- •Оглавление
- •1.1. Виникнення землеустрою (землерозіїоділу) і перші землевпорядні дії
- •1.2. Розвиток землеустрою як науки
- •2.1. Земельно-територіальний ресурс в системі суспільних інтересів і відносини
- •2.2. Земля як товар в ринковій економіці
- •2.3. Соціально-економічний зміст землеустрою
- •3.1. Поняття землеустрою в зарубіжних країнах
- •3.2. Планування використання земель адміністративно-територіальних утворень
- •3.3. Державні, регіональні та муніципальні програми використання та охорони земель
- •3.4. Межування земель
- •3.5. Землеустрій з удосконалення землеволодінь та землекористувань
- •3.6. Внутрігосподарський землеустрій
- •4.1. Формування власності на землю
- •4.2. Землеустрій в умовах ринкової економіки
- •5.1. Мета, характер і зміст сучасного землеустрою
- •5.2. Принципи і завдання землеустрою
- •5.4. Основні поняття і визначення системи землеустрою в Україні
- •5.4. Основні поняття і визначення системи землеустрою в Україні
- •6.1. Вивчення стану земель
- •6.2. Планування використання та охорони земель
- •6.3. Територіальний землеустрій
- •6.4. Внутрігосподарський землеустрій
- •6.5. Зокремлений землеустрій
- •Розділ 7. Особливості сучасного землеустрою
- •7.1. Землеустрій на землях сільськогосподарського призначення
- •7.2. Особливості внутрігосподарського землеустрою в умовах ринкової економіки
- •7.3. Землеустрій в містах та інших населених пунктах
- •7.4. Особливості землеустрою в регіонах, які мають негативні явища при використанні земель
- •Розділ 8. Система землеустрою в Україні
- •8.1. Суть, зміст і структурні елементи системи землеустрою
- •8.2. Основні складові та функції системи землеустрою
- •8.3. Землевпорядне виробництво та його інформаційне забезпечення
- •Розділ 9. Управління системою землеустрою
- •9.1. Державне управління землеустроєм
- •9.2. Впорядкування відносин між учасниками землеустрою
- •9.3. Формування джерел фінансування проведення землеустрою
2.3. Соціально-економічний зміст землеустрою
Система суспільного і державного устрою, що характеризується визначеними земельними відносинами і відповідною політичною організацією суспільства з їх регулювання, визначає земельний лад суспільства.
Будь-яка держава, впливаючи на земельний лад, проводить земельну політику, в інтересах певних груп суспільства. Ця політика являє собою діяльність держави з регулювання земельного ладу, відносин між соціальними групами, окремими землевласниками або землекористувачами з приводу володіння та користування землею.
Процес державного впливу на земельний лад здійснюють різними заходами: правовими, економічними, організаційними.
Правові містять у собі моменти обов'язковості, владного примусу. Вони регулюють земельні відносини на основі земельного законодавства, судового й адміністративного права.
Економічні стимулюють розвиток земельних відносин на основі
оподатковування, кредитування, цільового фінансування, субсидування,
планування використання земель і т. ін. . _.-
Організаційні забезпечують розвиток земельних відносин шляхом переселення людей у райони нового освоєння, організації різного роду кооперативів, товариств, підготовки кваліфікованих кадрів, надання допомоги в матеріально-технічному постачанні, транспорті і т. ін. .
Земельну політику держави можуть здійснювати різні орган» -політичної і законодавчої влади, внутрішніх справ, адміністративні, судові, фінансові, банківські, різні комітети. Однак, у зв'язку з наявністю в даних органів безлічі інших функцій, пов'язаних з реалізацією зовнішньої і внутрішньої політики, виникає об'єктивна потреба в створенні спеціальних землевпорядних органів, що відносяться до політичної надбудови суспільства і відповідальних, в першу чергу, за завдання земельної політики держави.
Мета землевпорядних органів - забезпечувати ясність і порядок у використанні земель, охороняти і закріплювати право власності на землю, полегшувати перехід права власності від однієї особи (установи, організації) до іншої, при необхідності надавати інформацію про обкладання землі податком, вилучання диференціальної земельної ренти, організовувати господарсько-доцільне використання землі. Тому на ці органи покладають облік, економічну оцінку, надання і вилучення земель, організацію території, планування і контроль за використанням земель і здійсненням земельного законодавства.
Основне завдання землевпорядних органів — організація проведення землеустрою, тобто системи заходів щодо організації такого використання земель, яке відповідає інтересам держави і, насамперед, тих соціальних груп, які знаходяться при владі.
35
В цьому змісті з погляду держави і землеустрою, діяльність державних органів заключаешь в технічному і юридичному оформленню земельної власності, встановленню, забезпеченню й охороні прав землекористувачів та землеволодільців, цілеспрямованому регулюванню використання землі. Іншими словами, землеустрій — це передбачений законом процес, спрямований на здійснення земельної політики держави. Тому у відомій мірі землеустрій виступає як важіль, знаряддя, за допомогою якого держава регулює земельні відносини.
