18

1. Поняття та предмет цивільного права.

Згідно зі ст. 1 ЦКУ до предмета цивільного права належать особисті немайнові та майнові відносини. Найбільш виражену специфіку мають відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності. Особливість цих відносин полягає в тому, що в них взаємодіють особисті і майнові цінності, які становлять єдине нерозривне суспільне явище. Саме тому відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, необхідно виділити із суто майнових, надавши їм статусу окремої частини предмета цивільного права. Таким чином, предметом цивільного права є: 1) особисті немайнові відносини; 2) майнові відносини; 3) відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності. Особисті немайнові відносини виникають, насамперед, з приводу благ, що забезпечують природне існування людини, і благ, що забезпечують її соціальне буття. Майнові відносини — це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого майна та інших матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого. За змістом вони поділяються на: 1) відносини власності та відносини, що виникають при володінні та (або) користуванні чужим майном; 2) відносини, що складаються у сфері товарообігу. Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності поділяються на відносини, що регулюються нормами авторського права, суміжних прав, прав на наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промисловий зразок та інші об'єкти творчості.

2. Принципи та методи цивільно-правового регулювання.

Цивільно-правовий метод характеризується юридичною рівністю сторін, автономністю їх волі та їх майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства); особливим способом вирішення спорів між учасниками цивільних правовідносин; наявністю майнової відповідальності сторін. Наявність диспозитивних, засад у цивільному праві не означає, що в ньому відсутні імперативні норми. Але вони не є визначальними. В основному цивільні правові відносини формуються під впливом диспозитивних норм. Під принципами цивільного права розуміють основні засади, у яких втілені корінні, найхарактерніші риси цього права. Становлення і розвиток цивільного права базується як на загальноправових, так і на галузевих принципах. Загальноправові принципи визначаються в КУ. Вони поширюються на всі галузі права. До галузевих належать принципи, закріплені у ЦК: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених КУ та ЗУ; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу. Крім того, до принципів цивільного права належать принципи, що лежать в основі методу цивільного права: юридична рівність; диспозитивність; наявність цивільно-правової відповідальності.

3. Акти цивільного законодавства. Дія цив. Законодавства у часі, просторі та за колом осіб.

Цивільне законодавство — це сукупність нормативних актів, в яких містяться норми цивільного права. За юридичною силою нормативні акти можна поділити на: 1) закони; 2) підзаконні нормативні акти; 3) норми міжнародного права і міжнародні договори. КУ має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймаються на її основі. В системі цивільного законодавства особливе місце посідає ЦК. Він має найвищу юридичну силу серед інших. Зміст ЦК 2003 р. становлять такі книги: "Загальні положення", "Особисті немайнові права фізичної особи", "Право власності та інші речові права", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Спадкове право". Крім вертикальної системи зв'язку нормативних актів (тобто класифікації нормативних актів за їх юридичною силою) цивільне законодавство має і так звану горизонтальну систему. За цією ознакою можна виділити такі складові цивільного законодавства, як страхове, торговельне, будівельне, орендне законодавство, законодавство про інтелектуальну власність тощо. За загальним правилом нормативні акти не мають зворотної сили, тобто їх дія поширюється лише на ті конкретні правовідносини, які виникли після вступу закону в дію. Згідно КУ, закон вступає в силу через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його оприлюднення. Н-п акти, в тому числі й цивільно-правові, діють на всій території України. ЗУ, нормативні акти міністерств та відомств, центральних ОВВ також діють на всій території країни, а акти місцевих органів — на території відповідної області (міста, району).Цивільні закони України поширюють свою дію на всіх осіб (фізичних і юридичних), які знаходяться на території Укр., якщо інше не передбачено в самому законі або не випливає з його змісту. Але деякі цивільно-правові норми розраховані на певне коло осіб — лише на громадян (наприклад, правила щодо підстав та умов оголошення громадянина померлим) або тільки на юридичних осіб (правила щодо підряду на капітальне будівництво). Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі ж сам обов'язки, що й громадяни України, за винятками, встановленим» КУ, ЗУ чи МД договорами Укр.