3. Методи розрахунку валового внутрішнього продукту

ВВП можна визначити одним із трьох методів шляхом підсумовування: 1) валової доданої вартості за всіма галузями економіки (ВВП з виробництва або галузей); 2) усіх витрат на купівлю загального обсягу виробленої в даному році продукції (ВВП по витратам); 3) усіх доходів, отриманих в країні від виробництва продукції даного року (ВВП з доходів). На основі цих методів виконується аналіз ВВП з точки зору виробництва, використання і розподілу кінцевої продукції.

Аналіз показника ВВП при методі розрахунку за галузями (виробничий метод) дозволяє виявити співвідношення та роль окремих галузей у створенні ВВП. При використанні цього методу підсумовується валова додана вартість всіх сфер економіки. Валовою доданою вартістю називається вартість, створена в процесі виробництва на даному підприємстві, охоплююча реальний внесок підприємства в створенні вартості конкретного продукту, тобто заробітну плату, прибуток, амортизацію, процент за кредит, витрати на транспорт, рекламу даного підприємства тощо. Вартість споживаних сировини та матеріалів, придбаних у постачальників, в створенні яких конкретне підприємство не брало участі, в додану вартість не включається. Тобто валова додана вартість розраховується як різниця між випуском та проміжним споживанням. Вона містить у собі первинні доходи, що утворюються учасниками виробництва і розподіляються між ними.

Зіставлення ВВП по виробництву за ряд років дозволяє виявити зміну його структури та динаміку розвитку окремих галузей економіки країни, свідчить про характер здійснюваної в ній економічної та особливо структурної політики.

Метод розрахунку ВВП по кінцевим витратам включає такі статті:

1) кінцеві витрати домашніх господарств (С). Вони складаються з витрат споживачів на товари повсякденного попиту, довгострокового користування та витрат на послуги;

2) витрати органів державного управління (G). Це державні витрати на закупівлю продукції підприємств та ресурсів для потреб держави, що виражається в сумі витрат держави на виплату заробітної плати державним службовцям, на закупівлю товарів та послуг. У діючому стандарті СНР ООН 1993 ці перші дві категорії витрат об'єднані в один показник кінцевого споживання, який при цьому розділяється на індивідуальні та колективні кінцеві витрати;

3) валові інвестиції (I), які складаються з витрат на основні засоби виробництва (тобто придбання машин та устаткування, будівництво), на приріст (зменшення) запасів матеріальних оборотних коштів (враховуються лише запаси готової продукції та незавершеного виробництва), на придбання за виключенням вибуття цінностей;

4) чистий експорт (X_n), який дорівнює різниці між експортом та імпортом країни. Він відображає чисте споживання товарів та послуг іншим світом.

Таким чином, формула для визначення ВВП (GDP) методом витрат має вигляд:

GDP=C+G+I+X_n (2.3.)

Метод розрахунку ВВП за доходами включає такі статті:

1) заробітна плата найманих працівників;

2) валовий прибуток, змішаний дохід, який складається з:

прибутку фірм та корпорацій;

доходів некорпоративних підприємств, які знаходяться в індивідуальній чи сімейній власності, та доходів самостійних робітників — художників, письменників, адвокатів та інших робітників, які працюють не за наймом;

рентної плати, тобто доходів, отриманих власниками землі, нерухомого майна та ін.;

процента на позичковий капітал;

амортизації;

3) непрямі податки на виробництво та імпорт (податок на додану вартість, з продаж, акциз та ін.). При цьому виключаються субсидії на виробництво та імпорт. В практиці ринкового господарства ця стаття розглядається в якості доходів держави.

Треба пам'ятати, що розрахунок ВВП не обхоплює багато операцій та послуг, які не піддаються точному розрахунку. Так, наприклад, винятками при обчисленні ВВП є: доходи тіньового бізнесу; не враховує роботу домогосподарок у своєму домашньому господарстві; працю вчених "на себе"; бартерний обмін; сплату у вигляді чаєвих та ін. При всіх методах розрахунку ВВП та ВНП до нього не включаються так звані невиробничі угоди (наприклад, трансфертна плата) та фінансові операції (наприклад, купівля-продаж цінних паперів) + секонд-хенд.

До структури тіньової економіки входять: 1) кримінальна економіка –вбудована в офіційну економіку економічна злочинність (розкрадання; підпільна, повністю схована від усіх форм контролю економічна діяльність; наркобізнес, азартні ігри, проституція; загально карна злочинність проти особистої власності громадян як форма зовнішньоекономічного перерозподілу доходів: пограбування, крадіжка особистого майна, рекет); 2) фіктивна економіка – офіційна економіка, яка дає фіктивні результати, відображені в існуючій системі обліку та звітності як реальні(приписування); 3) неформальна економіка – система неформальних взаємодій між економічними суб’єктами, які базуються на особистих відносинах та контактах між ними, що доповнює чи замінює офіційно встановлений порядок організації та реалізації економічних зв’язків; 4) не легалізована друга економіка – приховані від контролю види індивідуальної та корпоративної діяльності, тобто або заборонені законом, або незареєстровані у встановленому порядку.

ВВП, обчислюваний усіма трьома методами, повинен рівнятись одній величині.