2. Приєднання до Польщі

Всі залишилися західноукраїнські землі, зі схвалення Антанти, опинилися в складі Польщі. За умовами договорауточніть на територіях з українським населенням, Польща зобов'язалася забезпечити українцям рівні з поляками права і гарантувати національно культурний розвиток, надати автономію, відкрити університет і т. д. Жодна з цих умов уряд Польщі не виконав. Українці фактично вважалися людьми другого сорту, що підлягають полонізації та окатоличення. Політика Польщі була спрямована на насильницьку асиміляцію і повне знищення українського характеру Східної Галичини, Волині, Холмщини, Підляшшя та інших територій, на яких етнічні українці складали більшість або представляли значну частину населення.

У грудні 1920 був виданий спеціальний указ про колонізацію земель з українським населенням на східних територіях Польщі - «Креси Всходніх» (Західної України, Західної Білорусії, Східної Литви), польськими військовими поселенцями. На підставі цього закону, за період 1920-1928, польським поселенцям, колишнім військовим, на Волині та Поліссі передано 260,000 гектарів землі, на які з центральної Польщі прибуло понад 20.000 поселенців. Колишні військові повинні були стояти на сторожі «польськості» і стати оплотом польської колонізації на територіях з переважаючим українським населенням.

Зростання безробіття, який був викликаний передачею полякам не тільки земель, а й підприємств, змушував людей емігрувати в США і Канаду. Прибулі поляки обробляли землю самостійно або здавали її в оренду, позбавляючи безземельне українське населення навіть невеликого заробітку, який існував раніше на польських фермах і фільварках. Проведена польським урядом шовіністична політика мала свої успіхи, проте підсилювала антипольські настрої українського населення і ненависть до режиму. З 1920-х терору і репресій зазнали православна церква, шкільна освіта, представники української інтелектуальної та культурної інтелігенції.

3. Польський шовінізм

Шовіністична політика польської влади в 1920-39 рр.. по відношенню до українського населення Східної Галичини проявилася і в серії акцій придушення, проведених урядом Польщі в 30-х рр.. XX століття. [1] [2]

Польський уряд, нехтуючи правами етнічних українців, намагаючись боротися з націоналістичними організаціями УВО-ОУН, дотримуючись політиці державного терроранейтральность? та колективної відповідальності, піддало українське населення масового терору - в ході серії акцій польської влади десятки людей були вбиті, тисячі покалічені і відправлені в тюрми, знищено велику кількість товарів в кооперативах і магазинах, що належали українцям, знищені або закриті бібліотеки, читальні зали, культурні товариства , театральні гуртки і т. д.

4. Реакція українських організацій і населення

Підпільні націоналістичні організації (УВО) на політику та дії польської влади відповіли терористичними актами, саботажем (підпалами полів, знищенням маєтків прибулих поляків і військових «осадників» (тобто поселенців), загальною активізацією діяльності серед населення. Особливу популярність УВО і пізніше ОУН , мала серед української молоді та представників інтелігенції. У відповідь польський уряд застосувало принцип колективної відповідальності, піддавши масового жорстокого терору, знущань і фізичного насильства українське населення Західної України.

Боротьба з українським націоналістичним підпіллям включала всілякі форми від агітації і «нахабних» (тобто швидких) судів 4 вересня 1931 до створення 17 червня 1934 спеціального концентраційного табору, куди люди поміщалися за рішенням польської влади, без суду, на невизначений термін