47. Українська Центральна Рада та її боротьба за українську державність

Упродовж чотирьох днів лютого - з 23 по 27 (8-12 березня за н. стилем) 1917р. було покладено край багатовіковому монархічному режиму династії Романових. Але становлення нової влади виявилося набагато складнішим. У Росії зразу ж з'явилися два претенденти на владу: перший - Тимчасовий уряд - був органом російського промислового, фінансового та аграрного капіталу; другий - Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів - являла собою асамблею радикально настроєної інтелігенції, робітників і солдатів. Органів влади на місцях вона не мала, але контролювала діяльність Тимчасового уряду.

В Україні, куди звістка про падіння самодержавства прийшла на початку березня 1917р., намітилось, як і в Росії, кілька ліній стратегічного розвитку. Одна з них - зміцнення буржуазного ладу шляхом підтримки економічної, соціально-політичної і воєнної політики Тимчасового уряду. Інша - партії соціалістичної орієнтації визначали курс на соціалістичний розвиток суспільства. Причому якщо меншовики, есери та інші обстоювали еволюційний перехід до соціалізму шляхом "визрівання" капіталізму, то більшовики і ліві есери вважали за можливе безпосередній перехід до соціалізму зразу після повалення влади капіталізму.

Особливістю України було те, що тут одразу визначилась третя стратегічна лінія - національно-визвольний рух. Він посилювався, з одного боку, завдяки прагненням національної буржуазії зберегти свої привілеї, посісти гідне місце в керівництві, а з іншого боку, через небажання мас миритися з шовіністичною політикою Тимчасового уряду, який виступав послідовним спадкоємцем політики царизму.

Реалізацією цього напряму стратегічного розвитку стало утворення 4 березня 1917р. Української Центральної Ради (УЦР) її політичну платформу започаткували лідери трьох провідних на той час політичних партій -ТУП (Товариства українських поступовців), УСДРП (Української соціал-демократичної робітничої партії") та швидко зростаючої партії українських есерів - УПСР. До Центральної Ради ввійшли також представники інших політичних партій, груп, організацій, товариств, спілок, гуртків: військових, кооперативних, студентських, духовенства, українських наукового і педагогічного товариств, товариства українських техніків та агрономів тощо. Головою ЦР заочно було обрано М. Грушевського.

Партії, політичні та громадські організації, що увійшли до ЦР, підтримували політику Тимчасового уряду, але домінуючою ідеєю їх діяльності було надання Україні автономії. Соціальним орієнтиром Центральної Ради було селянство, за підтримки якого вона намагалася, не пориваючи з Росією, утвердити українську державність.

Але після Лютневої революції в українському суспільстві відбувалися й інші процеси, зокрема створення Рад робітничих і селянських депутатів. Тільки в березні 1917 р. їх виникло близько 170, влітку було понад 250, а восени стало понад 300. Ради були багатопартійними органами, але в них швидко зростали авторитет і роль більшовиків.

Уся складність ситуації в Україні полягала в тому, що робітничі та селянські ради орієнтувалися на ті самі верстви населення, що й національно-визвольний рух. Згодом це мало неминуче призвести до конфлікту між ними. Але весною-влітку 1917 р. події розвивалися в досить сприятливому для Центральної Ради руслі. У Києві та інших містах пройшли багатотисячні мітинги, збори, маніфестації, відбулися з'їзди та конгреси, які назвали Центральну Раду "єдиним компетентним органом" у вирішенні українських справ.

Для закріплення своєї ролі як найвпливовішої сили в суспільстві ЦР 10 (23) червня 1917р. видала І Універсал, який проголошував суверенітет українського народу на своїй землі. Втілення в життя ідей Універсалу та ухвалення законів покладалися на всенародно обрані Установчі збори (сейм).

Важливою подією стало формування 27 червня крайового уряду - Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком. Закріплення статусу уряду проголошувалось у II Універсалі 3 (16) липня 1917р. У липні склад уряду поповнився представниками національних меншин. Склад самої Центральної Ради влітку-восени досяг понад 800 осіб. Тому наприкінці червня 1917р. виник ще один орган - Мала Рада у складі 40 осіб.

Розмах національного руху в Україні вже не міг лишатися поза увагою Петроградського уряду, який на початку серпня 1917 р. передав українській делегації Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату, яка окреслювала компетенцію останнього п'ятьма губерніями з дев'яти: Київською, Волинською, Подільською, Чернігівською і Полтавською. Обмежувалися повноваження українського уряду у військовій, міжнародній і продовольчій справах, у сферах транспортного зв'язку, пошти, телеграфу тощо. Отже, Інструкція Тимчасового Уряду була кроком назад порівняно з ІІ Універсалом. Проте вона стала свідченням відродження автономних прав України, формування української державності на новому етапі (рис. 1).

Проте з літа 1917 р, авторитет ЦР серед населення України почав неухильно падати, оскільки вона всіляко зволікала з вирішенням головних економічних і соціальних проблем, дедалі більше стаючи на шлях обмеження демократичних та революційних завоювань народу. Хоча ще й не повною мірою, але вже давалися взнаки прорахунки лідерів ЦР щодо робітничого класу та збройних сил, лави яких помітно деморалізувалися.

Змінилася обстановка й у Росії. Найрадикальніше крило соціал-демократії виступило з ідеєю переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну мирним шляхом, а після липневих подій 1917 р. у Петрограді було взято курс на збройне повстання. 25 жовтня (7 листопада) 1917р. влада перейшла до рук більшовиків, які мали тепер більшість у Радах. Тимчасовий уряд було повалено.

Революційні події стрімко наростали і в Україні. У багатьох містах Донбасу і Правобережної України було усунуто представників влади Тимчасового уряду і проголошено встановлення влади Рад. Особливо жорстокою, на відміну від інших міст України, де радянська влада встановлювалася безкровно, була боротьба в Києві.

На той час у місті майже десяти тисячам військ, вірних Тимчасовому урядові, протистояло близько 6,5 тис. революційне налаштованих частин. Київський ревком почав підготовку до повстання, яке відбулося з 29 по 31 жовтня і завершилося перемогою повстанців. Збройні сили Центральної Ради - січові стрільці та українізовані військові частини - участі у повстанні не брали. Але після розгрому контрреволюційних сил увечері 31 жовтня зайняли в Києві урядові установи, вокзали, банки, пошту, телеграф, і ЦР заявила про встановлення в Україні своєї влади.