1. Наш край на початку хх ст..

2. Духовне розкріпачення і початок національного відродження. Релігійне життя в Україні в умовах незалежності.

Незважаючи на десятиріччя гонінь, релігія і церква зуміли зберегти своє місце в суспільстві і вплив на нього. Рубіжним у зміні ставлення держави до церкви і релігії правомірно вважати 1988 рік — рік відзначення 1000-літнього ювілею прийняття християнства на Русі. Святкування ювілею відбувалося у Києві та Москві за участю більше 100 офіційних представництв церков і релігій з усього світу. Особливої урочистості акції святкування ювілею надало те, що ця дата була визнана ООН видатною історичною подією в людській цивілізації. З проголошенням незалежності України церковне життя пожвавлюється: йде помітне зростання кількості релігійних громад, будуються храми, відроджуються монастирі, духовні навчальні заклади, недільні школи, виходить релігійна література, нам відкривається багатюща духовна спадщина України. У 1997 р. в державі діяло 64 конфесії, в яких понад 18 тис. релігійних громад (з них 6 тис. оформили свій статус протягом 1991-1995рр.), понад 100 монастирів (серед них уславлені Києво-Печерська лавра, Почаївська лавра), 40 релігійних навчальних закладів. У 2004 р. вже діяло більше 100 конфесій і сект. Пожвавилися зв'язки релігійних організацій та окремих віруючих з одновірцями за межами України. Відносини з релігійними громадами, особами, які належать до різних конфесій, у нашій країні регулюють Конституція України (ст. 35. Право на свободу світогляду і віросповідання) і Закон України "Про свободу совісті та релігійних організацій" від 23 квітня 1991 року, який підтверджує, що ніхто не може встановити обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-який примус щодо визначення громадянином свого ставлення до релігії, участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігій. У Законі закріплюється рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Завдяки вдосконаленню законодавства, адміністративним та організаційним заходам вдалося нормалізувати релігійну обстановку.

Незабаром після проголошення незалежності визріла криза в православ'ї України. Собор православної церкви в Києві проголосив автокефальність (незалежність), визнав себе Українською православною церквою (УПЦ). Собор звернувся до Московського патріархату з проханням канонізувати її в такому статусі. Але Московський архієрейський собор категорично відхилив прохання українського собору, а Філарет, який на той час вже мав титул Блаженніший екзарх патріарший, за таку постановку питання піддався злісним нападкам. Новий конфлікт між православними церквами спалахнув у 2004 р. під час президентських виборів, коли УПЦ-МП відкрито підтримала на виборах кандидата у Президента України В. Януковича, тим самим порушивши основний принцип діяльності церков — невтручання у політичне життя. Важливою подією релігійного і церковного життя України став візит у червні 2001 р. глави Держави Ватикан, глави Католицької церкви Папи Римського Івана Павла II. Головним противником візиту Папи до України була Російська православна церква і, відповідно, УПЦ-МП.

Серед інших конфесій — Українська греко-католицька церква, протестантські об'єднання Євангельських християн-баптистів, Адвентистів сьомого дня та ін., нехристиянські конфесії представників іудаїзму й мусульманства. Відроджуються дохристиянські вірування слов'ян. Є й нелегальні об'єднання. Серед них, зокрема, сатанисти, Біле братство, керівництво якого було притягнуто до судової відповідальності за протизаконну, антигуманну діяльність, сектантське об'єднання Муна та ін.

Таким чином, попри існуючі проблеми громадяни України, живучи в умовах свободи, не тільки шукають матеріального, а й прагнуть жити з Богом, хочуть відродити духовність у власних серцях. І в цьому криється надія на краще майбутнє для всіх у молодій Українській державі.