Тема 6. Держава як суб’єкт макроекономічного регулювання

6.1 Роль держави в економіці. Обмеження ринкового механізму та необхідність державного втручання в економіку України

Макроекономіка, за одним із визначень, є теоретичною основою економічної політики. Вона пропонує теоретичні моделі для керівництва державою, прийняття економічних рішень, які стосуються економіки в цілому.

Економічна політика — це сукупність макроекономічних цілей та засобів їх досягнення. На перший погляд таке визначення економічної політики може видатися занадто спрощеним. Але відштовхуючись саме від нього, можна просуватися далі у з'ясуванні того, що собою являє економічна політика.

Економічна політика може існувати у трьох проявах: як бюджетно-податкова, грошово-кредитна і соціальна, або політика доходів.

В економічній політиці метою може бути: обсяг ВНП, темп інфляції, кількість грошей в обігу, процент дефіциту бюджету тощо.

Засобами досягнення визначеної мети можуть стати: грошова емісія, податкові ставки, державні інвестиції, проценти за кредит тощо.

Фактично жоден засіб не може вплинути на мету безпосередньо, не торкнувшись ринкових змін.

Всесвітньо відомий економіст Ян Тінберген, який заклав основи сучасної теорії економічної політики, серед її можливих цілей визначав: обсяги державних витрат, рівень зайнятості, розміри інвестицій, загальний рівень виробництва, сукупний попит, сальдо платіжного балансу, динаміку реальної зарплати, стабільність цін [2].

В економічній політиці можуть виступати до десятка завдань, але існують певні умови:

– ніколи не висуваються всі одночасно і, більш того, спостерігається тенденція до скорочення одночасно сформульованих цілей економічної політики;

– між цілями встановлюється певна ієрархія, вони координуються, узгоджуються.

У 70-х роках XX століття, коли практика державного регулювання економіки набула значного поширення, а кейнсіанство досягло високої популярності, традиційними цілями регулювання були: "повна" зайнятість (з урахуванням природного рівня безробіття); стабільність цін; регульований дефіцит платіжного балансу; темпи економічного зростання.

В взаємодії ринкової економіки з державою слід визначити принаймні дві об'єктивні причини:

1) Існує досить чіткий, вивірений економічною практикою розподіл функцій між ринком та державою. Якщо держава створює нормальні умови для функціонування ринку (обмежує монополізм, протидіє затуханню конкуренції), то потреби у розширенні сфери державного регулювання і висуванні додаткових цілей економічної політики не виникає.

2) Часто економічні цілі заходять між собою у суперечність, оскільки суперечливою є природа тих явищ, яких вони торкаються. Крім того, суперечливими є і засоби досягнення цілей. Класичним прикладом взаємної суперечності цілей є бажання одночасно обмежити і безробіття, і інфляцію (ми вже розглядали цю суперечність з використанням кривої Філліпса). Іншим хрестоматійним прикладом суперечності цілей є прагнення поєднати високі соціальні гарантії і підвищити ефективність виробництва, збільшити державні витрати і скоротити дефіцит бюджету тощо.

Зростання державних витрат передбачає збільшення податків, що може мати наслідком скорочення споживання домогосподарств.

Отже, щодо другої причини обмеження кількості одночасно висунутих цілей можна зробити загальний висновок: чим менше цілей, тим менше суперечностей між цілями та засобами їх досягнення. Відповідно, тим більша гарантія досягнення поставлених цілей.

У країнах постсоціалістичного розвитку, і зокрема в Україні, ця закономірність на жаль, не враховується.

Українська доктрина економічної політики базувалася на не шокових реформах в Україні. Тривалий спад виробництва породив проблеми, яких раніше взагалі не було: руйнування промислового потенціалу, масову злиденність населення. Отже, завдання реформування довелося поєднувати із завданнями виходу на доказовий рівень.

В умовах невизначеності політичної ситуації об'єктивно зрозумілою є спроба одночасно відреагувати на вимоги різних політичних сил: і тих, хто акцентує на соціалістичному захисті населення, і тих, хто вимагає створення сприятливих умов для підприємництва, і тих, нарешті, хто вбачає головне завдання у зміцненні державності.

Досвід України, як і інших країн, засвідчує наявність ще однієї надзвичайно актуальної проблеми у сфері економічної політики: узгодження, координація інтересів у процесі визначення цілей. Адже цілком очевидно, що різні цілі можуть бути втіленням інтересів різних соціальних груп. Цілі економічної політики можуть узгоджуватися демократично, пошуками компромісу в процесі зіткнення і поєднання інтересів різних суспільних груп. Але для такого узгодження необхідно мати розвинені інститути демократії. Ще одним фактором в економіці України виступає високий рівень корупції, що потребує державного втручання.