуть бути оскарженні заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу внутрішніх справ (посадової особи), який застосував ці заходи, прокурору під час перевірки слід витребувати та вивчити матеріали розгляду таких скарг, оцінити своєчасність та повноту вжитих за ними заходів реагування. Слід звертати увагу на повноту службових перевірок за зверненнями громадян, законність прийнятих рішень, а також на те, чи вжиті заходи до усунення порушень за обґрунтованими скаргами та чи притягнуті до відповідальності порушники.