1. Поняття культ. Походж. Та зміст терміну «культура».

Р.Уільямс дослідив слово культ., яке має лат. походження та дек-ка значень: оброб., доглядати, населяти, шанувати, поклонятися. Слово вжив-сь як синонім грец. слова пайдея (вихован. дитини).

Під культ. (в сер. віки) розумілося прагнення до ідеалу, релігійної та особистої досконалості.

В 1684р. Самуель Пуфендорф під культ. наз. дух-ний світ люд., що відрізняє люд. від тварини.

Ідея культ. визнач. у добу Просвітництва як засіб вих.-ння «людяності» на противагу стихійному, природному існуванню.

У новітній час до цього були додані стиль, метод та рівень досконалості, які досяг-ся в опануванні тією чи іншою галуззю знань, процес творення і розподілу матер. і дух-их цінностей.

Виділяють такі види визначень «культ.»:

1) описовий (перерах. окремі елем-ти проявів культури);

2) аксіологічні (розуміють культ. як сук-ть матер. та дух-их цінностей);

3) антропологічне (роз-ють культ. як реально існ-чий чпосіб життя люд., люд. є амбівалентною то і культ., як наслідок життя і діяльн-ті люд. є амбівалентною);

4) нормативні (ствердж., що зміст культ. становлять норми та правила, що реглам-ють життя людини);

5) адаптивні (культ. тракт-ся як притаманний людям спосіб задоволення потреб як особливий рід діяльн-ті за доп. Якого вона пристос-ся до природних умов);

6) семіотичний (семіотика-наука про знаки; розгляд-ють культ. як сук-ть знаків, які вик-вує суп-во для трансляції інформ. та управл. люд-и);

7) символічний (наголош. на вживанні символів у культурі);

8) герменевтичні (розгляд. культ. як сук-ть текстів, що аналіз-ся та осмисл-ся людьми);

9) ф-нальні (хар-ють культ. через ф-ії, які вона вик. в сусп-ві та розглядають їх єдність та взаємозв’язок);

10) історичні (культ. є продуктом історії сусп-ва і розвивається шляхом передачі досвіду через покоління);

11) ідеаційні (тракт. культ. як дух-не життя сусп-ва, потік ідей та інших продуктів дух. творчості, що накопичується в соц. памяті);

12) психологічні (вказують на зв'язок культ. з поведінкою людей, вбачаючи в ній соц.-обумовлені особл-ті людськ. психіки);

13) дидактичний (роз. культ. як сук-ть знань вмінь, навичок, яким люд. навчилася, а не успадкувала генетично);

14) соц-ні (культ. як фактор отим із. сусп. життя як сук-ть ідей, принципів, інститутів, що забезп. колективну діяльн. життя).

Всі ці види визначень мають рац-ний зміст, який указує на більш-менш істотні ознаки культ. Спільним є те, що напротивагу природі та натурі розуміють все те, що штучно створено людино.

2. Культ. Як цілісно-змістовна сис-ма. Поняття ментальності.

Культ. роз-ють як необх. умову людськ. жит.

Струк. соціо-культ. взаємодії вкл. в себе 3 взаємопов’яз. аспекти: особу, сусп-во, культ. Люд. і культ. взаємо обумовлюють одна одну, люд. постає з одного боку як творець культ., а з іншого як продукт культ.-артефакт культ.

Атрибут-ною влас-тю культ. є репресивність, тобто культ. починається з заборони, за табу. Культ. постає як набір контр-них мех.-ів для регламентації поведін; як сис-ма надбіологічних програм людськ. життєдіяльності, які накладаються на генетичні програми та визнач-ть специфіку їх конкретного прояву в різних життєвих ситуаціях.

Щодо люд. культ. діє як примус і в цьому полягає її антропогенна сутн-ть. Виділ-ть 3 види культ., які засн-ні на різних способах примус-го дотрим. культ. норм (3 типа культ.): культ. страху; культ. сорому; культ. провини.

Виник. норм означ. заміну інстинкту принципом культ. Норми позбав. люд. свободи в сер. роду, але звільн. люд. від закріпачення з боку природи, як сліпої непізнаної стихії.

На досить високих ступенях розвитку дух. культ. виник. цінності. Вони відобр. позитивне або негативне ставл. люд., сусп-ва, люд-во в цілому до речей, явищ, процесів, фікс-ть критерії соц-но визнаного. Засвоєння сис-ми цінностей є необх. умовою грома-го життя люд. і становл-ня особист-ті. Цінності виступ. як свідома мотиів-ія.

Поряд з цінностями віжливу роль в культ. відіграє поняття смислу. Культ. виступає як вираж. Здатності люд. надавати смисл своїй діяльн. Ця здатн-ть проявл-ся універсально у будь-якому вчинку так само як і у вищих формах інтелектуальної діяльн-ті. Смисл вик. ф-ію посередн-тва у відносинах між люд. і оточуючим світом і співвідн. будь-який предм., явище з люд.

Культ. є сис-мо. життєвих смислів суб’єкта, яка реаліз-ся в засобах і рез-тах людськ. діяльн.

Ментальність (від лат. “mens”-розум) – відносно цілісна сук-ть інтел-их навичок, уявлень про світ, вірування, почуття, емоції, настрої, яка формує картину світу та закріплює єдність культ. традиції. Ментальн. відображ. глибинні рівні інд-ого та колек-го безсвідомого.

Вперше це слово вик-вав Р.Емерсон в 1864р. Л.Леві-Брюль розробив зміст цього поняття та виділив 2 типи мент.: первісна (паралогічна іррац) та сучас. (логік., послідовна, сис-мна, рац). В сер. 20ст. знач. вклад в дослідж. мент-ті внесла школа аналів (М.Блок, Л.Февр, жак де Гофф).