27. Суд та судочинство

Суд на Запоріжжі був «простим, правим і скорим». Він не відділявся від адміністрації та ґрунтувався лише на нормах усного права. Писані закони інших держав не мали чинності. У судочинстві брала участь уся військова старшина. Рішення в особливо важливих справах виносив увесь кіш чи навіть рада.

Козацький суд у запорозьких козаків мав кілька інстанцій. Для козаків, що жили у паланках, таких інстанцій було чотири: паланковий суд, курінний отаман, військовий суддя і кошовий отаман. Для січовиків першою інстанцією був курінний отаман. Як правило, справа вирішувалася тією чи іншою особою з гурту козацької старшини у межах її компетенції. Рішення підлягало негайному виконанню. Проте, в окремих випадках допускалося оскарження рішення нижчої інстанції козацького суду у вищій.

У судовій практиці козаків існував єдиний процес розгляду як кримінальних, так і цивільних справ. За докази в судовому процесі правили визнання сторін, показання свідків, різні письмові документи (наприклад, розписки в одержанні грошей чи майна тощо). Судовий процес був усним. Розгляд справи починався з умовляння злочинця покаятися у вчиненому злочині, відмовитися від поганих справ і добре поводитися. Наприклад, викрадачів худоби у татар прощали, якщо вони давали присягу в церкві, що відмовляються від поганих справ. У разі відмови давати покази обвинуваченого допитували під тортурами. Мали місце катування не лише в січовій, а й у паланкових в’язницях. Під час допиту військовий писар вів протокол. Коли злочинець визнавав свою провину, старшина на сходці виносила вирок, який відразу ж виконувався тут же, на місці злочину, або на ярмарку біля ганебного стовпа чи шибениці.

За наявності достатніх пом’якшувальних підстав злочинця могли відпустити на поруки близьких. Останні зобов’язувалися в разі повторного порушення закону спіймати злочинця і доправити його на Січ. Беручи до уваги наявність у злочинця на утриманні малолітніх дітей, дружини, смертну кару іноді замінювали побиттям киями.

28. Формування української національної держави в ході визвольної війни під проводом б. Хмельницького

Населення українських територій у литовсько-руську добу поділялося на різні стани. Найбільш пригніченими були селяни. їх становище постійно погіршувалося, що визивало протести з їх сторони і втечі від панів та повстання. У XIV ст. з Україні з'являються козаки, їх поява була результатом особливих умов життя українців у степу, по сусідству з татарським Кримом. Процес виникнення і формування стану козаків був досить довгим. Енергійні, сміливі люди вирушали в степ на полювання, рибалку, для збирання меду диких бджіл. Ці люди поступово об'єднувалися в групи і спільно полювали, а в разі необхідності нападали на татар. Походили ці люди із селян, бояр, міщан. З часом вони стають постійними захисниками України. У 1520 р. великий князь вперше навербував козаків для військової служби. У1572 р. було складено "реєстр" (список) із 300 козаків, які підлягали коронному гетьманові і які за свою службу одержували платню. Так з'явилося реєстрове козацтво, кількість якого постійно збільшувалася. Основну частину козацтва становили нереєстрові козаки. їх називали низові козаки. Вони в XVI ст. створили на Запоріжжі військову організацію. Ця організація проіснувала декілька століть. Козацьке населення мешкало у військовому таборі. Вони мали 38 куренів. На чолі кожного куреня стояли отамани. Вже в XVI ст. серед козаків почалася майнова диференціація. Серед них з'являються заможні козаки та бідні. Ті, що мали сім'ї, називалися городовими козаками. Вони мали свої господарства і мешкали на Київщині, Врацлавщині та Барщині.

Задовго до початку національно-визвольної війни в різних формах розпочалася боротьба за українську державу, мову, культуру та Церкву. Саме козацтво було організатором цієї боротьби. Уже за гетьмана Сагайдачного (1616-1622 рр.) окремі козацькі ватаги було об'єднано в регулярне військо з суворою дисципліною. Діяльність Сагайдачного відкрила шлях для повстання українського народу за свою незалежність у роки національно-визвольної війни. Національно-визвольна війна почалася з повстання козаків під проводом чигиринського сотника Б. Хмельницького. Він став гетьманом і поставив вимоги перед польським урядом: а) про амністію для всіх, хто брав участь у повстанні; б) залежність гетьмана тільки від короля; в) скасування церковної унії; г) гарантування козацьких прав; д) збільшення кількості реєстрових козаків; е) надання Україні територіальної автономії.

Влітку 1649 року, після невдачі війська Б. Хмельницького під Зборовом, був підписаний мирний договір, за яким у межах Речі Посполитої створювалась автономна область у складі Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств. Керівництво автономною областю здійснював гетьман. Кількість реєстрових козаків мала становити 40 тисяч. Відновлювалася польська адміністрація. Польська шляхта могла повернутися до своїх маєтків. Церковна унія скасовувалась, єзуїтські школи закривались. Православна церква зрівнювалась у правах із римо-католицькою. Територія України поділялася на 16 полків. Гетьман отримав право здійснювати міжнародні зв'язки з іноземними державами.

Отже, у результаті визвольної війни українського народу проти польської шляхти було створено національно-територіальну автономію для козацького населення України. За формою правління Україна козацької доби була республікою. А за формою державного режиму - демократією.

Поляками було поновлено військові дії навесні 1651 р. Війна велася з перемінним успіхом. Кожна зі сторін шукала для себе сильного союзника. З ініціативи Б. Хмельницького було укладено Україною союз із Кримом, Молдавією, Туреччиною. Однак, укладені союзні угоди були мало ефективними. Щоб перемогти у війні з Польщею Б. Хмельницький вирішив звернутися за допомогою до Москви. Цар Московії довго вагався щодо укладання союзу з Б. Хмельницьким та врешті-решт на Земському соборі було ухвалено рішення прийняти Україну "під високу руку царя ". У січні 1654 р, нараді старшин та загальній Раді мешканців Переяслава, а також на переговорах із російським посольством було досягнуто угоди про: а) встановлення військового союзу України з Московською державою; б) гарантування захисту московським царем України; в) збереження всіх прав і вільностей Української держави. Українське посольство прибуло до Москви із проектом договору про військовий союз, який