Характер землеустрою визначає відповідний землевпорядний процес, тобто землевпорядне діловодство, яке має юридичну, технічну й економічну сторони.
Юридична сторона землевпорядного процесу визначає порядок порушення, виконання, затвердження і руху землевпорядної документації (проекту); технічна — порядок складання, оформлення, видачі і зміст документів; економічна — організацію і технологію землевпорядних робіт, їх фінансування, вартість і т. ін.
У ряді випадків звичайних правових, економічних і організаційних заходів, які проводяться в процесі землеустрою або контрольованих землевпорядними органами, для регулювання земельного ладу буває недостатньо. Тоді держава, використовуючи політичні заходи, бере у свої руки безпосереднє розпорядження земельним фондом, здійснюючи великі аграрні перетворення або земельні реформи.
Наприклад, широко відомі: "Програма перебудови сільського господарства США"; закон "Про основну сільськогосподарську політику" в Японії, відповідно до якого в процесі встановлення розмірів селянських господарств значно знизилася їх чисельність; закон "Про ліквідацію черезсмужжя" у ФРН привів до ліквідації близько 600 тис. фермерських господарств.
Таким чином, у будь-якій суспільно-економічній формації землю розподіляють і організовують не тільки як природний ресурс і простий матеріально-технічний фактор виробництва, але, насамперед, як об'єкт соціально-економічних зв'язків в тісному поєднанні з виробничими відносинами, що обумовлює соціально-економічний зміст землеустрою.
Разом з тим, землеустрій не слід пов'язувати винятково з державою. Це пояснюється такими причинами.
По-перше, яка б не була ступінь активності держави в галузі управління земельним фондом і здійснення земельної політики, Землекористування (землеволодіння) самоорганізовуються, і при цьому відбуваються різні внутрішні процеси, обумовлені розвитком продуктивних сил і виробничих відносин.
По-друге, поряд зі здійсненням рішень державних органів в галузі землеустрою в землекористувачів виникають різні економічні інтереси, пов'язані зі зведенням земель у великі компактні масиви зручної
36
конфігурації, з трансформацією і поліпшенням угідь з метою підвищення ефективності господарства й обліку кон'юнктури ринку.
По-третє, землеустрій проявляється у визначених формах організації території, що відповідають даному рівню розвитку виробництва.
Наприклад, відомо, що система землеробства відбиває визначену ступінь розвитку продуктивних сил стосовно наявних природних, історичних і економічних умов. Організація території і використання землі як основного засобу виробництва в сільському господарстві при різних системах землеробства є різною. Історично це знайшло відображення, наприклад, у підсічно-вогневій системі землеробства, яка переважала у свій час в умовах степу. Залишення земельних ділянок після значного зниження врожаїв було єдиним способом відновлення втраченої родючості ґрунтів.
Освоєння ґрунтозахисної системи землеробства в районах ерозії ґрунтів забезпечує контурно-меліоративна організація території.
Отже, землеустрій є багатогранним і дуже складним. Тому відобразити його сутність і соціально-економічний зміст - складне завдання. В цьому зв'язку основні напрями землеустрою, які характеризують різні сторони та дозволяють глибше зрозуміти його соціально-економічний зміст, приведені нижче в табл. 2.2 [20].
Таблиця 2.2 Характеристика сутності і змісту землеустрою
Відмінна ознака Землеустрою |
Поняття (визначення) землеустрою |
1 |
2 |
1. В буквальному значенні |
Дії з наведення порядку на території, яка землевпорядковується |
2. Як сфера практичної діяльності |
Система заходів (державних, господарських тощо) з організації раціонального використання та охорони земель, створення культурних ландшафтів |
3. Як механізм здійснення земельної політики |
Встановлений законом процес з технічного та юридичного оформлення, надання земель, утворення нових землеволодінь та земле-користувань та впорядкування існуючих, встановлення меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекорис-тувань тощо, який покликаний привести використання землі у відповідність з новими земельними відносинами |
37
Продовження таблиці 2.2 |
|
1 |
2 |
4. Як частина суспільного способу виробництва |
Соціально-економічний процес цілеспрямованої організації території та засобів виробництва, які нерозривно пов'язані з землею, який відбувається під впливом зміни продуктивних сил і виробничих відносин суспільства |
5. Як складова частина господарського механізму країни |
Система інженерно-технічних, економічних, правових, екологічних дій і заходів |
6. Як галузь наукової діяльності |
Систематизоване знання про організацію раціонального використання та охорони земель |
Отже, необхідно розрізняти землеустрій як сферу практичної і наукової діяльності. Якщо перша дозволяє здійснити землевпорядні дії в конкретній практичній ситуації, то друга являє собою систематизоване знання, що розвивається, і є основою для вирішення виробничих завдань.