2. Голод 1921-1923рр. Голодомор 1932-1933 рр.: причини і наслідки. Суть та соціальна значущість Закону «Про голодомор 1932-1933 років в Україні» Голод 1946-1947 рр.

Серед головних причин голоду в Україні в 1921-1922 pp. слід назвати заборону ринкової реалізації хлібних надлишків та їх примусове вилучення державою, що зумовило падіння товарності сільського господарства в 1918—1920 pp. Селяни не були зацікавлені в розвитку виробництва і зменшували посіви, зокрема в районах активного здійснення продрозкладки (Чернігівська, Харківська, Полтавська губернії). Навіть світова і громадянська війни, які зруйнували матеріальну базу сільського господарства, завдали менших збитків селянським господарствам. "Викачування" хліба містом із села з одночасним скороченням промислового виробництва завершило процес занепаду ринкових відносин. Але голод 1921 р. був зумовлений ще й дією природної стихії. Поштовхом став неврожай, спричинений страшенною посухою. Урожай 1921 р. був значно менший, ніж у 1920 p., і становив 768,5 млн. пудів. Це не могло забезпечити навіть прожиткового мінімуму. Розраховувати на можливість поповнення хлібного дефіциту за рахунок Росії було нічого. У 1921 р. в Росії був більший недорід, ніж на півдні країни, і керівництво РКП(б) поставило перед українським керівництвом завдання збільшувати постачання продуктів для Росії. Голод охопив південні райони України: повіти Донецької, Миколаївської, Одеської, Катеринославської, Полтавської губерній. Кількість голодуючих у степових губерніях зросла з грудня 1921 р. до травня 1922 р. більше ніж утричі - з 1,2 до 3,8 млн. чоловік., а в усіх губерніях — до 5,6 млн. чоловік, що становило 25% їхніх жителів. Улітку 1922 р. південь України вразив новий неврожай. Посуха охопила 21 повіт. А криза в тваринництві досягла кульмінації. Голод загострив чимало інших соціальних та економічних проблем. Визнання факту голоду в Україні, як і надання допомоги голодуючим, прийшло з великим запізненням. Вважалося, що в Росії голод, а в Україні — неврожай. Лише після врожаю 1923 р. ситуація почала поліпшуватися. Збільшення зернових ресурсів дало змогу покращити харчування населення, почався процес відновлення поголів'я худоби.Державна кредитна система, податкова і земельна політика, а також державна торгівля і кооперування селян повинні були стимулювати сільськогосподарське виробництво. Використовувалася можливість благодійної допомоги із залученням коштів з-за кордону.

Одним з найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу був голод 1932—1933 pp. Безпосередньо його причиною було насильницьке вилучення хліба у селян. Загалом же причинами голодомору в Україні була сукупність національно-політичних та соціально-економічних чинників:— необхідність знищення українського селянства як свідомої національної верстви, яка загрожувала імперським інтересам Москви;— непосильні для селян хлібозаготівлі;— надмірний хлібний експорт;— небажання колгоспників працювати в громадському господарстві;— конфіскація властями продовольчих запасів;— економічні прорахунки, спроба здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами. Вилучався навіть посівний фонд. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР приймають закон про охорону соціалістичної власності, який за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачав розстріл або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна. У народі цей драконівський документ назвали "законом про п'ять колосків". Точну цифру людських втрат від голодомору 1932— 1933 pp. встановити неможливо. Дослідники називають дані від 3,5 до 12 млн чол.

Одним з наслідків антилюдської моделі відбудови народного господарства був голод 1946-1947 pp. У повоєнний час на селі склалось вкрай несприятливе становище: за роки війни скоротились посівні площі, зменшилось поголів'я худоби, не вистачало техніки, а особливо робочих рук. Усе це вимагало зміни державної політики на селі. Але сталінське керівництво і думки не мало про якісь зміни, село мало стати одним з головних джерел для проведення відбудови. Весною-літом 1946 р. 16 областей України вразила посуха. Зимові та ярові культури загинули. Керівники деяких областей почали наполегливо звертатися до уряду з проханням зменшити планові завдання хлібозаготівлі, які в липні 1946 р. були. Відповіддю на звернення про допомогу стали репресивні заходи. Було відновлено дію "Закону про 5 колосків", за яким було засуджено і ув'язнено тисячі селян. Селяни почали тікати від голодної смерті у більш благополучні райони (Західну Україну), міста. Посуха загострила і проблему кормів, що відбилось на тваринництві. Почався падіж скота. За межі України ешелонами вивозився, розпочався голод, жертвами якого стали майже 1. млн. чоловік. Опинившись перед лицем катастрофи, керівництво України на чолі з М.Хрущовим намагалось зменшити її масштаби за рахунок західних областей і звертання за допомогою до Москви. У відповідь Сталін заявив Хрущову: "Ти м'якотілий! Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми витратили наші державні запаси". У березні 1947 р. недостатньо "твердого" Хрущова було замінено на Кагановича. Отже, головним винуватцем третього голодомору в Україні було сталінське керівництво, яке нехтувало долею мільйонів українців заради імперських інтересів.

Важливим моментом в політичній історії України було прийняття наприкінці 2006р. Верховною Радою Закону України про голодомор 1932-1933 рр. У ньому йдеться про вшанування пам’яті мільйонів співвітчизників, які стали жертвами голодомору 1932-1933рр., визнається необхідність відновлення історичної справедливості та утвердження в суспільстві нетерпимості до будь яких проявів насильства. В документі визнається, що трагедія Голодомору 1932-1933 рр. в Україні офіційно заперечувалась владою СРСР протягом багатьох десятиріч та засуджуються дії тоталітарного режиму, спрямовані на організацію Голодомору, наслідком якого стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ українського народу його вікових традицій, духовної культури та етнічної самобутності. Цей закон визначає Голодомор актом геноциду українського народу, який був наслідком умисних дій тоталітарного репресивного сталінського режиму. Закон зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування брати участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті українського народу, сприяти консолідації та розвитку української нації, вживати заходів що до увічнення пам’яті жертв Голодомору. Отже, Закон України про Голодомор має велике значення для вшанування пам’яті постраждалих від репресивних дій сталінського режиму в 1932-1933 рр., формування свідомості українців та міжнародного визнання Голодомору геноцидом проти українців.

Білет №26