- •1. Українська національна культура у контексті надбань світової цивілізації.
- •2. Українська культура як цілісний феномен.
- •3. Періодизація розвитку української культури
- •4. Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов'ян
- •5. Трипільська культура та її особливості
- •6. Культура скіфської доби
- •7. Черняхівська культура та її особливості
- •8. Характер релігійних вірувань та міфологія стародавніх слов'ян
- •9. Джерела формування культури Київської Русі
- •10. Особливості культури Київської Русі
- •11. Вплив християнства на процеси розвитку культури Київської Русі
- •12. Перекладна література як першоджерело становлення і розвитку оригінальної літератури Київської Русі
- •13. Провідні жанри оригінальної літератури Київської Русі
- •14. Основні жанрри образотворчого мистецтва Київської Русі
- •15. Види прикладного мистецтва на Русі
- •16. Зародження і розвиток шкільної освіти на Русі
- •17. Особливості архітектури,живопису і жуд.Ремесел у Галицько-Волинському князівстві
- •18. Розвиток освіти в польсько-литовську добу
- •19. Характерні особливості літературного і видавничого процесу в українських землях за часів феодальної роздрібненості
- •20. Ідеї раннього гуманізму в українській культурі
- •21. Розвиток ідей Ренесансу в Україні
- •22. Своєрідність "вченої" поезії і її представник.Теми,досягнення.
- •23. Братства та їхня роль у розвитку української культури
- •24. Гурток Києво-Печерської лаври.Розвиток укр.Друкарства
- •25. Архітектура,малярство,графіка,граверство,скульптура 14-16ст.
- •26. Роль Києво-Могилянської академії у розвитку укр. Культури.
- •27. Реформа церкви та освіти в 17ст.
- •28. Роль козацтва в культурній розбудові України 17ст.
- •29. Особливості культури укр. Бароко.
- •30. Основні літературні жанри козацької доби.
- •31. Національна специфіка іконопису 17-18ст.
- •32. Особливості портретного живопису доби бароко.
- •33. Національна своєрідність дерев'яних і кам'яних ("козацьких") храмів 17ст.
- •34. Внесок гетьмана Івана Мазепи в розбудову укр. Культури.
- •35. Українське просвітництво.
- •36. Специфіка українського класицизму 18-19 ст.
- •37. Генезиз та періодизація епохи українського Відродження хіх ст.
- •38.Особливості розвитку українського романтизму хіх ст.
- •39. Розвиток української літератури хіх ст.
- •40. Український театр та музика 19ст.
- •41. Роль т.Шевченка у розвитку української культури
- •42. Модернізм в українському мистецтві кінця 19 – початку 20 ст.
- •43. Основні стилі та напрямки літератури і мистецтва в Україні на початку 20ст.
- •44. Український культурний ренесанс 20-х років 20 ст.
- •45. Авангардні течії в українському живописі
- •46. Культурнее життя в роки Другої Світової війни
- •47. Особливості розвитку культури України в радянський час.
- •48. Шістдесятництво як естетичне явище
- •49. Культура української діаспори
- •50. Тенденції розвитку сучасної української культури.
22. Своєрідність "вченої" поезії і її представник.Теми,досягнення.
Елітарного відтінку так званій "вченій" українській поезії XVII ст. надавало відверте прагнення до формалістичних вправ. Поети вважали, що чим вченіша людина, тим незвичайнішою мусить бути її мова, тим більше книжкових знань і вражень мають містити в собі вірші. Чим інакше можна пояснити, що й такий раціонально мислячий діяч, як автор першої української Конституції, воїн і поет Пилип Орлик прагнув віршувати штучною поетичною мовою, що складалася в основному з міфологем, філософських абстракцій, екзотичних топонімів, алюзій, символів, розгорнутих метафор, гіпербол. Найбільш, напевне, гіперболізованим літературним жанром був панегірик. Яких лише чеснот не приписують своїм героям поети-панегіристи Стефан Яворський, Іван Максимович, Пилип Орлик, Іван Орловський і Феофан Прокопович! І хоч самі автори розуміли умовність усіх цих перебільшень, вони їх нанизували з чисто мистецькою метою, для гри думки і переливів слова.
Вірші-послання, панегірики — то просто пристрасть до демонстрації ерудиції. Так, вчена українська поезія XVII ст. була розрахована на елітну частину суспільства, однією із специфічних особливостей якої було тоді не так багатство, як висока освіченість. Належати до кола ерудованих людей було престижно, та й треба зважити на те, що напередодні культурних реформ середини XVII ст. й пізніше, латинопольська освіта колегіумів та гімназій вже принесла свої перші плоди. Умовно-міфологічне мислення поетів, що зросли на латино-польських книжках — на Ціцероні, Титі Лівії, Тациті, не могло бути зрозумілим для всіх. Йому належало спочатку стати надбанням вузького кола інтелектуалів. Вміння читати вірші-лабіринти або розгадувати всілякі поетичні ребуси не було дурницею. Воно прищеплювало сучасникам смак до високої поетичної умовності, що є важливою рисою художньої культури. Коли поет того часу говорив, скажімо, про Христа чи Олександра Македонського, згадував море чи хліб, він не мав на увазі цих осіб чи ці речі. Це були певні словесні знаки, за якими стояли поетичні реальності. За "Поетикою" М. Довгалевського, слово "Христос" може мати цілу сукупність умовних значень: "світло небесне для світу", "надія і спасіння", "всемогутнє слово, початку й кінця в нім немає", той, "хто завжди був, є і буде, кому покоряються зорі" тощо.
Багаті поетичні асоціації викликали в учених людей того часу також імена й реалії античної міфології, бо за ними стояла специфіка їх освіти — вивчення грецької і латинської мови та літератури. Такі міфологічні вправи формували суто поетичне осягнення реальності, а якому велику роль відігравали інтуїція, осяяння, загадкові образи сновидінь та ін. Властива бароковій свідомості взагалі фантазійність, містичність, міфологічність в українському варіанті, як на думку деяких дослідників, виявила себе чи не занадто. Однак якщо зважити на суто український смак до прикрас, то не дивно, що в бароковій літературі і мистецтві він "показав себе" у щедрому декоратизмі і захопленні формальною майстерністю ("краса заради краси"). Як вважають сучасні дослідники культури цієї доби, заслуга українського бароко в тому, що воно надало традиційній любові до красивої форми артистичного блиску.
Звичайно, вчена поезія XVII—XVIII століть сформувала і якийсь новий тип літературної творчості — інтелектуальну гру, змагання у дотепності. Однак поезія, яка ставала предметом інтелектуальної розваги, мусила мати якесь серйозне виправдання, адже нею захоплювалося ціле покоління літераторів. Від них вибудовують місток до таких майстрів XX ст., як француз Г. Аполлінер, українець М. Семенко та чех В. Гавел. Фігурні вірші, або, як їх назвав український поет, "поезомалярство", започатковані елітарною бароковою поезією України XVII ст., були надовго забуті.