30. Виробнича функція з двома змінними факторами. Ізокванта.

Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація фак­торів виробництва, моделює виробничий процес, в якому змінними є обсяг використання двох факторів виробництва.

Двофакторна виробнича функція може бути представлена у табличній („виробнича сітка”), графічній (ізокванта) і аналітичній формах.

Кожна клітина таблиці відображає максимальний обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсягами факторів. Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати в таблиці усі комбінації ресурсів, що забезпечують той самий обсяг випуску, і на­нести відповідні точки на координатну площину К, L. Якщо з'єднати ці точки, отримаємо лінію незмінного випуску — ізокванту

Ізокванта — це лінія, кожна точка якої відображає такі комбіна­ції ресурсів (праці та капіталу), які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовува­них ресурсів, тим більший обсяг виробництва і тим далі від початку координат міститься відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу випус­ку продукції, називається картою ізоквант

Властивості ізоквант:

*Ізокванта має від’ємний нахил, що означає, що вздовж ізокванти скорочення одного фактора обумовлює збільшення іншого, щоб не допустити зменшення обсягів виробництва. Позитивний нахил означав би, що збільшення використання одного фактора обумовлюють збільшення використання іншого.

* Ізокванта має вигляд вигнутих кривих.

* Ізокванти, які розташовані далі від початку координат відповідають більшому обсягу випуску.

Карта ізоквант — це множина ізоквант, що відображає мінімальний випуск продукції за будь-яких комбінацій фак-ішробництва. Криві ізоквант ніколи не перетинаються.

Чим далі ізокванта від початку координат, тим більшому обсягу виробництва продукції вона відповідає.

31. Постійна (стала), спадна та зростаюча віддача від масштабу.

Закон спадної віддачі факторів: починаючи з певного моменту часу, послідовне приєднання одиниці змінного фактора до фіксованого незмінного фактора дає спадний граничний продукт у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного фактора.

Уявимо ситуацію: існує певне приміщення з фіксованою кількістю інструментів для виробництва, матеріалами тощо. Для здійснення процесу виробництва залучаються працівники. Спочатку за рахунок спеціалізації збільшення кількості праці призводить до збільшення віддачі від неї, однак поступово ця віддача починає зменшуватись через погіршення забезпечення працівників робочим місцем, засобами виробництва.

Збільшення кількості ресурсу в процесі виробництва початково приводить до зростаючої віддачі від цього фактора (на рис.3.2 МР_Ь зростає до певного максимального значення, а крива ТРі, має вигнутий характер), починаючи з певного моменту віддача від ресурсу набуває спадного характеру (МРт^ зменшується, а крива ТРт^ зростає спадними темпами), спадний характер переходить у від'ємний з того моменту, коли МРг, дорівнює нулю, а ТР[^ досягає максимуму та починає зменшуватись.

По суті, МР[_ є тангенсом кута нахилу дотичної до точок на кривій ТР^ Крива АРі, в точці свого максимуму перетинає криву МР_Ь.

Тобто, за інших рівних умов збільшення одного з факторів виробництва приводить до збільшення випуску - перша похідна додатна Однак зменшення граничної продуктивності цього фактора при його збільшенні означає, що друга похідна - від'ємна