59. Особливості ціноутворення та тарифної політики на підприємствах жкг

Основною проблемою ЖКГ є те, що тарифи на ЖКП не відшкодовують витрат на їхнє виробництво. Це свідчить про економічну необґрунтованість тарифів, недоліки законодавчої бази і недосконалість регуляторної тарифної політики з боку держави.

Тарифи затверджують місцеві органи виконавчої влади, нормативи і методичні рекомендації центральних органів управління ЖКГ мають здебільшого рекомендаційний характер, тому є певна складність у затвердженні тарифів.

В основу формування тарифів закладено вимоги «витратного механізму ціноутворення», тобто планова собівартість плюс визначений прибуток.

Об’єктами калькулювання собівартості на підприємствах ЖКГ є продукція, роботи, послуги за кожним видом діяльності, а калькульованою одиницею – вимірники, характерні для кожного їх виду.

Діюча система ціноутворення за принципом «витрати плюс» є неефективною. Така система не стимулює інвесторів та власників підприємств скорочувати витрати виробництва, підвищувати продуктивність чи якість послуг, не стимулює до ресурсозбереження і навіть стимулює завищення витрат у звітах.

У тарифах практично не враховується якість ЖКП.

Широко використовується перехресне субсидування населення за рахунок встановлення завищених тарифів для підприємств і організацій.

У більшості випадків при встановленні тарифів не передбачається можливість подальшого розвитку підприємств. Практично відсутній механізм коригування тарифів, що тим паче необхідно за наявного рівня інфляції. Недостатньо визначено методологію калькулювання витрат, наявний високий рівень податків у складі тарифу, створюються певні законодавчі перепони для запровадження прогресивних систем встановлення тарифів. Монополізм у житлово-комунальному секторі економіки сприяє підтримці високо рівня затрат і тарифів на відповідні послуги. Основними шляхами оптимізації системи формування тарифів є запровадження про­гресивних методик формування тарифів і дієвих механізмів коригування тарифів, диференціація тарифів, вилучення соціальної функції тарифів на ЖКП, удосконалення нормативної бази формування тарифів.

60. Методи вибору генеральної стратегії розвитку підприємства

Методи вибору генеральної стратегії можна розділити на дві групи: перша — за монопрофільної діяльності або за вузької номенклатури продуктів та послуг, що пропонуються підприємством (методи однопродуктового аналізу); друга — за диверсифікованого виробництва (методи «портфельного» аналізу). З інших матричних методів визначення генеральних стратегій відомими є такі (у дужках вказано показники, що формують матрицю):

• загальний стратегічний метод Портера (стратегічні переваги / стратегічні цілі);

• метод консультаційної «групи Артур Д. Літлл» (стадія життєвого циклу / конкурентна позиція);

• метод консультаційної групи «Шелл» (потенційний ринок / потужність підприємства).

Базова стратегія як генеральний напрямок є стрижнем стратегічного плану підприємства. Згідно з циклом розвитку підприємства можна вибрати одну з таких базових стратегій:

• стратегію зростання, що відбиває намір підприємства збільшувати обсяги продажу, прибутку, капіталовкладень тощо;

• стратегію стабілізації — у разі діяльності підприємства за відчутної нестабільності обсягів продажу та прибутку;

• стратегію виживання — суто оборонну стратегію, що застосовується за глибокої кризи підприємства.

Один метод розробки стратегії підприємства — метод життєвого циклу виробу (товару). За період свого існування виріб проходить, як правило, чотири стадії: запровадження (освоєння), зростання, зрілість, спад. Перед прийняттям стратегічного рішення щодо конкретного виробу проводиться ідентифікація стадії його життєвого циклу. У процесі ідентифікації одну стадію відрізняють від іншої за допомогою таких показників, як відсоток зростання обсягів продажу (виробництва), кількість конкурентів, темпи технологічних змін, частота модифікування виробу тощо.